"ЛандауЦентр": науку викликали?

Просвітництво у форматі XXI століття

Що таке просвітництво? Чи актуальне воно у XXI ст.? Хто такий сучасний просвітник? І чи є такі серед нас? Думаю, кожен науковець так чи інакше намагався, принаймні для себе, відповісти на ці запитання. Проте чітких відповідей на них немає. З одного боку, здається, в добу Інтернету дуже просто можна стати надрозумним, надграмотним і надосвіченим - такою собі суперлюдиною, якій, власне, ні університети, ні академії ніякі не потрібні. (Просвітництво тут навіть не згадую.) З іншого - постійний Інтернет у кишені робить людину лінивою до знань. Бо ж навіщо вчитися чи в чомусь розбиратися, коли в будь-який момент можна знайти в І-неті, скажімо, історію своєї країни (на двох сторінках, і це жахливо!) чи будову ядерної бомби. От і маємо халепу: усі з дипломами про вищу освіту, а поговорити ні з ким. Я вже навіть не кажу про те, що часто роботу робити ні з ким! Байдужість, шокуюче незнання, небажання стати професіоналом вищого ґатунку, а отже - НЕ вчитися, НЕ вчитися і ще раз НЕ вчитися, призводять до катастрофічних наслідків в усіх сферах життя. Хороший лікар - проблема, умілий репетитор - та де ж його взяти, чесний чиновник - смієтеся?..

Згадаймо історію. Епоха Просвітництва. XVII-XVIII ст. Інтелігенція (як би ми тепер сказали) виступає за зміни в громадянському суспільстві: більше свободи, доступ до знань, поширення освіти і культури, покращення умов життя. Нічого не нагадує? Золотий час для просвітників XXI ст., чи не так?

Освіта і наука в Україні змінюються. Створюється необхідна законодавча база. Відкриваються нові можливості. Однак у більшості пересічних громадян нашої держави за довгі роки сформувалася думка: "Науки в країні немає!" І знайти аргумент, чому діти повинні прагнути стати фізиками (конструкторами, інженерами…), якщо можна стати юристами (продавцями, стоматологами…), дуже непросто.

Нам кажуть: "Популяризація знань, виховання поваги до науки й культури важливі, звичайно. Але маємо інші проблеми, розумієте? Вони важливіші". Втім, поміркуймо. Сьогодні дитині нецікава математика, завтра вона втратила інтерес до історії чи мови, а там, дивись, - людині плювати на власне життя (що говорити вже про країну!) То чи є сенс у просвітництві? І ще одне незручне запитання. А чи варто вкладати мільярди в країну, якій постійно бракує чогось для виховання і формування оцих самих креаторів, розбудовників, архітекторів майбутньої країни успіхів, у якій так хочеться жити?..

Я не з тих людей, які просто нарікають. Я маю план. Тож спробую окреслити декілька пунктів стосовно розвитку просвітництва в Україні, виконання яких точно матиме результат, бо перевірено часом і власним досвідом.

Street science: стань ближчим до науки!

Що ж воно таке "вулична наука"? Уявімо собі, як на головному майданчику міста збираються науковці, освітяни, промисловці, аматори-винахідники і демонструють світові цікаву науку, в якій розібралися самі. Життя під мікроскопом, хімічні експерименти на кшталт "хімія на кухні" чи "хімія у ванній кімнаті", фізика навколо нас, корисна геометрія, а далі - краєзнавчі квести і "живі" шахи, агрономія й ергономіка, авіамоделювання та оптичні ілюзії - все це поруч, і в усьому можна брати участь кожен. Таким чином, реалізується гасло "Доторкнись до науки".

В Україні постійно проводяться наукові старти й фестивалі, інтерактивні вистави й конкурси, дні й ночі науки. Але найпоказовіший у цьому форматі захід - наукові пікніки, що реалізуються в рамках українсько-польського проекту Scientific fun уже п'ятий рік поспіль.

Маємо неймовірні відгуки про такі свята, десятки тисяч відвідувачів. Проте треба розширювати, по-перше, географію проекту (скажімо, навесні 2016 р. пікніки проводилися лише в Києві, Тернополі, Дніпрі, Кривому Розі та Харкові, - і це на всю Україну!), по-друге, склад демонстраторів, запрошуючи до участі навчальні заклади, наукові інституції, підприємства, організації і, безумовно, юних науковців - школярів та гуртківців. Бо вони через декілька років почнуть самі створювати нові формати просвітництва, яке їм зрозуміле і близьке. Тож така невимушена майданна комунікація переросте, я переконана в цьому, в цікавий полілог. Нам би поспостерігати… І повчитися.

Центри інтерактивної науки: від "Ландау…" до "…"

Як організатор, а нині директор першого в Україні приуніверситетського майданчика інтерактивної науки - навчального центру "ЛандауЦентр" Харківського національного університету ім. В. Каразіна - можу сказати, що створення такого осередку цікавої науки - річ непроста. Бо треба ж не тільки розробити й побудувати експонати, які б демонстрували наукові явища чи закони, не тільки пов'язати їх із реальним життям, а й напрацювати методику розповіді. Адже правильно вжиті слова і влучні аналогії дають змогу пояснити дітлахам найскладніші й найнезрозуміліші речі. Наприклад, дію феромагнітної рідини. І починається. Знаємо, що таке гас? Знаємо. Уявімо собі, що на дуже-дуже мілкій терці натерли шматочок заліза прямо в гас, добре перемішали, а потім опустили в тацю з цією рідиною магніт. Одразу утворюються голочки навколо магніту, - залізні частинки притягуються, підтягуючи за собою рідину. (Дуже красиво! Приїжджайте в "ЛандауЦентр", і не таке побачите!)

До речі, виступаючи перед ректоратом і навівши цей приклад із феромагніткою, я знала, що декани фізичних факультетів будуть не в захваті від такого мого пояснення. Проте я наголосила, що завдання "ЛандауЦентру" - зацікавити дітей наукою, заохотити їх прийти навчатися на фізмат чи фізтех (що надзвичайно важливо сьогодні!), і тоді ви, колеги-фізики, розкажете дуже серйозно і дуже правильно, що ж воно таке - феромагнітна рідина. Було б кому розказувати…

Такі осередки науки стають місцем збору і втілення різноманітних наукових та науково-технічних винаходів, експериментальних ідей, навчально-розвивальних програм, інтелектуальних свят; місцем, де проводяться конференції, лекторії, методичні ради, семінари. Бо ж цікаво (стільки нового й незвичного), нестандартно (ви десь бачили триметрову іграшку йо-йо, перепрошую - маятник Максвелла?) і налаштовує на неакадемічний діалог (інколи це дуже корисно, коли вчителі чи чиновники починають усміхатися, відчуваючи себе дітьми, стають у чергу перед якимось експонатом, щоб спробувати самому щось зробити, наприклад сісти на стілець, куди вбито 15 кг гвіздків).

Далі. У центрах інтерактивної науки у співпраці із закладами професійно-технічної освіти і підприємствами, що розвиваються та створюють реальні робочі місця, було б доречно (і це вже в планах "ЛандауЦентру") постійно організовувати майданчики професій. Це допоможе молодим людям не стати заручниками батьківської неспроможності дати своїй дитині ту освіту, про яку вона мріяла. Бо часто родичі дітей усіма правдами й неправдами "заганяють" на факультет за принципом "Ура! Проходимо за балами ЗНО!" Та чи буде з того щастя всім? Тож украй необхідно виявляти в дітлахів із малолітства їхні устремління до певної професії. Буде час і в батьків, і в дітей звикнути до усвідомлення, що "це моє, я цього хочу, я до цього йтиму і прийду". Ось вам і новий формат вибудовування продуктивних, соціально значущих відносин у родині та суспільстві, спрямованих на результат. І не лякайтеся, коли дитина прийде й скаже: "Буду конструктором! Якби ти знав, діду, який чудовий кресленик велосипеда я створив на виставці науково-технічних поробок у "ЛандауЦентрі"!

"ДНК - Дитячий Науковий Клуб": цікаву науку - в село!

Проект "ЛандауЦентр" розробляв насамперед для сільських шкіл. Його суть - створити переїзну виставку науки - "ДНК" на колесах, а потім із цією виставкою їздити по сільських школах, будинках культури чи бібліотеках, демонструючи насамперед школярам захопливі наукові явища. Це дасть змогу відкривати науку тим мешканцям України, які територіально віддалені від різноманітних освітніх осередків - НДІ, університетів, центрів науки тощо, а також із часом створити інтерактивні міні-майданчики (класи, куточки) цікавої науки у школах та інших молодіжних організаціях із залученням дітей, які виготовлятимуть наукові експонати власноруч чи проводитимуть різноманітні досліди й експерименти (такий собі досвід перенесення "ДНК", висловлюючись із позиції біології).

Це має бути відкрита робота, яка висвітлюватиметься в Інтернеті, щоб різні новостворені "ДНК" вчилися один в одного, доповнювали один одного, ділилися досвідом, а потім кращі з них брали участь у різноманітних показових популяризаторських заходах. Упевнена, сформується новий інтернет-комунікативний простір для, наприклад, кураторів "ДНК", представників наукової спільноти, вчителів провідних шкіл України, де також поступово виникнуть (чи вже виникли) такі дитячі об'єднання, та багатьох інших, хто візьме участь у проекті або зацікавиться ним.

Що в цьому проекті вважатиметься успіхом? По-перше, молодь зацікавиться наукою, насамперед фізико-математичними дисциплінами, які найкраще піддаються втіленню у прості експериментальні зразки (молекулярна фізика, оптика, механіка тощо). По-друге, я б дуже хотіла сподіватися на скорочення розриву, прогалин між рівнем освіти в міських школах і сільських. Якщо в сільські школи хоча б інколи приїжджатиме така виставка, там не буде настрою, що села й селища - поза простором цікавого життя. Там із часом самоорганізуються хай невеликі, проте активні науково-освітні товариства, відбуватиметься постійне спілкування однодумців-"ДНК"-шників, наприклад під час підготовки до обласного фестивалю інтерактивної науки, де всі працюватимуть над спільною програмою. А, як ми знаємо, ніщо так не об'єднує, як колективна праця, спрямована на щонайкращий результат.

Агов, ЗМІ! Вам потрібен розумний читач?

Колеги-науковці! Колеги-журналісти! Колеги-просвітники! Повернімося до видання науково-популярних журналів! Інакше всеукраїнське просвітництво буде німим, а отже - безсилим і апріорі провальним як державний проект.

Я погоджуюся, слід знайти таку писано-друковану форму просвітницької літератури, яка б зацікавила й задовольнила сучасного вибагливого споживача інформації. Так, конкурувати з Інтернетом важко. Але в Інтернеті на твій запит вискакують тисячі посилань, які часто суперечать одне одному (я вже не кажу про грамотність). То де правда? Хто з тобою чесний? І взагалі, чи перевірену інформацію ми знаходимо, і чи не потрапимо завтра з нею в халепу?

Тепер порівняйте. Науково-популярний часопис, який видається, скажімо, університетським консорціумом. Непогана трибуна для науковців-просвітників, чи не так? Інша річ, що ті ж таки просвітники, працюючи над статтею, часто усвідомлюють: роблять вони це не для сотень і тисяч, як мало би бути, а для одиниць, у кращому разі - десятків. Та з чогось треба починати. Тим більше зараз у світі відновлюється інтерес до паперових носіїв інформації. Навіть у нас, у "ЛандауЦентрі", чула, як студенти, спілкуючись між собою, казали: "Красива книжка в руках красивої людини - це стильно, модно і сучасно".

Тож, здається, немає нічого складного. Усі запропоновані проекти можуть бути реалізовані. Треба лише почати діяти. Ситуація зміниться. Нині є десятки людей, які готові працювати на ниві просвітництва. Ми їх знаємо. Ми в них віримо. Через рік їх уже буде сотні, і вони нестимуть ідеї в усі регіони України.

І насамкінець. Я точно знаю, що серед нас є і Вольтери, і Руссо, і Франкліни, і Шиллери, і Каразіни. Просто вони змінили прізвища. А ми все ще живемо в епоху просвітництва. Особливого, сучасного, надважливого…