Маршрут для магістра

Коли говорять про зовнішнє незалежне оцінювання, то зазвичай мають на увазі тестування для випускників шкіл, які хочуть вступити у виші. І саме до цієї вступної кампанії прикута основна увага спільноти та ЗМІ. Однак паралельно відбувається ще одна: до магістратури вступають випускники університетів — бакалаври. Більшість їх теж проходять ЗНО: це Єдиний вступний іспит (ЄВІ) — тестування з іноземної мови та Єдине фахове вступне випробування (ЄФВВ) — тестування з права (якщо їхня майбутня спеціальність того вимагає).

Раніше вступ до магістратури, як і всі вступні випробування, завжди критикували за непрозорість і можливість створення чорного входу до вищої освіти. Застосування технологій ЗНО має виправити цю ситуацію. Хоча поки що це стосується не всіх спеціальностей.

Нинішнього року через пандемію COVID-19 майбутнім магістрам, як і випускникам шкіл, довелося похвилюватися, адже ніхто не знав, чи незалежні іспити пройдуть у зазначені терміни, чи запланований графік усе ж таки посунуть на більш сприятливі часи. Однак, незважаючи на стрімке збільшення кількості хворих, в Україні відбулася низка незалежних тестувань для вступу на навчання у заклади вищої освіти.

Єдиний вступний іспит і Єдине фахове вступне випробування відбулися 1 та 3 липня. На тестування з іноземної мови (ЄВІ) прийшли 87 тисяч 124 учасники — це 86% від усіх зареєстрованих. ЗНО з права (ЄФВВ) складало 15 тисяч 220 осіб — 87% від загальної кількості зареєстрованих. Як бачимо, аудиторія дуже велика. Та чи все було зроблено, щоб тестування пройшло в безпечних умовах, і від кого це залежало?

Заповнюючи документи на вступ, майбутні магістри зазначали місто, в якому їм було б зручно складати іспит. І як же здивувалися київські студенти, коли за кілька днів до іспиту виявилося, що, замість столиці, декому доведеться їхати на тестування до Білої Церкви, Бучі чи Ірпеня.

Ось повідомлення приймальної комісії одного зі столичних вишів, яке отримали бакалаври за кілька днів до тестування: «До уваги учасників ЄВІ!!! Цими днями у ваших особистих кабінетах учасника ЄФВВ/ЄВІ з'являється інформація щодо пунктів тестування, в яких ви матимете складати ЄВІ. Якщо ви обирали як населений пункт, наприклад, Київ, а в особистому кабінеті побачили, наприклад, Ірпінь чи Бучу, то це НЕ ПОМИЛКА! Можна навіть вважати, що вам пощастило, бо може бути і Бородянка. З метою створення належних умов складання ЄВІ в умовах карантину пункти тестування створюються в радіусі 120 км навколо населеного пункту. Якщо ваш пункт тестування розташований у незнайомому для вас місці, продумайте заздалегідь маршрут, яким ви діставатиметеся до нього», — радили у приймальній комісії.

Оскільки вступникам потрібно було прибути на місце проходження тестування не пізніше 9:50, їм довелося їхати на проведення вступних випробувань у переповненому міжміському та міському транспорті в годину пік.

В Українському центрі оцінювання якості освіти такий великий радіус розміщення пунктів тестувань пояснюють нестачею аудиторій. «На жаль, це складні обставини нашого життя, — каже в.о директора УЦОЯО Валерій Бойко. — База закладів освіти, яку ми створюємо для пунктів тестування на магістерський іспит, значно вужча, ніж на ЗНО. Для ЗНО 90% пунктів — це приміщення шкіл. На магістратуру ж це переважно заклади вищої освіти, не всі з яких хочуть брати на себе додаткову відповідальність і працювати як пункт. Та оскільки здійснюється рандомна комп’ютерна розсадка, то тут вплинути і у ручному режимі когось пересадити на інший пункт тестування ми не можемо. З іншого боку, майже третина студентів щодня їздить на заняття в Київ з Ірпеня чи Броварів. Це вже дорослі люди, які мають за плечима чотири роки навчання».

За словами заступниці директора УЦОЯО Тетяни Вакуленко, Центр оцінювання має нормативні документи, які дозволяють проводити тестування не тільки в межах великих міст, а й у містах-супутниках. «Якщо ми говоримо про заклади вищої освіти, то абсолютно в усіх містах України є проблема із залученням їх до організації пункту тестування, — каже Вакуленко. —Дуже часто нам відмовляють у цьому. А тому ми вимушені створювати пункти тестування за межами великих міст. Закладам, які погоджуються з нами працювати, — від нас велика подяка й повага. Ми не вважаємо, що ЗНО або вступні випробування відірвані від процесу освіти. На нашу думку, це його інтегральна складова».

Усе начебто логічно, але, на жаль, «розумний рандомайзер», який розподіляв студентів по пунктах тестування, спрацював так, що вступники з міст, наближених до Києва, були змушені їхати до столиці, а окремі кияни — за Київ. Заступниця директора УЦОЯО так коментує цей парадокс: «Учасник тестування не повинен перебувати в тому місці, де фахівці пункту потенційно можуть належати до того закладу освіти, в якому особа навчається, тобто у своїх закладах освіти ми переважно не створюємо пунктів. Це можливо лише в ситуації, якщо, умовно, в певному регіоні є всього один університет, і там багато випускників. Очевидно, що коли працівники пункту добре знають учасника, то їхнє ставлення до нього не може бути стовідсотково об’єктивним, а це заважає рівності всіх у процесі тестування і в процесі його підготовки. Місце тестування змінюється для учасників не для того, аби створити додаткові враження від громадського транспорту, а для того, щоб забезпечити максимальну рівність і максимальну гарантію, що в пункті до учасника ніхто не ставитиметься упереджено».

Стосовно інших умов безпечного ЗНО, то тут усе залежало від сумлінності й відповідальності працівників кожного пункту тестування і самих студентів.

Умови для проведення магістерського ЗНО були такими самими, як і для тестування школярів. Згідно з рекомендаціями головного санітарного лікаря: на вході — опитування і термометрія, в чергах на входах/виходах до пунктів тестування — не менше 1,2 метра між учасниками.

Як і обіцяли в МОЗ, перед початком тестування в учасників виміряли температуру. Наскільки це було ефективно — звісно, питання, однак у пункті тестування, де був кореспондент DT.UA, приблизно кожного третього учасника запитували, чи не почувається він зле. І, звісно ж, отримували негативну відповідь. Адже коли в когось і є ознаки поганого самопочуття, мало хто погодиться сказати про них чесно, бо це означатиме добровільну відмову від складання іспиту.

Як зазначили у Міністерстві освіти і науки України, 115 учасників ЄВІ не було допущено до пунктів тестування, з них лише 11 — через виявлені ознаки гострих респіраторних захворювань. А скільки ще учасників могли скористалася жарознижувальними препаратами «про всяк випадок»!

А ось норма про дотримання соціальної дистанції у 1,2 метра між учасниками виконувалася не завжди: в черзі перед входом до пункту на це часто взагалі ніхто не зважав, і навіть у деяких аудиторіях столи стояли впритул. У соцмережах  публікували скарги разом із фото. 

Одна з публікацій в соцмережах

Хоча спроби навести лад у натовпі біля входу в пункти тестування були.

Черга в один із київських пунктів тестування

Черга в один із львівських пунктів тестування

У МОЗ також рекомендували перед і після тестувань не менше 30 хвилин провітрювати аудиторії.

Така умова була виконана. Щоб убезпечити учасників вступних випробувань від коронавірусу, спостерігачі інколи відчиняли все, що відчиняється, і навіть робили протяг, тим самим наражаючи їх на інші небезпеки, пов'язані з недотриманням оптимального розподілу повітря в приміщенні.

Інспекція пунктів тестування показала, що заклади повною мірою забезпечені антисептиками, дезінфікуючими засобами для прибирання. Це підтвердила в коментарі DT.UA і спостерігачка одного з пунктів тестування: «Все необхідне нам дали. Власних коштів ми не витрачали. Держава надала все, що обіцяла». При чому, судячи зі спостережень, дещо з наданого — спеціальні окуляри, наприклад, — не використовувалося.

Певна річ, проведення зовнішнього незалежного оцінювання та вступних випробувань — дуже позитивний крок до чесного вступу, якісної освіти і боротьби з недоброчесністю у вищій освіті. Однак організація проведення такого масштабного тестування потребує великої уваги. А в умовах пандемії — ще більшої. Уже тепер стає зрозуміло, що безпечне проведення ЗНО, ЄВІ та ЄФВВ — це справа не лише Українського центру оцінювання якості освіти чи Міністерства охорони здоров’я, а кожного причетного: від учасника тестування, який стоїть у черзі, не дотримуючись соціальної дистанції й тримаючи в кишені «про запас» жарознижувальний препарат, і до працівника пункту тестування, який дозволяє вступникам приспустити маску з обличчя, аби було, так би мовити, комфортніше писати іспит.