Розділені університети: повернутися не можна залишитися

11 грудня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 48, 11 грудня-18 грудня 2015р.
Відправити
Відправити

Конфлікт на Сході України - крім відкритого збройного протистояння на Донбасі - викликав до життя безліч похідних складнощів, включно з проблемами біженців, вивезенням українських заводів у Росію, "віджимом" бізнесу, квартир, авто та іншого майна, безробіттям, виплатами пенсій, обмеженням свободи переміщення товарів та осіб, непомірною дорожнечею на тимчасово окупованих територіях.

Розділені університети: повернутися не можна залишитися

Конфлікт на Сході України - крім відкритого збройного протистояння на Донбасі - викликав до життя безліч похідних складнощів, включно з проблемами біженців, вивезенням українських заводів у Росію, "віджимом" бізнесу, квартир, авто та іншого майна, безробіттям, виплатами пенсій, обмеженням свободи переміщення товарів та осіб, непомірною дорожнечею на тимчасово окупованих територіях.

Значимість цих супутників війни помітно тьмяніє, порівняно з гуркотом залпів реактивних систем і загибеллю військовослужбовців та мирних жителів. Але від цього вони не перестають бути проблемами, що потребують уваги з боку держави й суспільства.

До них належить і питання, яке у світі назвали "проблемою розділених університетів". Вона не є чимось унікальним і новим, адже раніше з аналогічними складнощами мали справу виші Придністров'я, Абхазії, Південної Осетії.

Та в Україні ця проблема набула масштабного характеру. З початком 2014/15 навчального року постало питання евакуації із зони АТО 18 українських університетів і 10 академічних інститутів. Більшість їх перенесли навчальний процес у власні філії в межах Донецької та Луганської областей. Винятком були тільки Донецький національний університет, що переїхав у Вінницю, а також Донецький національний університет економіки та торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського і Донецький юридичний інститут МВС України, які перебралися до Кривого Рогу. При цьому практично в кожного з евакуйованих університетів на непідконтрольних територіях залишився свій "двійник": чимало студентів і викладачів відмовилися виїжджати за межі рідного міста, фактично змирившись із захопленнями їх озброєними людьми та перепідпорядкуванням "урядам" самопроголошених республік.

Специфіка ситуації полягає в тому, що вища освіта в Україні поки що залишається цілісною, ієрархічно вибудуваною системою, вершину якої становить Міністерство освіти і науки. Саме воно ліцензує спеціальності, контролює проходження студентами основних етапів навчання через єдину комп'ютерну базу даних, видає дипломи і, головне, фінансує виші на місцях. Декларована автономність університетів залишається тільки на папері; подолання надмірної централізації вищої освіти - суть реформ, які нині проводяться.

Маючи вибір між університетами України, Росії, можливо навіть Заходу, абітурієнти і їхні батьки навряд чи зупиняться на проблемних у всіх сенсах вишах "ДНР" або "ЛНР". Усвідомлюючи це, останні бачать порятунок у видачі своїм випускникам паралельних дипломів престижних російських вишів. Ось тільки чи підуть ті на угоду, що компрометує їхній міжнародний імідж?

Явно перенасичений пропозицією національний ринок освітніх послуг без особливих труднощів і радо поглине абітурієнтів із Донецької та Луганської областей, яких рік у рік меншає. З іншого боку, в евакуйованих у Вінницю, Кривий Ріг та інші міста університетах ректори тамтешніх вишів бачать конкурентів, які, своєю чергою, здатні відтягнути на себе чимало потенційних студентів.

Зрозуміло, що від вимушеного розколу університетів постраждали обидві частини. Ті, котрі виїхали, втратили всю матеріальну базу - оргтехніку, обжиті аудиторії, обладнані лабораторії. Гостро стоїть проблема з гуртожитками для студентів і квартирами для професорсько-викладацького складу. Ті, котрі залишилися, нарікають на припинення фінансування з боку Києва, нерегулярність виплати заробітної плати та стипендій. І ті, і ті схильні обвинувачувати у своїх бідах протилежну сторону колективу. Колеги, які десятиліттями працювали на одних кафедрах, тут-таки стали ворогами. Як завжди, в загальній масі виділяються активісти, схильні виявляти "зрадників" і "шкідників". На щастя, помітна тенденція до вгасання діяльності таких радикалів.

Тим часом розділені університети оговталися від завданого їм удару. Вже складено дві екзаменаційні сесії, студенти остаточно визначилися, де вони продовжуватимуть навчатися. Переважно заповнено кадрові вакансії. Налагоджено нормальну роботу в аудиторіях, не тільки в дистанційному форматі. Відбулися випуски магістрів, спеціалістів і бакалаврів, вручено дипломи.

І за всією цією повсякденною активністю якось відступає на другий план головне питання - а що ж далі? Чи повернуться евакуйовані університети в рідні пенати? Чи вдасться склеїти розірване? Чи не плекати надій і заново будувати життя на новому місці?

Від відповіді на ці базові питання залежить стратегія розвитку розділених університетів. Міністерство освіти і науки на початку осені 2015 р. спробувало прозондувати громадську думку щодо можливого повернення, але до якихось конкретних результатів це не привело.

За логікою речей, якщо держава евакуює з тимчасово окупованих територій свої організації й установи, то очевидно, що після визволення вони повернуться на свої місця. Так було в часи Другої світової війни. Але для цього потрібна політична воля, якої, на жаль, не бачимо в нинішнього українського уряду. І стосовно виїзду з Донецька та Луганська, і стосовно потенційного повернення чіткої стратегії в Кабміну, схоже, немає. Натомість самим університетам пропонують "виступити з ініціативою", на яку Київ змушений буде відреагувати. Зручна позиція, яка знімає відповідальність за можливі ризики, а головне - за додаткове фінансування. Хотіли виїхати - будь ласка, захотіли повернутися - не заперечуємо. Але всі проблеми, пов'язані з цим, вирішуйте самі.

Зовсім недавно ЗМІ повідомили, що керівництво української частини розділених університетів створило "Раду ректорів переміщених вишів" для лобіювання інтересів своїх організацій на урядовому рівні. У своїх інтерв'ю ректори донецьких та луганських університетів відкрито говорили, що на серйозну підтримку держави розраховувати не доводиться і що вона, фактично, самоусунулася від вирішення проблем, запропонувавши вишам шукати міжнародних донорів. Очевидно, що сьогодні вкрай бракує комплексної цільової державної програми підтримки переміщених вишів.

Донецький національний університет, наприклад, виробляючи стратегію свого розвитку до 2020 р., живе під гаслом "Вінницьке сьогодні, Донецьке завтра". Слід визнати, що не всім це гасло до душі. Навіть усередині колективу немає єдиної думки щодо доцільності та термінів повернення в Донецьк. Одні працівники, які мусять орендувати квартири за суми, що перевищують їхню зарплатню, не бачать сенсу продовжувати роботу й готові вже сьогодні їхати додому. Інші, так би мовити, пустили коріння на новому місці й повертатися взагалі не планують. Звісно, кожен вільний у своєму виборі, але ж ідеться не про індивідів, а про університет як цілісність, як живий організм. Ініційоване ректором ДонНУ Р.Гринюком публічне обговорення трудовим колективом власних перспектив покликане знизити напругу, а в ідеалі - виробити консенсус, без якого надзвичайно важко будувати якісь плани.

Очевидно, що ситуація на Донбасі переходить у режим "замороженого конфлікту", який може тривати роками й навіть десятиліттями. Тому питання можливості повернення евакуйованих університетів у Донецьк і Луганськ переходить, як кажуть логіки, в модальну площину: "якщо,.. то…". Якщо на Донбасі буде відновлено конституційний порядок, то тоді - й не раніше - українські виші, котрі виїхали, зможуть повернутися на місця своєї постійної дислокації. Є певна черговість повернення України на окуповані території - спочатку армія, служба безпеки, прикордонники. Потім потрібен процес політичного врегулювання: вибори органів місцевого самоврядування, представників до верховних органів влади. Відновлення транспортного сполучення та гривні як засобу платежу. І лише потім можливе повернення вишів, котрі виїхали, та налагодження діалогу з тими колегами, котрі залишилися під "ДНР" і "ЛНР".

Доки ж у Донбасі лунають постріли, безпеки студентам і викладачам ніхто не гарантує. А тому на сьогодні в проблемі розділених університетів залишається занадто багато невизначеності, аби однозначно оцінити перспективу їхньої подальшої долі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК