Людина і освіта у вимірах економічної цивілізації

Творцями людської історії, за народними переказами, завжди були герої, поети, мудреці й альтруїсти. Але разом з ринковою економікою на світову арену вийшла і впевнено заявила про себе «економічна людина». За визначенням А.Сміта, homo economicus — егоїст і прагматик. Чи є в такому разі поряд із нею місце поету і мудрецю? Як бути з духовністю, дефіцит якої болісно позначається на житті суспільства?

Соціальний песимізм: людина перед вибором

Сучасне життя демонструє нескінченний ряд ідей, поглядів, концепцій, теорій, в яких проглядаються намагання осмислити кардинальні зміни, що відбуваються в суспільстві. Людина опинилася в нових умовах, коли перед нею постають несподівані, з позиції традиційного гуманізму, випробування, в яких добро і зло, віра і зрада, свобода і сваволя, чесноти і підлість начебто помінялися місцями, а подекуди взагалі втратили своє змістове значення в параметрах системи цінностей. Суспільство у своїх освітніх, культурних програмах докладає величезних зусиль для подолання незнаних раніше проблем, але чим далі, тим більше вони загострюються.

Ця обставина породжує апатію і соціальний песимізм. Світова гармонія, яка надихала на творчість покоління поетів, художників, філософів, виявилася порушеною. Іноді видається, що в самій сутності людської цивілізації була закладена якась диявольська пастка. Все, що робила людина заради суспільного добра і щастя, відповідало «природному порядку», було розумне, логічне, зрозуміле. А тепер усе це ніби якесь вторинне, задавлене нестримною динамікою нового — незрозумілого, туманного, а відтак такого, що лякає.

До цього додається соціальний песимізм, «модний» як тема обговорення на конгресах психологів, конференціях філософів, літературних симпозіумах і в теледебатах. Усі констатують: людина здобувала й здобуває одну перемогу за іншою, і раптом виявилося, що вона опинилася серед руїн того, до чого прагнула і від чого відходила. Навіщо тепер ці перемоги, якщо зруйнованими виявилися самі основи її життя? Для чого вся ця могутність, ці досконалі технології, якщо колишній комфорт, гармонія людини з природою, злагода із суспільством втрачені. Вже менше вірять у те, що прийде довгоочікуваний «добрий» лідер, який визволить з полону бідності, безнадії, невпевненості. І не тільки тому, що його немає, а тому, що добро як таке стало фіксованим — у цифрах, нагородах, спонсорській і гуманітарній допомозі, кредитах, преміях, підвищеній платні і пенсії, низьких цінах, благодійності тощо. У цих умовах апеляції до духовності, людяності, душевності як умови подальшого поступу видаються щонайменше наївними.

У чому ж тут річ? Невже ми зайшли в той глухий кут і настала та «смерть людини», про яку казали ще в середині ХХ століття західноєвропейські гуманісти? Однак такий висновок занадто песимістичний. Скоріше, вся справа в нових смислах сучасної цивілізації, до якої так прагне Україна.

Справді, прогрес і продуктивне існування Української держави не можна уявити поза європейською цивілізацією. Водночас входження в її соціальний, політичний і культурний простір є неможливим без вирішення проблеми людини в контексті сучасної духовності. У численних публікаціях вона вирішується у вимірах науково-технічного, інформаційного, глобалізаційного, культурологічного, цивілізаційного та інших підходів. Кожний із них заслуговує належної уваги, а тому піддається достатньо глибокому аналізу з виробленням відповідних рекомендацій. Разом з тим подальший розвиток демократії, науки розширює поле духовно-культурної проблематики, що обумовлює необхідність включення філософсько-антропологічного, людиноцентристського підходу, заснованого на багатій вітчизняній і європейській гуманістичній спадщині. Проте вкрай важливо враховувати, що сьогодні гуманістичні цінності зазнають трансформаційних змін у новому світоглядному вимірі — економічному, який породжує низку важливих для культурного буття, освітньо-педагогічного процесу проблем, котрі вимагають нагального розгляду і вирішення.

Контекст економічного

У розмірковуваннях про «кризу духовності», «антропологічний колапс», «гуманітарну катастрофу» тощо ми забуваємо про нестримну плинність часу. Динаміка цивілізаційних та соціальних змін існувала завжди, і в кожну перехідну епоху наставала криза, яка породжувала ті чи інші есхатологічні передчуття. Кожного разу кризові настрої виникали й існували під впливом певних світоглядних домінант. В Античності нею була філософія, у Середньовіччі — релігія, в Новий час — наука, завдяки якій почалися настільки швидкі й системні зміни у всіх сферах життя суспільства, що за ними не встигав процес їх усвідомлення. Нині ми перебуваємо в полі домінанти економічного виміру всіх аспектів соціокультурного життя. Економіка тепер — суддя всіх політичних та соціальних проблем і суперечностей, які постали перед людиною і суспільством.

Згадаймо, що лише три—чотири десятиріччя тому найбільші конкурси у вузи були на природничі факультети. Усі хотіли стати фізиками, математиками, інженерами, хіміками і вже потім — філологами, економістами, істориками, журналістами. Фах економіста, звичайно, мав свій рейтинг, але не такий високий, як тепер, у нашому суспільстві. Серед загального числа наявних на цей час вузів в Україні значна кількість їх — економічні або так чи інакше причетні до економіки, оскільки мають ліцензії на підготовку менеджерів, маркетологів, банкірів, бухгалтерів, фінансистів, аудиторів тощо. Сьогодні кожний вуз, навіть суто гуманітарний чи технічний, навчає бодай двом-трьом економічним спеціальностям. Усе це — не данина моді чи примхи Міністерства освіти і науки. Річ у тому, що, крім основних вимірів суспільного буття — технологічного, інформаційного, екологічного, технократичного тощо, ми є свідками прирощення темпів розвитку етносу економічного, який став визначальним для сучасної цивілізації.

Економічне мислення нині заполонило життя людини. Ринкова економіка — основний сенс сучасного прогресу, що відсуває звичні духовно-культурні цінності на другий план. Економічний вимір є закономірним породженням розвитку європейського капіталізму. Але не як експлуататорського ладу, який несе в собі все жахіття тоталітаризму, знущання, війни тощо (Такий образ до цього часу залишається в свідомості багатьох представників старшого покоління, вихованого в умовах «боротьби двох систем». Найімовірніше, воно вже не відмовиться від такого стереотипу.), а як найбільш ефективного способу організації виробництва, економічного життя, та й життя взагалі.

Молоде покоління, на якому лежить фактична відповідальність за долю країни, значною мірою перебуває в невизначеності, оскільки політична боротьба, яка не стихає, усе ще спрямована проти багатства й олігархів, що уособлюють капіталізм. Крім того, у багатьох вишівських і шкільних підручниках, лекційних курсах, журнальних і газетних публікаціях можна натрапити на твердження про «антагоністичні суперечності», властиві капіталістичному ладові, і, звичайно ж, про їхні «неминучі» наслідки, далеко не оптимістичні для людини. Усе це вкарбовує у свідомість міфологеми старого мислення.

Однак філософія людиноцентризму, яка має стати філософією сучасної освіти, виходить з внутрішньої енергоємності тих соціально-економічних утворень, які є носіями прогресивних прагнень людини. З цього погляду ринкова економіка, на фундаментальних принципах якої побудоване сучасне суспільство, — це не просто товарне обмінно-оцінювальне господарство. А господарство, орієнтоване на прибуток, на приріст грошей. Метою господарювання стає насамперед виробництво матеріальних благ завдяки активності людини, її сутнісних сил. Гроші, а разом з тим і вартість, виходять на перший план, саме вони тепер ведуть господарство, а не лише його опосередковують. Через це найважливіший смисловий момент — людина — набуває особливої актуальності, оскільки саме вона ухвалює рішення, без яких матеріальні блага не мають значення. Разом з тим сучасна людина діє в особливій економічній аурі, а отже, на неї орієнтована і від неї залежна. Хай як би ми хотіли зменшити роль матеріального чинника, хай як би посилалися на визначальну роль духовних, культурних, моральних чинників, вони можуть спрацювати лише за умови врахування особливостей різноманітних впливів сучасного економічного буття, яке сповнене численних спокус.

Може скластися враження, що ми повторюємо азбучні істини про первинність економіки і вторинність духовно-культурної надбудови. Це не зовсім так. Економічна детермінація буття, здійснена вульгаризованим марксизмом, перетвореним на ідеологію, насправді спотворювала сутність самого капіталізму, коли виділяли лише його суперечності, а людину ставили в пряму залежність від матеріальних чинників. Можна стверджувати: більшість негараздів у процесі розбудови культурного, освітнього, духовного простору в Україні виникають саме завдяки стереотипам, які все ще існують у свідомості і визначають ставлення до сутності економічного, що становить сенс сучасного життя. Іншими словами, вирішення проблем сучасного навчання і виховання, що стоять перед культурою і освітою України, передбачають відхід від світоглядних стереотипів стосовно взаємин людини та економіки.

Передусім це означає відмову від розуміння прямої залежності людини або від економіки, або від культури, про що так інколи охочі поговорити народні обранці, виправдовуючи свою роль «рятівників нації». Заяви одних, що спочатку потрібно «нагодувати народ», других, що потрібно дати народу свободу і демократію, третіх — починати відроджувати культуру і духовність, четвертих — рятувати українську мову чи надати статус державної російській мові тощо, — усе це речі важливі й необхідні, але самі по собі, у своїй окремішності, не працюють бодай тому, що випливають зі старого уявлення про біполярний світ, поділений на «своїх» і «чужих», «бідних» і «багатих», «капіталістичний» і «соціалістичний табори» тощо. Однак така модель світу давно вже втратила право на існування як у політиці, так і (особливо!) в культурній та освітній парадигмах. Вона не є креативною.

Демократія, свобода, права людини, пріоритет загальнолюдських цінностей, можливість волевиявлення тощо — усе це завоювання ринкової економіки. Іншими словами, вони є результатом економічних революцій, які відбулися в Європі у ХVІІ—ХVІІІ ст. і які ми за традицією називаємо буржуазними. Термін «буржуазний» у пересічній свідомості все ще асоціюється з образом капіталіста-череваня. Тим часом зміст цих революцій полягає в переході до нової, економічної, цивілізації. Про це свідчить і те, що наприкінці ХVІІІ ст. виникає нова спеціальність — економіст, актуалізується проблема «економічної людини» — людини-егоїста, яка прагне до максимального прибутку і задоволення дедалі нових і нових потреб. А оскільки ці потреби нескінченні, то капіталістичне господарство продемонструвало свої нескінченні можливості їх задовольнити. Щоправда, просвітницький гуманізм не міг визнати егоїзм як позитивну ознаку людини, що й стало умовою породження соціальних утопій, які пропонували колективізм і «усуспільнене людство». Але не як альтернативу особистості та індивідуальності, а як істину в останній інстанції.

Капіталізм означає еволюцію людини, її фактичне перетворення в іншу людину. Утопія комунізму в тому і полягала, що він прагнув законсервувати людину в духовних вимірах її старої просвітницької моделі, тієї форми гуманізму, яка вже не відповідала новому гуманізму, тотожному запитам «економічної людини-егоїста». Мислення у світоглядних вимірах минулих епох та їхніх звичних цінностей не відповідало динаміці капіталізму, який сам по собі не може бути ні гуманним, ні антигуманним. Він є породженням людських інтелектуальних енергій, тож намагання позбутися його штучним шляхом є відхиленням від суспільного прогресу — так само, як і створити соціалізм «із людським обличчям» або «ручну» ринкову економіку.

«Інше» життя

Ринкова економіка, яка розвивається в нашій країні, щоправда, не тією мірою, як хотілося б, є іншим життям. На жаль, це інше життя досить часто «заговорюють» у нескінченних балачках про те, хто кращий або гірший, що було до виборів президента (парламенту) і що стало після цих виборів, про переваги українського менталітету перед менталітетом інших народів, про внутрішніх і зовнішніх ворогів тощо. Обридлі міжпартійні «розбірки» на рівні «кухонних» розмов, із з’ясуванням «хто є хто» та порпанням у брудній білизні, стають предметом суспільних обговорень, поглинаючи масу ефірного часу і тим самим спотворюючи духовність, про яку так усі «дбають». Все це — рудименти того старого «совкового» типу мислення, що розуміє нове як зміну квартири чи автомобіля, перенесення відпочинку з Чорного моря на Середземне, підвищення ціни на хліб або цукор тощо.

Таке «пересічне» мислення не враховує, що ринкова економіка забезпечує колосальний викид людської енергії — як руйнівної для створеного раніше в суспільстві, так і творчої для нового в суспільстві і культурі, а водночас творчої і для самого капіталу. Людська енергія і капітал зійшлися разом, стимулюючи один одного. У цих умовах говорити в звичних поняттях про якусь абстрактну людину, сповнену якоїсь особливої духовності чи абсолютизованої, надмірної національної специфіки, вже не доводиться. Капітал, за яким стоїть всепоглинаюча мета — гроші (а за ними — багатство, вигода, бізнес, добробут), захопив людину і до певної міри пригнітив її, зняв усі заборони, які заважають гонитві за грошима, а отже — за владою і славою. На арену життя виходить, у повному розумінні цього поняття, економічна людина.

Духовно-культурна реальність сучасного буття актуалізує проблему людиноцентризму в її сучасних вимірах. Зокрема фактом стала необхідність переосмислити проблеми професійності, праці, свідомості, цінностей, а разом з ними — владу, право, культуру, ідеологію тощо, що їх усе ще розуміють, здійснюють і перетворюють без урахування світоглядних засад ринкової економіки та енергій капіталу, помножених на людські бажання і прагнення. Останні мають особливе значення, адже вони стають основою самовизначення і суспільства, і окремої людини, оскільки в умовах демократичних прав і свобод їх уже ніхто не зможе обмежити.

Минулі вибори показали, хто і що насправді визначає симпатії народу. Що серйозніші капіталовкладення, то більше шансів на перемогу. До негрошовитих партій, які будували програми на «доброму» слові, довіри немає, оскільки більшість людей самі бідні. Матеріальні енергії капіталу, поєднані з прагненням всього народу вийти із зачарованого кола мінімальних зарплат і мінімальних пенсій, визначали виграш у виборних перегонах чи місце аутсайдера. Суспільство, народ дедалі більше розуміють, що різного роду словосполучення і слова — «третя сила», «правда», «закон», «свобода», «порятунок», «віра» тощо — порожні звуки, якщо за ними немає реальної сили капіталу, за яким — сила тих, хто справді може і хоче виконати обіцяне. Звичайно, є мораль, є авторитет лідерів, є емоції, є сфера ірраціональних мотивів, але капітал — всеїдний, він забирає все, оскільки це «все» йому справді необхідне. Капітал через гроші організовує життя, він його в себе вбирає, поглинає, поширює на нього весь свій вплив, переробляє під себе, не гребуючи нічим. І коли говорять, що ці вибори — найдорожчі за всі попередні, то це означає, що капітал у нашій державі вже визначив себе як силу, як чинник, як детермінант подальшого суспільного розвитку. Розмови про адмінресурс — дедалі частіше є лише розмовами, оскільки він втрачає своє значення, а вибір диктують пріоритети, визначені ринковою економікою. Людина, яку залучає, «ангажує» капітал, юридично, можливо, й вільна, але економічно вона не вільна і не може бути вільною. У всякому разі, вона вже не хоче бути вільною, але бідною. Зрозуміло, що в такій ситуації неважко визначити, хто дійде до переможного фіналу у передвиборних перегонах. Усе це є актуальним аспектом сучасних гуманістичних вимірів, які мають бути в центрі філософсько-освітніх роздумів, позбавлених абстрактності та утопізму.

Спокуси нової реальності

Культурно-освітня діяльність щодо забезпечення втілення в практику світогляду людиноцентризму не може оминути такого феномена життя, як гроші. Радянська традиція нехтування грошей як культурного, світоглядного феномена донині залишається в свідомості певної частини наших «вихователів» і «моралістів». Підкреслюючи зневагу до грошей і переваги «правильної свідомості», вони наводять дані соціологів про те, що 95 відсотків розмов американців — це розмови тільки про гроші, і лише п’ять — на інші теми. Тим самим вони показують, спираючись на ту, ще не забуту, практику ідеологічного протистояння, переваги «нашої» моралі, спрямованої на добро, справедливість, духовні цінності, та хибність «їхньої», в якій превалює матеріальне. Не вдаючись до софістичних вправ з виявлення того, що є важливішим — духовне чи матеріальне, зазначимо вкрай нагальну необхідність вивести поняття грошей з такого однобічного аналізу.

Для молодого покоління, яке сьогодні впевнено входить у всі сфери суспільного життя, особливо зрозуміла значимість грошей. Зваби цивілізованого життя там, на Заході, і тут, у нас, — усе (разом із пільгами) можна придбати за гроші. Багатьом зрозумілий факт, що за верстатом, у полі, у школі, на простій виконавській роботі значних грошей не заробиш, вони «робляться», і, на жаль, багатьом для цього підходять різні — «добрі» і «погані», легальні і нелегальні — засоби. Ось чому в нашій країні так важко йде боротьба з корупцією.

У вимірах економічної цивілізації гроші мають особливе, далеко не похідне чи другорядне, як це іноді намагаються сьогодні ще подати, значення. Мало того, вони перетворилися на компонент світогляду, який по праву можна називати не лише гуманістичним, демократичним, науковим, технологічним тощо, а й монетарним. Поняття «розрахунок», «купівля-продаж», «де й скільки що коштує», «прибуток», «вигода», «хто і як платить» — проникли зі сфери матеріального виробництва у несумісні, як вважалося ще донедавна, сфери життя. У науковій діяльності — інтелектуальна власність, у мистецтві — шоу-бізнес; про спорт, як безкорисливе змагання сил та вміння, доводиться лише згадувати; сім’я скріплюється партнерськими взаємовигідними контрактами. З’явилися і процвітають представники релігійного бізнесу, які торгують вірою в Бога набагато результативніше, ніж колись індульгенціями. Гроші стали визначальним показником успіху і самодостатності людини. Не мудрість, не талант, не професіоналізм, а саме гроші визначають статус людини. Так принаймні думає сьогодні більшість і має для цього достатньо підстав. Щоправда, вважає за краще, про всяк випадок, не оприлюднювати таких істин. Досить згадати «чорний піар», «брудні» технології, корупцію, «блат» тощо. Виникає переконання, що на початок ХХІ ст. утилітаризм переміг численні спроби побудувати суспільство на духовних, моральних ідеалах, а в світі сформувалося глобальне економічне співтовариство з відповідною йому «монетарною свідомістю». З її позиції витлумачується розвиток цивілізації, культури, сенс історії, призначення людини тощо.

Це не просто факти, які свідчать про якусь подальшу проблемність щасливого існування людини. Її щастя завжди проблемне. Для нас вони мають стати важливим показником необхідності переходу до нового вектора духовно-культурного виховання та здійснення гуманізації освіти. Очевидно, сьогодні вже не відповідають потребам і запитам посилання на те, що криза самодостатності випливає з усвідомлення проблеми самого існування. Тобто тоді, коли для людини сам факт її існування стає проблемою. Звідси переконання: якщо сенс життя не вирішується на рівні духу, то людина обов’язково приречена на деградацію, що проявляється в алкоголізмі, наркоманії, споживацькій психології.

Однак в умовах «грошового ладу» боятися монетаризму запізно. Мусимо зважати на реальність існування монетарної свідомості. У цьому разі гуманітарна освіта і педагогічний процес мають будуватися з урахуванням вимог економічних запитів сучасної людини. І гроші в цих запитах — не свідчення деградації чи якогось зла, а благо. Гроші сьогодні — не лише заробітна платня, а й предмет мрій, реальна можливість досягти своєї мети, вирішити певні проблеми тощо. Реальна саме сьогодні, в епоху тотального економізму. І не слід замовчувати ту силу, якої набуває людина за наявності грошей. Сила тепер не просто в знанні, а в знанні, серед іншого, як заробити, добути гроші, капітал, багатство.

Інша річ, що включення монетарної свідомості в контекст формування загальноцивілізаційних цінностей не позбавляє невиправданої абсолютизації і теоретичних збочень. Філософія людиноцентризму, яка є домінантою у гуманізації навчання, виокремлює як критерій оцінки справжнього значення і ролі грошей особистість, котра має свої параметри розуміння буття. Адже не лише з позицій «пересічної свідомості» людину оцінюють з огляду на те, яким є її рахунок у банку. Разом з тим, не заперечуючи, що кількість грошей є одним з показників здатності людини до самореалізації, все ж таки поряд із цим слід підкреслити важливість гуманістичного, етичного принципів, які ставлять певну межу абсолютизації значення і ролі грошей.

Усе залежить від людини. І що більша її впевненість в собі, у своїх особистих досягненнях, то менше можливостей бути «проданою» чи «купленою». Конкретна людина не в змозі продати закон, гідність, батьківщину, мораль, віру, але може продати себе. Проте на рівні особистості такий продаж не відбувається. Особистість — це колосальний капітал, який занадто дорого коштує, щоб перетворити його на звичайний об’єкт купівлі-продажу. Можуть заперечити, що не всі люди є особистостями. Так, але й людина не може торгувати іншою людиною, її почуттями, емоціями. Вона може торгувати собою, своїми почуттями і своєю вірою за умови, що все стало товаром, втративши свій первісний, духовний сенс. Людина може продати свою працю, послуги або ж себе (дух і душу), але знову ж таки за умови, що дух і душа виродилися в товар. На рівні втрати духу і душі людина не продає, а продається. Головне тут — втримати людину на межі особистісного виміру, що не так легко, коли постійно існує спокуса грошима.

Ми — свідки торжества «грошового ладу». Його впливи й амбіції стати абсолютною мірою людських пристрастей та суспільної практики з усією очевидністю свідчать про правомірність існування не лише терміна, а й нової реальності — економічно-грошової.

Глобалізаційний вимір раціональності

Однак це не означає, що настало «світле майбутнє» людства. Це скоріше свідчення «виснаженості» духовних енергій гуманістично-просвітницького вектора розвитку. Адже тепер монетарна свідомість ще більше віддаляє людину від її екзистенції, вона підкорює суспільну реальність собі, своєму розумінню, своїм глобальним проектам. Тепер людина демонструє вже не цілісне життя в єдності духу і тіла, а особливе вітально-економічне існування, котре підкоряється прагматичній доцільності.

Зміна векторів духовно-морального самовизначення контрастно змінила сьогодні життя суспільства. Причина цього — у новому сенсі буття людини по відношенню до традиційних цінностей. Сьогодні вектор особистісних пріоритетів з цінності часу (життя) зміщується на матеріальний добробут, на гроші, вплив яких став панівним. Потрібно пам’ятати, що добробут і гроші люблять розум і терпіння. Недарма М.Вебер визначав європейську людину як цілераціональну. Досвід показує, наскільки змінилося життя тих людей, які стали на шлях прагматизму і раціональної дії. Але для розуміння цього потрібні нова мораль і нова культура мислення. Чим більше змін у всіх сферах, починаючи з побутової, тим необхіднішим є інший спосіб мислення, інше ставлення до себе, своєї гідності тощо.

Вся історія суспільства — це історія глобалізації, яка існувала в різних формах — царств, імперій, цивілізацій, союзів, об’єднань тощо. Нині ж цей процес став помітнішим у світовому масштабі, виокремилися головні його суб’єкти, а економічні важелі виявилися найкращим знаряддям для його здійснення. В будь-якому разі тільки вони здатні здійснювати ці процеси швидко, ефективно й якісно. Тому економічні стимули є цивілізаційним благом. І не мають рації ті, хто має протилежну думку. Їх заперечення — не що інше, як спроба призупинити хід історії. Нова епоха, нова людина, нова мораль, нові цінності нової — економічної — цивілізації потребують нових підходів та осмислення в усіх сферах. Зокрема й таких важливих складниках суспільства, як духовність, культура та освіта. Економічний вимір ставить реальні акценти, позбавляє обмеженості й утопізму. Саме цей висновок і дозволяє зрозуміти сутність сучасної духовності і гуманізму в контексті глобалізації та соціоекономічних процесів.

Хай якими логічно обґрунтованими будуть песимістичні пророцтва, есхатологічні попередження чи популістські обіцянки, все ж таки залишається один загальний факт: світ, його цінності, людина не стали гіршими або радикально іншими. Залишилося все те добро і зло, що їх творила чи творить людина. Але змінилися пріоритети, які й змістили вектори пошуків людиною підоснов буття. І від нового їх осмислення, від нового гуманізму залежить, чи знайде вона сенс життя і його призначення, і яким буде «Новий Град» — держава Україна.