Lingua franca для глобального світу

У сучасному світовому лінгвістичному порядку можна виділити дві тенденції. Перша пов’язана із зусиллями еліт національних держав зберегти монополію на національну мову, оскільки саме мова і далі сприймається як найбільш сильний маркер державності та національної ідентичності. Друга тенденція вступає в суперечність з першою і стосується безпрецедентного поширення англійської мови як мови міжнародного спілкування. Ці два протилежні тренди мають своє коріння в різних епохах. Проте сьогодні навряд чи хто зможе заперечити, що постмодерн уже кардинально змінив світовий лінгвістичний порядок епохи модерну, а глобальна англійська — це політична та культурна реальність XXI століття.

На хвилі глобалізації і розвитку сучасних технологій англійська підкорила світ так, як це не вдавалося жодній мові в історії людства. Фахівці стверджують, що до англомовного світу належить близько півтора мільярда осіб. Англійською сьогодні розмовляють у три рази більше тих, для кого вона є нерідною. Найбільша англомовна країна — Сполучені Штати Америки, це близько 20% англомовного населення планети. Англійська вже сьогодні є другою мовою для громадян Європейського Союзу з населенням майже 500 млн.

На користь утвердження англійської як глобальної мови зіграло багато факторів. У XVII—XVIII століттях вона була мовою величезної колоніальної держави — Великобританії. Останній судилося у XVIII—XIX століттях завдяки промисловому перевороту стати найрозвиненішою країною світу і разом з усією Західною Європою породити процес, який протягом наступних століть визначатиме розвиток людства, — глобальну модернізацію. Оскільки в її основі лежить наукова революція, англійська перетворилася на засіб доступу до знань та їх поширення. Відомий дослідник глобальної англійської Девід Крістал стверджує: якщо узагальнити все, що було зроблено англійськими та американськими науковцями, то стане очевидно, що в період 1750—1900 рр. більш як половину всіх значних наукових та технічних робіт було написано англійською мовою.

Розповсюдженню англійської в епоху модерну сприяла міць ще одного надпотужного світового гравця — Америки. Для неї після поразки Німеччини 1918 року відкрився шлях до економічного панування. У 1898 році Бісмарк, відповідаючи на запитання журналістів, що він вважає вирішальним чинником світового розвитку, відповів: «Те, що північні американці говорять англійською».

Мова стає засобом міжнародного спілкування, коли її особлива роль визнається всіма країнами. Переформатування світового порядку після Першої, а потім і Другої світових воєн мало своїм результатом створення нових міжнародних організацій та альянсів. Це спричинило безпрецедентну потребу у світовій lingua franca. Lingua franca — це назва для мови, яку використовують як засіб ділового та культурного спілкування людей, що розмовляють різними мовами. Чимало епох у людській історії характеризуються наявністю своєї lingua franca. Це і грецька та латина в Римській імперії і Середньовіччі, іспанська в Іспанській імперії і т.д. У XX столітті в цій ролі англійська поступово замінює французьку як мову міжнародної дипломатії. Вперше офіційний статус англійській був наданий Лігою націй. Її значення ще більше посилилося після створення у 1945 році ООН.

Не менш сприятливим для появи світової lingua franca у XX столітті були й інші події та тенденції глобального масштабу. По-перше, це розпад колоніальної системи наприкінці 60-х, коли англійська стала офіційною або напівофіційною мовою багатьох країн, що звільнилися. По-друге, нові можливості в англійської з’являються завдяки глобалізації. Національні економіки стали більш інтегрованими у глобальну економіку, гроші та робоча сила стали значно мобільнішими. Розпочатий ще в XIX столітті процес зближення народів в епоху глобалізації був у тисячі разів прискорений вибуховим розростанням комунікаційних та інформаційних мереж, що призвело практично до «анігіляції простору». Раніше ніколи стільки країн і народів не відчували потреби спілкуватися один з одним і не бажали так масово подорожувати по всьому світі. Збільшення технологічних можливостей виявилося прямо пропорційним потребі у світовій lingua franca.

Якщо глобальна англійська почалася з домінування двох успішних імперій — Британської та Американської, то нині вона є мовою ще однієї імперії, беззаперечне панування якої поширюється на всю земну кулю, — Інтернет. Чи зможете ви без англійської скористатися тією інтелектуальною силою, яку він надає? Очевидно, що ні. Дослідники доводять, що 80% інформації зберігається у світовій мережі саме цією мовою, а її обсяг подвоюється кожні 18 місяців.

Сьогодні англійська є мовою глобальної економіки та глобального бізнесового середовища. Навіть якщо міжнародна компанія знаходиться у Швеції або Франції, її співробітники спілкуються англійською (або сумішшю рідної з англійською), не кажучи вже про листування. Практично така сама ситуація в науці. Більш ніж 90% наукових журналів, що мають авторитет у світі, друкуються англійською.

У глобалізованому світі англійська є мовою міжкультурних комунікацій, бо незалежно від того, ким ви є: українцем, італійцем, індійцем, росіянином чи німцем, зібравшись усі разом ви спілкуватиметеся англійською. В багатьох країнах, де існує міжетнічне напруження, саме англійська виконує роль етнічно нейтральної мови.

Якщо поширення англійської світом пов’язане з політичним та економічним впливом англомовних націй, то сьогодні є всі підстави говорити про те, що вона поступово втрачає свій імперський статус. Мало того, вона перестає бути прив’язаною до носіїв мови і починає існувати окремо від них, уже не будучи американською та британською, а дедалі більше і більше перетворюючись саме на глобальну англійську як явище. Вона вже має свою назву — «глобіш» (globish), або «стандартна світова розмовна англійська» (Word Standard Spoken English).

Цікавою ілюстрацією цієї тенденції, особливо з огляду на постійні мовні війни у Франції, є книжка французького бізнесмена Жан-Поля Мар’є Don’t Speak English. Speak Globish, що в перекладі означає «Не говори англійською. Говори глобальною». Описуючи свою зустріч із партнерами з різних куточків світу — англійцем, корейцем та бразильцем, — він зазначає, що, спілкуючись, вони розмовляли на особливому діалекті англійської, чудово розуміючи один одного. Англієць же потрапив у скрутне становище. Він був занадто чутливий до різних значеннєвих відтінків, тому з труднощами вловлював думку партнерів. Ті, у свою чергу, не могли зрозуміти його одразу — через складність його мови. Мар’є зазначає, що сьогодні розвивається нова форма англійської, якою володіють ті, для кого вона є другою. Глобіш має близько 1500 слів, і його користувачі повинні уникати гумору, метафор, скорочень і будь-чого, що може спричинити крос-культурне збентеження. Вони мають говорити повільно й короткими реченнями.

Носії мови переймаються тим, що у глобіш, як явища, є інший бік. Через нього може бути втрачено вишукану англійську. Останнім часом значного спрощення зазнала навіть мова англійської королеви. Людина, для якої англійська є рідною, має фактично володіти двома мовами, в тому числі глобальною англійською, щоб мати можливість спілкуватися з іншими носіями світової lingua franca.

Іншою тенденцією є те, що англійська продовжує поширюватися світом, фрагментуючись у багато місцевих діалектів, які дістали назву englishes — англійські мови. Не менш точною є інша назва glocal English — «глокальна англійська» (від поєднання слів global (глобальний) та local (локальний). Наприклад, spanglish — своєрідний мікс іспанської та англійської — на кордоні Мексики і США, greekish — суміш грецької та англійської в Греції. Або singlish, якою розмовляють у Сінгапурі, та tanglish — на Філіппінах. На власному діалекті — європейській англійській — розмовляють також в ЄС. Його особливістю є те, що він має обмежений словниковий склад і абсолютно позбавлений ідіом, тому простий і зручний для використання. Загалом англійською в ЄС сьогодні може спілкуватися більш ніж половина європейців — 51% (для порівняння: в Україні, за даними Інституту соціології НАН, тільки 1,3% населення). Вона планомірно поширюється через мовну політику Євросоюзу: її вивчають 90% школярів, починаючи з молодшої школи. Таким чином, американська та британська англійська стають не більше ніж місцевими діалектами.

Поширенню англійської сприяли також зміни у світовому геополітичному порядку, в якому мова була і залишається силовим фактором. Англійська поступово замінює російську на багатьох територіях, на яких та домінувала за часів Радянського Союзу. Оскільки мова є джерелом політичного, економічного та культурного впливу, уряди більшості колишніх радянських республік, намагаючись позбутися російського фактора, проводять політику дерусифікації. Іншою, не менш важливою причиною цього є занепад науки та економіки в СРСР, внаслідок чого російська перестала слугувати засобом доступу до сучасних знань та інформації і не може конкурувати з англійською.

В освітніх політиках багатьох країн світу знання англійської дедалі частіше й частіше відносять до базових. Володіти англійською означає те саме, що вміти користуватися комп’ютером, мобільним телефоном і керувати машиною. Яскравими прикладами є Китай і Південна Корея, де панує переконання, що національний розвиток залежить від володіння англійською.

Поширення англійської не могло не обійтися без гострих політичних дебатів навколо цього процесу. Опоненти становлення світової lingua franca описують цей процес у таких термінах, як «лінгвістичний імперіалізм», «лінгвістична агресія», «панування», «мовна колонізація», і наводять чимало аргументів на свою користь. Зважаючи на те, що мова є базовим компонентом будь-якої суверенної держави, інтелектуали намагаються зрозуміти, чи можна зберегти національну ідентичність, монолінгвістичність та монокультурність в добу глобалізації. Та хоч би якими були відповіді, зрозуміло, що національна мовна політика епохи постмодерну навряд чи може бути ізоляціоністською.

Якщо ще 50 років тому ніщо не свідчило про можливість появи світової lingua franca, то сьогодні очевидно, що новий світовий лінгвістичний порядок уже визначає і надалі визначатиме глобальна англійська.