НІЖНИЙ ВІК — ВІК «ПАРТІЙНИЙ»?

«Дзвіночки» — знатні городники, із задоволенням допомагають дорослим доглядати полуницю, поливати огірки й помідори. «Росинки» не з чуток знають, що таке психогімнастика з елементами театру й уміють перевтілюватися в лисичок, зайчиків і ведмежат. «Монтессорчики» з трьох років починають працювати на комп’ютері. До слова, вельми успішно. У розпорядженні малюків із дитсадка №704 (його відвідують дітлахи, котрі мають проблеми з зором) — цілодобово працюючий басейн і безліч унікальних лікувально-відновних тренажерів. Результат — третина вихованців цього дошкільного навчального закладу йдуть у перший клас із стовідсотковим зором, 80% — із помітним поліпшенням.

Безумовно, набагато більше про київські дошкільні навчальні заклади з «родзинкою» можуть розповісти учасники першої міської науково-практичної конференції «Сучасні п’ятирічні діти: особливості розвитку». Адже в її роботі взяли участь майже тисяча керівників і вихователів столичних дитсадків плюс понад сто наукових консультантів — медиків, викладачів і вчених АПН України. Утім, їхньою головною метою було не лише обмінятися досвідом і ближче познайомитися з 53 дошкільними закладами Києва, де в перші два дні форуму розгорнулися творчі майстерні. А й спробувати професійно поговорити про проблеми п’ятирічних дітей, котрі віднедавна «перекваліфікувалися» на старших дитсадівців.

Що ж потрібно зробити нам, дорослим, аби нинішні дошкільнята зростали здоровими та щасливими? Якщо виходити зі сказаного деякими учасниками конференції, то пропонувалося чимало вельми дорогих, отже, малореальних проектів. Звісно, ніхто не сперечається: чудово, якби кожен садок мав свій спортмайданчик, спортзал, басейн, окрім виховательок і нянечок, — масажиста, психолога, хореографа... Безумовно, надзвичайно актуальне питання — виробництво меблів, призначених спеціально для хлопчиків і дівчаток дошкільного віку, масова організація шкіл для батьків, де б матусь-татусів навчали, як виростити здорову дитину... Усе це, на жаль, поки ще не обросло плоттю в дні сьогоднішньому і не відомо, чи стане реальністю в дні завтрашньому. Але, поза сумнівом, прагнути до цього треба.

А от подальші рекомендації, як мінімум, спантеличили. Приміром, «вихователям необхідно забезпечити фізичний та інтелектуальний розвиток дітей» (а хіба це не є їхніми безпосередніми обов’язками?), або — «практичним психологам сприяти забезпеченню психологічного й фізичного здоров’я дітей» (сьогодні вони, очевидно, займаються прямо протилежним?). Ну, і зовсім вже приголомшило: «викладачам фізичної культури слід знати фізіологію й анатомію дітей». Хіба це не те саме, щоб передусім вимагати, скажімо, від журналіста знання алфавіту?!. А якщо нинішні дитсадівські фізкультурники не володіють навіть азами своєї професії (інакше навіщо було озвучувати на солідному форумі такі пропозиції?), хіба їх можна підпускати до дітей?

Поряд із такими от недоладностями багато виступів учасників конференції на заключному пленарному засіданні були вельми діловими. Зокрема, медики говорили про те, що в п’ятирічному віці імунна система дитини піддається дуже сильній трансформації, повністю змінюється формула крові маленької людини. П’ятирічні малюки масово хворіють на ГРЗ і підхоплюють різноманітні інфекції. Саме на цей період припадає пік дитячої захворюваності на кір, паротит, гепатит тощо. Водночас дівчатка та хлопчики практично не знають, що таке ревматизм, але чимало з них уже страждають серцевими недугами, які виникли внаслідок перенесених інфекційних захворювань. Отже, необхідно переглянути й перепланувати календар профілактичних щеплень, оскільки діти цього віку зовсім інакше реагують на зовнішні подразники.

Медики — учасники конференції не обминули нагоди підкреслити: у цілому рік у рік здоров’я наших дошкільнят дедалі погіршується. Так, із 2003 по 2004 рр. захворюваність лише на нервові недуги зросла на 25%. Зокрема й через інтенсивність навчального навантаження. Адже в зв’язку з переходом на 12-річне навчання в школі, масову «мобілізацію» у перші класи шестиліток деякі вихователі прагнуть максимально активно привчати старших дошкільнят до парти.

Сьогоднішні п’ятирічні діти почали менше гратися. Такого висновку дійшли працівники кафедри теорії і методики дошкільної освіти Київського педуніверситету ім. Б.Грінченка. Причина та сама — основне місце в їхньому вихованні зайняло навчання. А либонь сюжетно-рольова гра для дітей цього віку дуже важлива — саме вона навчає малюків спілкуватися, соціалізує їх. Практично відсутні не менш важливі фахові ігри. Вони є, але зовсім не такі, як раніше: якщо років десять-п’ятнадцять тому дитсадівці з задоволенням грали в школу, то сьогодні — у комерсантів...

Узагалі систему дошкільного виховання побудовано не зовсім правильно, переконані психологи, котрі виступали на форумі. Адже дитина — не доросла людина, котра спочатку думає, а потім діє. У юних громадян усе відбувається з точністю до навпаки. А ми будуємо взаємини з малюками, виходячи зі своєї, дорослої, системи координат. У результаті жорстко ламаємо дитячу природу. Окрім того, вихователі й батьки багато в чому перебрали на себе функцію вчителів. Таким чином, інформаційне поле навколо дитини ширшає, а поле, яке має захищати її, давати змогу розслабитися, заспокоїтися, зосередитися, дедалі звужується.

У фахівців різні думки щодо оптимального віку для початку знайомства з комп’ютером. Так, заступник директора Інституту гігієни та медичної екології ім. О.Марзєєва АМН України, доктор медичних наук Надія Полька сказала, що не є прибічником «комп’ютеризації» дошкільнят. Її аргументи — при роботі на ПК дуже напружуються очі й нервова система. А в період інтенсивного росту саме вони особливо чутливі до будь-яких перевантажень. Тож ігри п’ятиліток мають бути в основному активними. Дещо інша думка в начальника ГУОН м. Києва Бориса Жебровського. За його словами, комп’ютеризація столичних дитсадків сьогодні — лише проект, котрий реалізується у десяти дошкільних закладах, а не масове явище. Але в будь-якому разі, хочемо ми того чи ні, багато хлопчиків і дівчаток знайомляться з ПК задовго до школи — вже нині 20% столичних родин, де є діти п’ятирічного віку, мають удома комп’ютери. Тому наша мета, цілком резонно зауважив Борис Михайлович, — максимально впорядкувати процес спілкування дошкільнят із комп’ютером, зокрема, озброївши батьків необхідними знаннями.

Зате ніяких різночитань не виникло під час обговорення теми «шестирічки-першокласники». Емоційний виступ кандидата психологічних наук Лесі Вовчик-Блакитної, переконаної, що шість років — не вік для шкільної зрілості, тим паче, коли йдеться про наші загальноосвітні заклади, абсолютно не пристосовані для перебування в них шестирічок, викликав справжній шквал схвальних оплесків. Причому, зазначте, аплодували люди, котрі щодня працюють із дошкільнятами й по-справжньому знають їх... І чому до думки професіоналів-практиків не прислухаються ті, хто, за влучним висловом однієї завідуючої дитсадком, живих дітей бачив років двадцять тому, але при цьому без жодних вагань продукує доленосні рішення?..