Сертифікат з особливим статусом. З наступного року він замінить вступні іспити у вуз

Незалежну, а отже, можна сподіватися, об’єктивну оцінку своїх знань отримали 116,3 тисячі, або 26% випускників шкіл. Такий основний результат зовнішнього незалежного тестування, проведеного нинішнього року Міністерством освіти і науки та Українським центром оцінювання якості освіти. І хоча про остаточні результати говорити рано, головні висновки вже зробити можна. Наприклад, про довіру самих випускників та вузів до сертифікатів, отриманих за результатами тестування, або причини, з яких власник цього документа не знаходить себе у списках студентів.

— Не всі школярі, які пройшли тестування, принесли свої сертифікати у вузи, — констатує керівник Українського центру оцінювання якості освіти, доктор педагогічних наук, професор Ігор ЛІКАРЧУК. — Цьому, на мій погляд, є кілька причин. Перша причина — та, що нинішні абітурієнти мали право вибору: складати звичайні вступні іспити у вуз чи подавати сертифікат зовнішнього оцінювання. Мабуть, багатьох не влаштував результат у сертифікаті.

Так, у столиці (тут дані більш-менш об’єктивні, оскільки тестування проходили 90% випускників) тільки 55% медалістів скористалися своїми сертифікатами з української мови. Отже, 45% медалістів результат, отриманий під час зовнішнього тестування, не задовольнив. Усього в Києві було вручено 1760 медалей: 1232 — золоті і 528 — срібних. Що означає золота або срібна медаль? Як мінімум, що людина має знання не нижчі 11—12 балів. Тим часом з історії такі результати продемонстрували всього 1082 київських учні, а з математики — взагалі 749 столичних випускників. Якщо говорити про найвищу оцінку, то 12 балів із математики має усього 41 учень, а з української мови — 254.

— Тобто знання в них не дуже, але медаль усе одно отримали?

— Як сказав один із авторів у вашій газеті, батьки, щоб не влаштовувати дискомфорт своїм дітям, давно навчилися вирішувати і питання медалей. Аналогічна ситуація і з немедалістами. Результати, отримані багатьма випускниками під час тестування, напевно не влаштували б приймальні комісії вузів. Так, з української мови всього 10% учасників тестування продемонстрували високий рівень знань і трохи більше 46% — достатній. 36,8% продемонстрували середній рівень (тобто на чотири, п’ять і шість балів), а 6,6% — взагалі початковий. На 11 і 12 балів впоралися із завданнями усього 4,7% тестованих. Трохи нижчі показники з історії. Якщо кількість «відмінників» тут така сама — близько 10%, то дітей із достатнім рівнем знань менше — близько 30%. «Трієчників» уже 54,2%, а «двієчників», як і з української мови, — трохи більше 6%. Зате тих, хто набрав 11 і 12 балів, 2,8 і 2,3% відповідно. Ще гірше наші випускники знають математику. Високий рівень продемонстрували всього 6,6%, достатній — 28,7, середній — 51,6, а початковий — аж 13,1%!

Друга причина полягає в тому, що практично в усіх вузах працюють підготовчі курси. Не секрет, що часто їх використовують як засіб додаткового заробітку для працівників вузів, а якщо так, то вони дають якусь гарантію вступу своїм випускникам.

Ще одна причина, яку можна назвати, якщо хочете — психологічна. Йдеться про прагнення батьків вирішити питання вступу з допомогою зв’язків, грошей та інших методів. Навіщо мучити своє чадо тестуванням, атестацією та іншими «принадами», якщо можна бюджетне місце купити або домовитися? Недавно в мене була розмова з директором Інституту міжнародних відносин професором Леонідом Губерським. За його словами, коли в приймальній комісії вивчили особисті справи тих, хто приніс сертифікат, то виявилося, що це діти з різних регіонів України, і соціальний стан їхніх батьків не дуже високий. Зате дітей так званих крутих батьків із сертифікатами прийшло дуже мало.

— Ну й зараховували у вузи далеко не всіх, хто надав незалежну оцінку.

— За попередніми даними, які ми зараз отримуємо, з тих, хто прийшов у вуз із сертифікатами, зараховано кожного третього.

— Чому не всіх? Адже напевно сертифікати подавали лише ті, хто отримав добрі оцінки, а отже, має високий рівень знань.

— Цьому також є кілька причин. Найголовніша — пільговики, яким для зарахування достатньо мати будь-яку позитивну оцінку. Причому інколи доходить до абсурду. В одному з університетів абітурієнт, котрий має у сертифікаті з двох предметів 11 і 12 балів, у списку на зарахування опинився 131-м, тому що 130 осіб (саме стільки на цій спеціальності бюджетних місць), які були перед ним, виявилися пільговиками. У нас є вузи, де, за ідеєю, треба проводити конкурс серед пільговиків! Такого давно немає в жодній розвиненій країні світу. До речі, коли про це розповідаєш іноземним експертам, вони довго не можуть зрозуміти: як можна соціальні пільги прирівнювати до знань? Виявляється, можна.

— Теоретично повинні відбирати з найбільш підготовлених та здібних, а на решту місць брати пільговиків. Але причина, з якої власник хорошого сертифікату не вступає, напевно, ще і в додаткових етапах відбору, які влаштовують вузи, і в підвищених вимогах до таких абітурієнтів?

— Це друга причина. Судячи зі звернень на наш форум і на гарячу телефонну лінію, у багатьох вузах простежується, скажемо так, «особливе» ставлення до тих, хто прийшов із сертифікатами. Особливо під час проведення іспитів із предметів, з котрих сертифіката немає. Наприклад з іноземної мови.

— До них вимогливіше ставляться?

— Можна сказати й так, хоча абітурієнти називають цю процедуру прозаїчніше — «ріжуть». Глибоко переконаний, що це пов’язано насамперед із прагненням дискредитувати саму систему зовнішнього тестування, і внаслідок цього реалізувати якісь свої запити і бажання. Наприклад, у Національну академію охорони природи і курортного будівництва із 156 абітурієнтів із сертифікатами зараховано 50, у Вінницький національний медуніверситет із 309 — 144, у Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту із 287 — 74, у Київський національний університет ім. Тараса Шевченка з 3824 — усього 638.

— Можливо, причина недовіри й особливого ставлення до абітурієнтів із сертифікатами полягає в недовірі ректорів до самих тестів? Скажімо, за словами деяких керівників вузів, програми, за якими вони проводять вступні іспити, відсотків на 10 відрізняються від шкільних. Водночас на вашу адресу звучать обвинувачення, що тести перевищують обсяги шкільної програми і тому не годяться для підсумкової атестації.

— Усі наші тести цілком відповідають шкільній програмі. Нинішнього року після проведення тестування ми розмістили на нашому сайті тестові запитання і поруч із кожним зазначили розділ шкільної програми, назву підручника та сторінку, на якій можна знайти відповідь на запитання. Після цього всі питання про те, що ми вийшли за межі програми, відпали. Наші тести не розраховані на слабкого учня, водночас вони не виходять за межі державного освітнього стандарту. Можна сказати, вони трохи вищі за середній рівень.

— Нарікання на надмірну складність я чула особисто від шкільних учителів.

— Як же, в такому разі, діти їх виконали? До того ж у нас досить непоганий результат виконання тестових завдань. Звичайно, для дітей, котрим у школі завищували оцінки, завдання могли здатися надто складними. Подивіться, що засвідчило опитування тих, хто проходив тестування. 70% із них зізнавалися, що тестові завдання виявилися складнішими, ніж на традиційному шкільному іспиті, чверті вони видалися аналогічними, а 6% — навіть простішими від шкільних. Що стосується вчителів, то, за нашими даними, більшість їх вітають і підтримують зовнішнє тестування. До речі, про те, що вчитель ніколи не може об’єктивно оцінити знання своїх учнів, говорили класики нашої педагогічної науки ще на початку минулого століття. У цьому глибоко переконаний і я як діючий викладач університету. Але, на жаль, серед педагогів-практиків чимало й таких, які просто бояться зовнішнього оцінювання знань своїх учнів. Адже це — оцінка і їхньої праці. Коли наприкінці минулого року ми через нашу освітню пресу звернулися до всіх педагогів із запрошенням взяти участь у розробці тестів (за гроші!), то відгукнулися тільки... троє вчителів.

— До речі, про розробку тестових завдань. За кордоном над цим працює ціла індустрія спеціально навчених людей. Яка ситуація в нас?

— Сьогодні найбільша проблема — іноземна мова. В Україні немає своєї школи з упорядкування тестів із цього предмета. А якщо ми хочемо йти в Європу, то наше тестування з неї має бути адекватним європейському. Зараз активно працюємо в цьо­му напрямі з Британською радою, Французьким культурним центром, іншими міжнародними організаціями. Нинішнього року спробуємо впровадити тести з німецької і французької мов, а на наступний рік запустимо вже всі три мови.

— А з історією не виникає проблем? Там тепер з’явилося дуже багато «слизьких» питань, на які не кожен учений-історик відповість.

— Ні. До історії слід підходити не з погляду якогось політика, а з позиції історичної науки. Не ці питання становлять суть історичного процесу. Тому їх просто не треба вносити в тести. Є багато інших питань, які далекі від політики, але дуже добре показують, як дитина розуміє історичний процес, чи сформоване в неї історичне мислення, чи вміє вона аналізувати, порівнювати, читати і розуміти історичні документи, застосовувати отримані знання...

— Пам’ятаю з власного досвіду, що на іспитах «завалюють» саме на «слизьких» питаннях або на тих, які потребують не знань і аналізу, а кмітливості. У нинішніх тестах є підступні запитання?

— «Завалити» можна завжди, у тому числі й доктора наук. Не можу дати гарантії, що ми цього повністю уникнули, але мінімізувати постаралися.

— Цікаво, хоча б приблизно відповідають оцінки, отримані за результатами тестування, тим, які діти одержували в школі?

— Я особисто знаю від багатьох шкільних учителів, що вони цілком відповідають реальним знанням школярів. Підтверджують це й результати опитування серед тих, хто складав тести, стосовно очікуваного ними результату. Скажімо, з української мови на 12 балів сподівалося 2%, а отримали 1,7%, 11 балів — 6,3 і 4,3% відповідно. Схожа ситуація і з інших предметів. Є, звичайно, деякі розбіжності (наприклад, тих, хто сподівався отримати 10 балів практично з усіх предметів, було набагато більше, ніж так оцінених), але, загалом, усі оцінки збігаються. Серед опитаних чверть заявила, що отриманий результат цілком відповідає отриманому, а в 19% він виявився навіть кращим.

— Наскільки я зрозуміла, результатами цьогорічного тестування і ви, і Міністерство освіти й науки задоволені. Коли, у такому разі, ми повністю перейдемо на цю форму оцінювання знань випускників?

— Ми готові це зробити вже у 2008 році і зможемо запропонувати тести з усіх предметів, які виносяться у вузах на вступні іспити. Це українська мова і література, зарубіжна література, математика, фізика, хімія, біологія, географія, історія України, всесвітня історія, основи право­знавства, основи економіки тощо. Причому охопити зможемо всіх бажаючих.

— Це скільки абітурієнтів?

— Важко сказати, бо якщо ми кажемо «всіх», то треба дати можливість пройти тестування і випускникам попередніх років. Скільки це виявиться в цифрах, можна буде сказати лише після того, як проведемо реєстрацію. Провести таке тестування можна за дотримання двох умов: якщо буде відповідне рішення Міністерства освіти і науки та якщо для цього закладуть достатні кошти в державний бюджет. До речі, днями міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко, що, як відомо, цілком підтримує впровадження системи зовнішнього незалежного тестування, підписав наказ, відповідно до якого наступного року замість вступних іспитів у вищих навчальних закладах прийматимуть тільки сертифікати. Що стосується другої проблеми, то ми підготували бюджетний запит на 2008 рік на суму, що дозволить реалізувати цю ідею. Але побачимо, як його сприймуть депутати Верховної Ради.

— Коли розпочнеться реєстрація на тестування-2008?

— Теоретично його можна було б розпочати вже з 1 верес­ня. Але проблема в тому, що людина має знати, які іспити їй треба складати. А для цього вузи повинні визначити, з яких предметів вони вимагатимуть сертифікати під час вступу на ту або іншу спеціальність.

— Наскільки надійна система організації і проведення зовнішнього тестування з погляду захисту інформації?

— Назвіть мені хоч один випадок «витікання» інформації у 2007 році.

— Тепер у цьому, можливо, і немає особливої потреби, оскільки у випускника є право вибору. Але вже наступного року, коли альтернативи не залишиться, багатьом, не виключено, захочеться перевірити Центр тестування на міцність.

— І нинішнього року була спроба зламати наш сервер. Але це даремно — на ньому змісту тестових завдань немає. У нас ця інформація зберігається в іншому місці. Доступ до неї є в дуже обмеженої кількості людей. Інколи вони й самі цього не знають. Але все одно питання захисту інформації дуже серйозне. Я дуже не хочу, щоб, як сказала одна шанована людина, Український центр зовнішнього незалежного оцінювання перетворився на «Український корупційний центр» — коли інформація про зміст тестових завдань купуватиметься і продаватиметься. Ми робимо все для того, щоб це стало неможливим на всіх етапах складного процесу їх підготовки, тиражування, доставки та обробки.

— Останнім часом дуже багато говорять про громадський контроль, у тому числі й під час тестування. Чи необхідний він і наскільки?

— Необхідний, причому на всіх етапах зовнішнього оцінювання, починаючи від реєстрації. Ми знаємо приклади, коли брат — студент університету — зареєструвався за брата, що навчається в 11 класі школи. Знаємо і про багато іншого... Такий контроль із боку громадськості міг би дуже допомогти на багатьох етапах. Наприклад, під час самого тестування, коли розкривається пакет із завданнями, — адже в кожну аудиторію нашого представника не посадиш. Наступного року у нас буде вп’ятеро більше аудиторій. Тому ми запрошуємо всіх: пресу, батьків, представників громадських організацій. Подивіться, переконайтеся, що пакет цілий, не розкритий, цілі всі пломби, що інструктор не підказує дітям, а ті, у свою чергу, не користуються шпаргалками. Єдине, де ми не бачимо участі громадського контролю, — на етапі підбору зі складених завдань самого тесту. Ми готові показати процес обробки матеріалів, оприлюднимо процедури складання шкали, але виключимо втручання будь-кого. До речі, усе це вже було нинішнього року.

— Скажіть, а як узгоджується з жорстким контролем за виходом інформації міністерський наказ №375, яким МОН має намір узаконити надання йому вашим центром докладних даних про тих, хто проходив тестування?

— Жодної інформації про результати тестування конкретного випускника ми нікому не давали, окрім як самому учневі. Для цього нам довелося упакувати сертифікати у 116 тисяч конвертів. На це потратили шість днів і ночей. Але ми знаємо, що деякі керівники шкіл примушували (!) дітей розкривати ці конверти тільки в їхній присутності. От уже справді — маргінали від педагогіки. Гадаю, органам, які покликані стежити за порушенням прав дітей, слід було б цими фактами зацікавитися, оскільки законодавство такі дії забороняє.

— Є причина, з якої вже наступного року можуть розпочатися серйозніші атаки на ваш центр з метою отримання оригіналів тестів. Річ у тому, що в західних країнах дитина може складати тест кілька разів. У нас кілька разів можна тільки тренуватися, але сам тест складається один раз. Однак у цей день людина може хворіти, бути в напруженому стані і так далі, тому скласти тест нижче своїх можливостей. Альтернативи ж, як цього року, складати вступні іспити у вуз, уже не буде.

— Ми хочемо наступного року таку можливість дати. Але з одним застереженням: якщо людина не змогла скласти вперше з поважної причини. До речі, у тих-таки США тестування платне.

— Так, і там ця оплата цілком посильна, беручи до уваги їхні зарплати, — зазвичай 50 доларів.

— У нас середня вартість одного тестування нинішнього року (без урахування капітальних вкладень) становила близько 40 грн. На мою думку, якщо бюджет може забезпечити один раз безплатне тестування — добре, а ось вдруге, втретє, вчетверте за нього необхідно платити. У принципі, ми готові тестувати охочих по кілька разів уже тепер, а через рік-півтора, коли буде напрацьована база даних тестових завдань, це взагалі не становитиме труднощів.

— Які, на ваш погляд, перспективи тестування? Чи не перетвориться воно згодом, по суті, на випускний іспит у школі? Абітурієнт може принести у вуз сертифікати з усіх необхідних предметів і набрати прохідний бал, а вуз запровадить додаткову співбесіду, відсіє «людей із вулиці», і всі їхні бали виявляться нікому не потрібними.

— Для цього потрібен закон. Доки не буде закону, необхідно внести зміни до правил прийому. Не можна з цим гратися. Наприклад, нинішнього року було кілька волаючих фактів. Один вуз — не хочу називати, який саме, — за два місяці до початку вступної кампанії, коли вже стало відомо, які тести ми проводимо, замість екзамену з української мови вводить екзамен з української мови і літератури, знаючи, що з літератури тестування немає. Або ми видаємо сертифікат із всесвітньої історії ХХ століття, а вуз вводить іспит із всесвітньої історії, починаючи з первісного ладу? Щоб цього не було, ми наступного року проведемо окреме тестування із все­світньої історії за весь період. Зробимо і тест з української мови та літератури.

Але чи треба це? У вуз повинна прийти людина, котра покаже, що вона може вчитися, зможе самостійно здобувати знання, аналізувати отриману інформацію, продемонструвати свій рівень розвитку. Те, що, у принципі, робить американська система тестування.

— Так, у них у тести включено прогностичний елемент, який дозволяє побачити, як та чи інша людина зможе навчатися у вузі. У наших тестах це теж є?

— Ні, ми прогностичний елемент у тести не вводили, бо для вузів сьогодні головне — всесвітня історія з найдавніших часів або українська література за весь період її існування.

* * *

Незважаючи на серйозні успіхи вітчизняної системи тестування (всього за кілька років вона пройшла шлях, який у розвинених країн забирав десятиліття), сертифікат, отриманий випускником у результаті незалежної оцінки його знань, напевно, ще не скоро стане заповітною перепусткою у вуз. На тлі частих заяв МОН про розширення повноважень вищих навчальних закладів, про їхнє право набирати «свого» студента (особливо на так звані творчі спеціальності), — заборона на проведення додаткових співбесід і творчих конкурсів мало реальна. А тому високий рівень знань навряд чи стане в най­ближчому майбутньому єдиною і достатньою умовою отримання студентського квитка українського вузу.

Інформаційно

76% опитаних відзначили, що порушень під час проведення тестування не було, явно помітили їх лише 6% школярів. 71% учнів сказали, що під час тестування розраховували тільки на себе, решта ж зізналися у використанні інших ресурсів. Так, 10% скористалися підказкою своїх товаришів, у яких знання кращі, 7% — шпаргалкою, 4% — підказку отримали по мобільному телефону, 3% — скористалися знаннями самих інструкторів, а 5% — іншим джерелом інформації. Що це, можна лише здогадуватися, — невже пронесли на іспит підручники?