«Еразмус»: привести студентів до Європи

У програмі ЄС щодо студентської та викладацької мобільності «Еразмус» від часу її заснування в 1987 році взяли участь 1,5 млн. людей. До неї залучено 90% європейських університетів. За прогнозами Єврокомісії, до 2012 року завдяки програмі можливість навчатися та проводити дослідження за кордоном отримають 12 мільйонів студентів і викладачів. Загалом із 2007 по 2015 рік на освітню інтеграцію Єврокомісія витратить 13,6 млрд. євро.

Болонський процес має площину, про яку нечасто згадують в українському освітньому просторі. Серед іншого в Болонській декларації ідеться про те, що однією з цілей освітніх реформ у Європі є запровадження «європейського виміру». Зміст цього пункту стає зрозумілим з огляду на той факт, що реформування вищої освіти сьогодні не є, як зазвичай вважають, загальноєвропейським процесом, у якому беруть участь 46 країн — підписантів Болонської декларації. Результати реалізації, хід освітніх реформ та дії національних урядів і Єврокомісії переконливо свідчать: інтеграційні процеси у сфері освіти (шкільної, вищої, професійної) та створення єдиного європейського освітнього простору відбувається в межах Європейського Союзу, членами якого є 27 країн. Саме з такої позиції малозрозумілий для українців «європейський вимір» набуває змісту.

Перші освітні програми Європейської спільноти з’явилися в 1987—1990 рр. Однією з найуспішніших була і залишається програма університетських обмінів ERASMUS (European Community Action Scheme for the Mobility of University Students). Промовистим є її девіз: «Привести студентів до Європи; принести Європу всім студентам».

За даними соціологічних досліджень, європейцями без вагань ідентифікують себе люди, які бодай деякий час здобували знання в навчальних закладах країн — членів ЄС. Вивчення громадської думки показало, що відкритість європейських кордонів та програми ЄС, спрямованої на розширення обміну студентами для навчання в країнах — членах Євросоюзу, мають надзвичайно великий вплив на позиціонування студентами себе як європейців. У свою чергу, згідно з даними соціологічних досліджень, наявність європейської ідентичності в індивіда є одним з головних чинників, який визначає його підтримку європейської інтеграції. Можна припустити, що саме ця аргументація спонукала ухвалити наприкінці 1980-х — на початку 1990-х значне число інших освітніх програм ЄС. Серед них — COMETT, LINGUA, TEMPUS, LEONARDO DA VINCI, SOCRATES, COMENIUS. Про зростаюче значення цих проектів говорить їхній бюджет, який у 1984 році становив 18,9 млн. екю, у 1987-му — 77,2 млн. екю, а в 1990-му вже 140 млн. екю. Загалом до 1999 року на програму SOCRATES Єврокомісія витратила 850 млн. екю, на LEONARDO — 620 млн. екю, а на проект YOUTH FOR EUROPE (Європа для молоді) 126 млн. Починаючи з 1997 року всі освітні програми були поступово відкриті для нових країн-аплікантів. Щодо масштабів участі в них, то, наприклад, за останніми даними, з 2000 року тільки в програмі LEONARDO DA VINCI взяли участь майже 300 тис. людей.

Показовою в сенсі зростання значення виховання в молоді ЄС європейської ідентичності є вже згадана програма ERASMUS, котра є предметом особливої гордості Єврокомісії. На цей час у ній беруть участь, крім 27 країн — членів ЄС, Норвегія, Ліхтенштейн, Ісландія і Туреччина. Програма надає студентам можливість 3—12 місяців навчатися в університеті або іншому закладі вищої освіти в країнах — членах ЄС. За даними Єврокомісії, до програми ERASMUS сьогодні залучено 90% європейських університетів. До 2012 року в програмі візьмуть участь понад 12 мільйонів європейських студентів.

Серед програм ЄС, покликаних поширювати європейський вимір, не менш важливою є освітня програма «Коменіус», яка спонсорує учнівські обміни всередині Євросоюзу. Нещодавно Європейська комісія оприлюднила результати дослідження щодо її ефективності. Так, на 2007 рік до неї було залучено 800 тис. учнів. «Коменіус» приносить у шкільні класи «Європу» та поліпшує шкільну освіту», — так прокоментував результати дослідження комісар ЄС з питань освіти, тренінгів, культури та молоді Ян Фігель.

Інтегральною частиною всіх освітніх програм ЄС є сприяння вивченню іноземних мов. Зрозуміло, що члени європейської спільноти повинні розуміти один одного, тому рівень володіння іноземними мовами в них має бути достатньо високим. Згідно з останнім дослідженням Євробарометра, сьогодні 56% європейців володіють щонайменше однією іноземною мовою. 80% європейських студентів володіють двома іноземними мовами. Частково ці результати можна віднести на рахунок перелічених вище освітніх програм, які дають можливість навчатися й вивчати мову за кордоном.

Варто також зазначити, що нещодавно всі згадані програми були об’єднані в одну, яка дістала назву «Навчання впродовж життя». Вона розрахована на період 2007—2013 рр. і має бюджет 7 млрд. євро. У її рамках фінансуватимуться підпрограми COMENIUS (1047 млн. євро), ERASMUS (3144 млн. євро), LEONARDO DA VINCI (1725 млн. євро), GRUNDVIG (358 млн. євро). 369 млн. євро Єврокомісія виділила в межах так званої трансверсивної програми, метою якої є вироблення та ухвалення рішень в освітній сфері та піар освітніх програм Євросоюзу. Усі ці заходи буде довершено новою програмою JANE MONNET (170 мільйонів євро), присвяченою вивченню євроінтеграції.

Яскравим свідченням того, що освітні реформи, котрі відбуваються в ЄС, не завжди збігаються з Болонським процесом, є Європейська рамкова кваліфікаційна система (European Qualification Framework), за запровадження якої в ЄС до 2012 року проголосував Європарламент (у жовтні 2007 року). Відповідно до його рішення до 2010 року національні кваліфікаційні системи мають бути приведені до єдиного європейського зразка. Дипломи після цього мають містити чітке посилання на референтний рівень Європейської кваліфікаційної системи. Вона передбачає встановити вісім референтних рівнів, які стануть свідченням того, що студент знає, розуміє і що здатен робити. Ці рівні охоплюють увесь спектр здобутих кваліфікацій — від завершення обов’язкового навчання до найвищого рівня академічного, професійного чи профільного навчання та тренінгів.

Загалом розвиток «п’ятої свободи» (fifth freedom), яка передбачає вільне пересування знань, студентів та дослідників, визнано одним із пріоритетів Європейського Союзу.

Таким чином, попри те, що формально Болонський процес відбувається поза межами інституцій ЄС, контролює і фінансує зазначені реформи також і Європейська комісія з бюджету Євросоюзу. Дослідники наголошують, що загалом протягом 2007—2013 рр. на подальший розвиток інтеграції у сфері освіти нею передбачено 13,6 млрд. євро, що втричі перевищує кошти, вже витрачені на ці цілі за увесь час.

Що ж до результатів освітньої активності ЄС, то вже сьогодні маємо всі підстави стверджувати: освіта є надзвичайно дієвим механізмом конструювання європейської ідентичності. У жовтні 2006 року в журналі Science група австрійських соціологів опублікувала результати досліджень громадської думки, які проводилися з 1996 по 2004 р. серед молоді 15 перших країн — членів Євросоюзу. Результати свідчать про повільну зміну відчуття ідентичності стосовно національного та європейського контекстів. 58% респондентів визнали, що значною мірою вважають себе європейцями. За прогнозами експертів, якщо така тенденція збережеться до 2030 року, переважна більшість європейців вважатимуть себе носіями багатьох ідентичностей, а не тільки національної, і цей тектонічний зсув матиме визначальний і довготривалий вплив на майбутнє Європи.

Наведені дані дають серйозний привід оцінити хід реформ освіти в Україні — принаймні в частині студентської та викладацької мобільності. Статистика щодо цього аспекту реформ містить очевидний висновок: перехід на кредитно-трансферну систему в ЄС пов’язаний виключно з постійним зростанням її масштабів та необхідністю якимось чином обліковувати навчання за кордоном.

Що ж до мобільності українських студентів, то з наявних даних видно, що вона є мізерною — відмінність у масштабах запровадження студентської мобільності між країнами — членами ЄС та Україною разюча. Наприклад, за статистикою Представництва Єврокомісїї, за 12 років українцям видано всього 100 грантів мобільності професорсько-викладацького складу, а європейські університети за програмою ERASMUS MUNDUS (програма освітніх обмінів для країн — не членів ЄС) відвідали 79 студентів. За даними ж Центру О.Разумкова, який аналізував реалізацію плану дій Україна—ЄС, у програмі ERASMUS MUNDUS узяли участь: у 2004/2005 рр. — шість осіб з України, у 2005/2006 — 24 особи. Для порівняння: із сусідньої Польщі в європейських університетах у 2005 р. навчалися
8,4 тис. студентів, у 2006-му — майже 10 тис., а з 1998-го — 42 тис. Активніша в цьому вимірі, порівняно з Україною, навіть Туреччина, яка теж не є членом ЄС. У 2005—2006 рр. 2852 студенти із цієї країни навчалися в європейських університетах і 829 європейських студентів — в турецьких.

За даними центру О.Разумкова та «Юкрейніан соціолоджі сервіс», європейцями себе вважають від 25 до 32% наших громадян. Натомість, попри багаторічну декларацію євроінтеграційних прагнень, 52% населення України відчувають свою належність до СНД. Тільки 18,7% наших співгромадян вважають, що в Україні в подальшому переважатиме загальноєвропейська культурна традиція.

Заявляючи про власні євроінтеграційні устремління, Україна, поза сумнівом, має інтегрувати у власну освітню систему «європейський вимір», проте водночас повинна на дер­жавному рівні розробити заходи щодо збільшення можливостей українських студентів і викладачів навчатися й проводити дослідження в європейських університетах. Загалом потрібно якнайактивніше долучатися до освітніх та культурних процесів, що відбуваються на теренах ЄС. Адже тільки в соціокультурній сфері можуть розвиватися спільні з Європою ідеї та цінності, які дають громадянам України змогу відчути себе європейцями.