МАРАФОН ЗАВДОВЖКИ 50 РОКІВ

Загалом саме словосполучення «здоровий спосіб життя» має на увазі передусім рух. Мінімальна денна норма активних фізичних дій для дитини — 2 години. У багатьох американських школах давно ввели півторагодинні щоденні заняття фізкультурою. А в нас на неї відводять 1,5 години на... тиждень!

— І це при 30—40-годинному класно-уроковому навантаженні.

— Саме так. У МОН говорять: перевантажуємо дітей. Але при цьому, коли починається розмова про фізичну культуру (яка, безумовно, спроможна неабияк компенсувати цю перевантаженість), для неї чомусь виділяють мінімум навчальних годин, грошей, складають найнезручніший розклад уроків.

Стародавні греки, коли хотіли охарактеризувати маргінала, говорили: «Він ні читати, ні плавати не вміє», цілком резонно вважаючи, що необхідно однаково навантажувати мозок і тіло. А в наші дні пропаганда здорового способу життя, на жаль, відійшла навіть не на другий, а на якийсь зовсім далекий план. На телеекранах — бойовики, жахіття, безглузда реклама. Словом, що завгодно, тільки не розмова про здоровий спосіб життя, про доступні дорослим і дітям фізичні вправи, про досвід цікавих активних ігор і занять, що сприяють зміцненню організму. Та ще й школа своєю неуважністю до фізичної культури вносить посильну лепту в цей деструктивний процес. Скажіть на милість, звідки візьмуться в нас «грецькі» красуні та красені?

Дехто вважає (зокрема й Микола Амосов): хоча б 30 хвилин щоденного фізичного навантаження — і ви «втечете» від інфаркту. Усе правильно. Але хіба здоров’я людини — тільки здорова серцево-судинна система? А струнка фігура? Постава? Вільні красиві рухи? Легка хода?..

— Та якщо навіть школа не в змозі прищепити людині потребу вести активний спосіб життя, то що робити?

— У тім-то й річ, що дуже навіть у змозі. Це сьогодні наша школа лише знайомить дітей із тим, що таке фізична культура: за мізерний час, виділений на предмет, домогтися більшого практично нереально. А в держави на збільшення кількості уроків фізвиховання нібито немає грошей. Але ж знаходяться вони, щоб запровадити колосальну кількість інших предметів. На, приміром, іноземну мову в деяких спецшколах виділяють 9 (!) годин на тиждень. Ніхто не заперечує цінність лінгвістичних знань, особливо сьогодні. Але ж і уроки фізкультури можуть (і повинні!) давати не менш необхідні знання. Приміром, хлопчик після виснажливих занять ганяє у футбол. Дівчинка дознемоги стрибає на скакалці. Яка від цього кому користь?

— Ігоре Івановичу, але, якщо не помиляюся, Закон України «Про фізичну культуру та спорт» передбачає три обов’язкові уроки фізкультури на тиждень. А ви говорите лише про два.

— Цілком правильно. Є ці треті уроки в шкільних програмах. Але міністерство спускає сітку годин, де на тиждень передбачено два уроки фізкультури й один на «Безпеку життєдіяльності». Що роблять директори шкіл? Беруть на «безпеку...» людину й вона читає дітям лекцію: «Ви будете здорові, якщо будете багато рухатися». А діти в цей час згорбившись сидять за партами.

— З усього сказаного вами випливає один висновок: необхідно терміново збільшити кількість уроків фізкультури.

— І ніяк інакше. Третій урок фізкультури на тиждень необхідний, як повітря. І ось чому. Дітям потрібні не тільки знання й уміння, але й відпрацювання звички до систематичних тренувань. Усе це формується роками постійних, у достатньому обсязі занять. Тим часом нинішні уроки фізкультури мають лише інструктивну цінність, оскільки розвинути більшість фізичних можливостей вдасться лише тренуючись не менш як через день. Тільки тоді уроки фізкультури матимуть подвійний ефект: фізіологічний, з одного боку, й інструктивний, педагогічний або освітній — з іншого. Але на сьогоднішній день у дев’яноста п’яти випадках із ста функціональної користі уроки фізкультури не дають. Організм до наступного заняття просто встигає «забути» отримане на попередньому уроці навантаження.

— Проте перший урок у всіх школах країни пройде під життєстверджуючим гаслом «Здоров’я дітей — здоров’я нації»...

— Я не іронізував би з цього приводу. Навпаки, вважаю, це — добрий знак, свідчення того, що ми починаємо розуміти непорушні істини.

— Особисто мене ви на всі сто переконали в необхідності третього уроку фізкультури. Але ж ви самі стверджували: у нашій державі не культивується здоровий спосіб життя. Які ще, на ваш погляд, потрібно зробити кроки, аби якнайбільше молодих українців прагнули бути підтягнутими та спортивними?

— Ясна річ, мій предмет — не просто урок. Він без позакласної роботи втрачає не 50, а всі 90 відсотків своєї корисності. Оскільки все вивчене на уроці повинно мати логічне продовження. Раніше за позакласну роботу платили півтори ставки. Це дозволяло, зокрема, проводити по кілька змагань — внутрішньошкільних, міжшкільних — на тиждень. А тепер за позакласну роботу я одержую 3 грн. 80 коп.

— На годину?

— На місяць! Та однаково, навіть не одержуючи відповідної оплати, усі вчителі фізкультури перепрацьовують. Проблема, на жаль, не тільки в цьому. Погодьтеся, для занять фізкультурою і на уроках, і в позаурочний час потрібна хороша спортивна база. Оскільки лаборантів у нас немає, усі клопоти з її підтримання лягають на плечі вчителя. Чи багато він один, та ще й у нинішній фінансовій ситуації, може зробити?

А стосовно першочергових кроків, то якісний стрибок немислимий і без зміни принципу оцінювання учнів на уроках фізкультури. Адже не таємниця, що в багатьох дітей з’являється стійке неприйняття цього предмета. Нібито й нормативи в нас досить низькі, але більшість дітей слабкі, погано розвинені фізично, мало рухаються і, як результат, не дотягують до позитивної оцінки. А негативний бал впливає на дітей украй негативно.

Скажімо, у старших класах на задовільну оцінку потрібно підтягнутися вісім разів. Для дитини це недосяжно. Отже, треба оцінювати приріст результату. Сьогодні підтягнувся один раз, наприкінці чверті — двічі. Вдалося — одержуй вищий бал. Щоб був приріст, потрібно попрацювати, а коли працюєш — робиш найголовніше. Адже для фізкультури важливий не результат, а сам процес.

— Ігоре Івановичу, ви 50 років працюєте в школі. З погляду вчителя фізкультури, ваші перші вихованці дуже відрізнялися від сьогоднішніх?

— Тепер усі говорять про екологічну кризу. Не заперечую, вона аж ніяк не позитивно впливає на нинішніх учнів. Але головне — діти стали набагато менше рухатися. З’явилися телевізори, комп’ютери, перед якими школярі сидять годинами. Усе це, на мій погляд, набагато згубніше для молодого організму, ніж проблемна екологія. Пам’ятаєте, раніше підлітки постійно грали на стадіонах, спортмайданчиках. Сьогодні більшість із них забудували, а стадіонів залишилося мало, та й ті занедбані. Колись чудові футбольні поля нині пустують. Чому сьогоднішні діти фізично не активні? Відповідь та сама: немає звички до руху.

Як правило, фізкультуру найменше люблять відмінники. І нічого в цьому дивного немає: він тому й відмінник, що безперервно сидить, упріваючи над підручниками. У результаті в 40 років він уже не може ефективно та плідно працювати, виплекав «букет» хвороб і просто не в змозі реалізувати свої знання — бракує здоров’я... Не дарма ж говорять: «У здоровому тілі — здоровий дух».

— Цікаво було б почути вашу думку про уроки футболу.

— Сам я не шанувальник цього виду спорту...

— Даруйте, що перебиваю: а чи не ревнощі гімнаста у вас говорять?

— Думаю, усе-таки викладач фізкультури. Але в принципі футбольний почин підтримую. Адже 50% будь-якого уроку — загальна фізична підготовка. А це — безсумнівна користь. Але проблема в тому, що не всі діти люблять футбол. Тож було б здорово, якби таку ініціативу продемонстрували всі федерації. Уявіть, один день — баскетбол, другий — гімнастика, потім — плавання, спортивні ігри, легка атлетика, а по неділях — туризм. Оце я розумію!

— Згодна. Але це поки що в ідеалі. А яким, на вашу думку, має бути вдалий урок фізкультури?

— Урок, який проводять самі діти. Це, на мій погляд, справжня перемога вчителя. Бо якщо дитина вміє організувати урок фізкультури, це означає, що вона напевне нею займається.

— Ігоре Івановичу, скажіть щиро: за півстоліття роботи вчителем вас ще не замучили шибайголови й непосидющі? Не втомилися долати труднощі останніх років?

— На щастя, не втомився. І поки буду корисний, працюватиму.

P. S. Утім, енергійність і величезна життєлюбність мого співрозмовника не залишали найменших сумнівів, що відповідь буде саме такою.