Примор’я: синдром антипровінційної освіти

Брак коштів на утримання (не кажучи вже про розвиток) навчальних закладів — біда більшості українських шкіл. Усі спроби хоч якось виправити становище в основному зводяться до звертання по допомогу до батьків, або, якщо пощастить, — до спонсорів. Інші джерела доходів бюджетним установам, на жаль, «не світять». І в цій ситуації порада дбайливо використовувати наявні кошти, напевно, багатьма сприйметься не інакше, як знущання. Та й чи варто взагалі говорити про економію, якщо убогого бюджетного фінансування школам не вистачає навіть для того, аби зводити кінці з кінцями? З’ясувалося, ще як варто...

Приморський район Запорізької області аж ніяк не входить до числа привілейованих. Його аграрна спеціалізація передбачає вельми скромний економічний потенціал і статус дотаційного. Тому цілком закономірно, що пік кризи неплатежів працівникам бюджетної сфери 1997 року приніс приморцям клопотів анітрохи не менше, ніж іншим територіям. Відмінність була лише в тому, що місцева влада спробувала розв’язати проблему власними силами.

Першим кроком у здійсненні структурних змін у сфері освіти стало переведення шкіл району на семестровий режим із збільшенням терміну зимових канікул із 12 до 30 днів. Згодом і весняні канікули подовжили майже до місяця. А щоб не порушувати навчальний процес, перевели школи району з традиційного п’яти- на шестиденний режим роботи.

Спочатку вищі інстанції експеримент критикували, правда, припиняти не поспішали. А через три роки Міністерство освіти й науки України не лише схвалило досвід приморців, а й рекомендувало його для застосування іншим навчальним установам.

— Завдяки переходу шкіл на новий режим роботи, нас уже п’ятий рік абсолютно не турбують епідемії грипу, — розповідає начальник відділу освіти Приморської райдержадміністрації Олександр Шадурін. — Під час зимових канікул учителі мають змогу не на шкоду навчальному процесу підвищувати кваліфікацію, оздоровлюватися у місцевому санаторії «Глорія». А скорочення опалювального сезону більш як на місяць дозволило отримати істотну економію коштів. Адже щодня опалення обходиться у 5 тис. грн. Нинішнього навчального року, приміром, попри те що школи почали опалювати на 15 днів раніше від звичайного й закінчили на 10 днів пізніше, ми витратили лише третину встановленого ліміту.

Організаційні перетворення дали швидкий і ефективний результат, але основну ставку все-таки вирішили зробити на здійсненні іншого, більш трудомісткого проекту. Полічивши, скільки грошей доводиться витрачати на комунальні послуги, оплата яких є однією із найзначніших шкільних витрат, приморці дійшли висновку: топити котельні вугіллям надто невигідно. Тому в районі вирішили перевести школи на опалення електрикою. Нині електроказанними оснащено 21 із 28 приморських шкіл.

Завдяки встановленню так званих інтелектуальних тризонних лічильників і теплонакопичувачів з’явилася можливість використовувати електрику переважно в нічний час за нижчою ціною. Різко зріс коефіцієнт корисної дії котельних, яким уже не були потрібні зовнішні опалювальні мережі, витрати на транспортування і зберігання палива, значні витрати на поточні ремонти устаткування. Нарешті, підвищився освітній рівень обслуговуючого персоналу. А скорочення його чисельності не лише дало економію фонду заробітної плати, а ще й дозволило школам обзавестися електриками, хоча цю посаду в штатному розкладі не передбачено.

— Крім того, що експлуатація електроказанних технічно й екологічно набагато безпечніша, ніж вугільних, — каже О.Шадурін, — вона ще й учетверо дешевша. Міркуйте самі: за минулі п’ять років економічний ефект від опалення електроенергією становив близько півтора мільйона гривень. І це притому, що тарифи на електроенергію поступово збільшуються.

На думку фінансистів, коли галузь витрачає до 80% наявних коштів на виплату заробітної плати, це засвідчує лише її здатність до виживання. Про розвиток можна вести мову лише в тому разі, якщо питома вага фонду оплати праці в бюджеті галузі не перевищує 75%. 2000 року цей показник у бюджеті Приморського райвно дорівнював 80,2%, минулого — вже 74,4. Хоча в абсолютних цифрах фонд оплати праці за цей час не лише не зменшився, а, навпаки, збільшився в 2,5 разу. Витрати шкіл на придбання матеріальних цінностей зросли в 4,3 разу. І якщо 2000-го обсяг капвкладень на розвиток сфери освіти в районі практично дорівнював нулю, торік його показник досяг 342 тис. грн. Крім того, з’явилася можливість компенсувати сільським учителям витрати на комунальні послуги, як це передбачено законом «Про освіту», але, на жаль, не відбито у видаткових статтях бюджету.

Свій, відмінний від традиційного, підхід є в Приморському районі до програми оптимізації кількості установ освіти. За останні десять років тут не закрилася жодна школа. Більше того, кількість середніх шкіл збільшилася із 17 до 21.

— Ми зовсім не проти розвитку програми «Шкільний автобус», — міркує начальник райвно. — Вона має право на життя, але тільки з урахуванням специфіки конкретних територій. А наполягати на тому, що в районі необхідно залишити п’ять-шість шкіл третього ступеню щонайменше нерозумно. По-перше, перевезення школярів на заняття пов’язані з великими витратами, по-друге, воно несприятливо позначається як на навчальному, так і на виховному процесі. Нині в нас возять на заняття приблизно п’ять відсотків школярів, що дає змогу вести повноцінну позакласну роботу, а за рахунок економії коштів на транспортні витрати — повністю фінансувати навчальний план.

Господарські зусилля приморських педагогів, зрозуміло, не є самоціллю. Урешті-решт їхній сенс зводиться до підвищення ефективності та якості навчального процесу, який останнім часом набув у приморських школах яскраво вираженої профільної і фахової спрямованості. Флагманом у цій справі є створений 1996 року єдиний у країні регіональний українсько-болгарський багатопрофільний ліцей. Унікальність цього навчального закладу в тому, що вивчення української і болгарської мов тут є обов’язковим. На двох його факультетах — економічному й філологічному — ведеться цілеспрямована робота з розвитку індивідуальних творчих здібностей учнів. Тому цілком закономірно, що практично кожен випускник продовжує навчання у вузах, зокрема й болгарських, котрі надають приморським ліцеїстам право на позаконкурсний вступ.

Синдром провінційного навчання, на жаль, ще притаманний багатьом сільським школам, для Приморського району вже давно не характерний. Оскільки тут навчилися не лише заощаджувати, а й ефективно використовувати кошти, турбуючись про подальший розвиток шкільної освіти. На це, зокрема, спрямовано й успішно діючу вже протягом п’яти років програму роботи з обдарованими дітьми. Вона передбачає фінансування позакласної роботи й вельми пристойні премії — як школярам-переможцям інтелектуальних змагань, так і їхнім наставникам. І кошти на це знаходяться не за рахунок спонсорської допомоги, а передбачені в районному бюджеті.

— Шостий рік поспіль наш район лідирує серед сільських територій області за результатами роботи в сфері шкільної освіти, — не без гордості зазначає голова Приморської райдержадміністрації Олег Ніколенко. — Лише за останні кілька років майже двісті наших учнів стали призерами різноманітних обласних, а десять — загальноукраїнських олімпіад. Люди в нас талановиті, треба лише не на труднощі нарікати, а працювати. Іншого рецепта успіху просто не існує.