Операція «Ліцей» із поправкою на вітер

На початку 2021 року однією з найбільш обговорюваних тем в освіті стала не дистанційна освіта (або вона вже так набридла, або до неї адаптувалися); не проєкт Типової освітньої програми для 5–9 класів (мало хто зрозумів, чим вона різниться від старої та взагалі для чого потрібна), а оптимізація мережі освітніх закладів. Змінюється структура деяких шкіл: десь не буде початкової школи, а залишиться лише старша, десь — навпаки. Замість теперішніх загальноосвітніх шкіл, де діти навчаються з 1 по 11 клас, будуть створені окремі гімназії (5–9 класи) і ліцеї (10–11).

Та насправді це зовсім не сенсація чи чиясь примха, а норми законів «Про освіту» (2017) і «Про повну загальну освіту» (2020). Але останнім передбачено, що для трансформації шкіл є ще мінімум три роки (до 2024-го). Чому раптом такий алярм, чому все вирішено зробити прямо зараз? Причин може бути кілька, до того ж взаємопов’язаних і почасти взаємопідсилювальних.

Перша. Ситуацію вигідно розхитувати тим політичним силам, яким конче потрібно «прокачати» свій рейтинг. А раптом завтра вибори?! І освіта, як загалом питання гуманітарного розвитку, вчергове стає розмінною монетою. Адже ця сфера стосується дуже великої частини електорату.

Друга. Це могла бути розвідка перед подальшими спробами згорнути запроваджену 12-річку із трьома циклами освіти і, можливо, навіть повернутися до 10-річки.

Третя. Неготовність і/або демарш місцевих органів влади, точніше, окремих з них. Адже саме вони є засновниками шкіл і відповідають за формування мережі закладів освіти.

Минулий рік Україна завершила із черговим сезоном реформи децентралізації та новим адміністративно-територіальним устроєм. Інакше як логікою серіалів соціально-політичні процеси в Україні важко оцінювати. Судіть самі. В новому сезоні 1470 новоутворених ОТГ разом із обласними радами повинні вирішити, скільки і яких закладів освіти має бути в конкретній громаді. І тут виникає розтяжка між бажанням подобатися виборцям і можливостями бюджетів, наповнюваність яких істотно впала через карантинний рік. Тож найпростіше рішення для місцевої влади — зекономити на кількості класів старшої профільної школи. Колізія.

Однак якою має бути оптимальна структура закладів повної загальної світи у цьому нестійкому ландшафті? І яких змін очікувати в нормативно-правовій базі та, головне, за яким маркерами відстежувати, що ці зміни відбуваються у бажаному напрямі?

Передусім потрібно зберегти трирівневу архітектуру школи з поділом на початкову, базову, старшу профільну. Оскільки це зумовлено особливостями вікової психології та досвідом розвинених країн. Важливо, щоби для кожного з рівнів було витримано певні умови до організації простору. Скажімо, у старшій школі це мають бути лабораторії та майстерні для практичних занять.

Так, баланс між тим, що маємо на сьогодні в економіці, політиці, педагогічному середовищі, та спроможностями ОТГ і варіантом, який дасть максимум можливостей нинішнім школярам, необхідно встановити. Але починати відлік варто таки від учня: його щоденного досвіду, перспектив побудови кар’єри, реалізації власних ініціатив тощо. Не обійтися без урахування смарт-спеціалізації регіону, ретельного аналізу демографічної ситуації, перспектив зростання або зниження кількості дітей шкільного віку, стану локальної економіки, а також моделі розвитку вищої освіти в Україні та ін.

Не менш важливо брати до уваги глобальні тенденції, зокрема спричинені цифровізацією, переглядом усталених правил у бізнесі й комунікаціях.

На перетині цих вимірів і слід виробити критерії, яким мають відповідати ліцеї. А як же традиції, статус-кво, інерція підходів, інтереси тих, хто вже сьогодні уособлює собою педагогіку? Робити поправку «на вітер» доведеться, але ці чинники точно не мають стати визначальними.

Прикро, що ні МОН, ні керівництво Кабміну наразі не докладають жодних зусиль для того, щоб організувати відповідні дослідження, забезпечити їх фінансово, а головне — створити умови для прозорого процесу прийняття рішень. Зокрема на рівні обласних державних адміністрацій.

Між тим у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №4629-1. Він цінний як оперативна реакція парламентаріїв на резонансну ситуацію. Зокрема, ним запропоновано надати право засновувати ліцеї не лише містам із населенням не менш як 50 тисяч жителів та обласним радам, а й представницьким органам інших територіальних громад, які спроможні забезпечити функціонування ліцею відповідно до вимог закону. Для реалізації проблемної, як на мене, норми про необхідність формування як мінімум чотирьох класів на паралелі встановлюється перехідний період до 2027 року, що можна вітати як прояв гнучкості.

У законопроєкті також згадуються такі документи: «Положення про ліцей» і «Ліцензійні умови». Останні на сьогодні відсутні і мають бути розроблені Кабміном. Усе це ще слід розробити, як і концепцію старшої профільної школи. Відповідна робоча група при МОН лише провела перші засідання. Щоправда, в умовах ледь не конспірологічної мовчанки. Тож спробуємо допомогти виробникам політик з оцінкою ситуації, сформувавши бодай вихідні критерії.

Почнемо з учнів. Якщо задати у пошуковику запит на кшталт «потреби і запити сучасного старшокласника», «опитування учнів старших класів», то можна натрапити або на академічні статті 5–7-річної давності, які до того ж не спираються на польові дослідження, або на методичні матеріали, висмоктані із цих наукоподібних матеріалів. Поодинокими винятками, можливо, будуть Концепція «Нова українська школа» та Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018. У першій є врізки із фокус-груп, які проводили розробники концепції, у другому — розділ «Добробут, ставлення до навчання та прагнення українських учнів/студентів у 15-річному віці». Тут проаналізовано дані щодо того, як учні та студенти в Україні психологічно почуваються в закладах освіти, наскільки вони задоволені своїм життям, як ставляться до своїх закладів освіти та навчання в них і чи прагнуть продовжувати навчання. Тут простежено зв’язок між психологічним добробутом, задоволеністю життям, ставленнями, прагненнями учнів і студентів і їхньою успішністю із читання, математики та природничонаукових дисциплін.

Основний висновок: підлітковий вік — це період інтенсивних емоційних переживань, підлітки особливо вразливі перед ризиками психічних розладів. Відчуття належності до закладу освіти істотно впливає як на психологічний стан, так і на результати навчання та ставлення учнів до освіти. Додам, що у 14–16 років відчуття включеності до певного кола спілкування, сталої групи, спільноти стає одним із головних і визначається потребою у прийнятті і власній значущості. Тож якщо школа в цілому не дає такого відчуття, то підліток шукатиме його за її стінами, і добре, якщо знайде у спортивній команді чи мистецькій студії. А якщо і там не виникає контакту, то залишаються асоціальні угруповання або депресивні стани.

Від чого залежить відчуття належності до школи? Знову ж таки, тут комплекс чинників: і зв’язок освітніх результатів із життєвим успіхом, і психологічна атмосфера, і можливість отримувати якісний зворотний зв’язок від педагогів. Експерти, які готували Національний звіт за результатами PISA-2018, наводять такі дані: 25% учнів і студентів повідомили, що вчителі та викладачі ніколи або майже ніколи не говорять про їхні сильні сторони, що може негативно впливати на мотивацію учнів і студентів до навчання. Дослідження Анжели Лі Дакворт з Університету Пенсильванії доводять, що саме завзяття, тобто регулярні зусилля, є чинником довгострокового успіху, а не здібності. Тому педагогам важливо відзначати не лише результати в перспективі тижня чи семестру, а й вектор зусиль.

І це означає, що засновники ліцеїв уже зараз мають дуже міцно і предметно замислитися над тим, де вони візьмуть таких педагогів, які не лише добре знають свій предмет і постійно розвиваються в ньому, а ще й здатні зрозуміти учня і зробити досвід навчання справді крутим. Відразу скажу — це завдання із «зірочкою».

Перший і банальний фільтр для таких людей — гідний рівень заробітної плати. Так, його потрібно забезпечити. Тут необхідно буде поєднувати кошти як державного, так і місцевих бюджетів. Не виключено, що доведеться давати можливість бізнесу ставати співзасновником ліцеїв.

Також відіграватиме певну роль не лише розмір, а й структура заробітної плати. Вона має бути орієнтована на результат за дворічним циклом навчання. В межах тижнів і місяців повинна бути гнучкість щодо кількості годин та їх розподілу. І от саме на це мають бути спрямовані законодавчі зміни.

Далі починаються менш очевидні, але важливі для засновників закладів речі.

По-перше, сприятлива психологічна атмосфера в колективі, культура сприйняття помилок тощо. По-друге, статус педагога, що визначається не так пільгами, надбавками і почесними грамотами, як рівнем академічної свободи (у тому числі звільненням від бюрократії), актуальними навичками, повагою. По-третє, матеріально-технічне забезпечення, включаючи цифрову техніку, Інтернет, обладнання для кабінетів природничих наук. Запитання: хто за це заплатить?

Запуск старшої профільної школи потребуватиме десятків мільярдів гривень упродовж найближчих трьох-п’яти років. Державний бюджет цього може не витримати. Вихід може бути у комплексі непопулярних кроків — у державно-приватному партнерстві з можливістю для великих компаній, бізнес-асоціацій, інших стейкхолдерів виступати співзасновниками ліцеїв. Не виключено, що доведеться переглянути і вимоги до будівельних норм стосовно шкіл. Зокрема щодо можливості застосовувати технологію швидкоскладального будівництва для зведення нових ліцеїв.

Партнерство держави і бізнесу також включає таку опцію, як створення умов для розвитку національних виробників освітнього обладнання. Напевне, найскладніше буде сприйняти думку про те, що ліцеї мають бути спроможними дати якісну освіту, або ж їх краще не створювати. У таких випадках замість ліцеїв можна буде пропонувати дистанційне навчання, педагогічний патронат, екстернат, створювати освітні хаби, дбати про доведення учнів до опорних ліцеїв тощо. Навіть якщо через п’ять років кожна область зможе забезпечити від 30 до 50 сильних ліцеїв, цей варіант може стати в пригоді як резервний. Або як такий, що реальний, але небажаний. У будь-якому разі важлива чесна комунікація і з допуском кількох альтернативних сценаріїв.

Оптимізації мережі шкіл, створення профільних ліцеїв нам не уникнути. Але зробити це треба з розумом.