Напередодні річниці ІІ Всеукраїнського з’їзду освітян відбулася чергова прес-конференція міністра освіти і науки України Василя Кременя. Як і рік тому, Василь Григорович вважає основним досягненням форуму схвалення Національної доктрини розвитку освіти.
Новий навчальний рік освітяни країни зустріли без заборгованостей із зарплат і відпускних. У всіх навчальних закладах України з 1 вересня 2002 р. у стовідсотковому режимі розпочалися виплати передбачених ст.57 Закону «Про освіту» надбавок за педстаж та оздоровчих. На черзі — преміальні. Втім, укотре поскаржився міністр, рівень зарплат вітчизняних педагогів був і залишається мізерним, абсолютно не відповідаючи значимості їхньої праці.
Як відомо, з 2002/2003 навчального року стартувало чергове нововведення — вивчення всіма другокласниками країни іноземної мови. Труднощів на шляху починання предосить, хоча воно й не стало для учасників освітнього процесу чимось на кшталт снігу на голову: про запланований лінгвістичний прорив МОН повідомило ще півтора року тому. До слова, свої зобов’язання перед школами міністерство повністю виконало. До кінця вересня всі середньоосвітні навчальні заклади країни забезпечено відповідною кількістю «другокласних» підручників з іноземної мови. Розпочато випуск нового журналу «Іноземні мови в навчальних закладах», підготовлено методичні рекомендації тощо. До речі, у найближчих планах відомства — у цілому активізувати зусилля з забезпечення освітян періодикою. Так, днями відбулася презентація журналу «Юний технік України», на підході — «Юний натураліст України».
Не обійдені увагою й особливості вступної кампанії-2002. На думку В.Кременя, вона стала логічним продовженням цілої низки позитивних тенденцій минулих років. Найголовніше — рік у рік бажаючих здобути вищу освіту більшає, що, безумовно, не може не тішити.
Цього року за держзамовленням вдалося набрати на 8% більше студентів, ніж у 2001-му (тоді приріст «держзамовників» становив 4%). А це не багато не мало — 320 тис. юнаків та дівчат. І міністерство, пообіцяв його керівник, зробить усе, від нього залежне, аби ця цифра рік у рік зростала.
Нинішнього літа прийшло досить істотне поповнення і в лави студентів, котрі навчаються на комерційній основі. Утім, воно й не дивно, адже МОН надало провідним вузам країни можливість набрати максимальну кількість контрактників.
Ще чіткіше, ніж минулого, проявилася поточного року тенденція до зростання популярності технічних фахів. Тому майже всі 8% згаданої вище «держзамовної» прибавки і становили майбутні технарі.
Під час вступної кампанії-2002 у міністерстві працювала «гаряча лінія». Її працівники, проаналізувавши всі дзвінки, із задоволенням відзначили: скарг серед них стало набагато менше, ніж було минулого літа. Хоча, не приховує Василь Григорович, це зовсім не означає, що порушень немає зовсім. Проблема прозорості вступних іспитів у вузи була й залишається однією з найгостріших.
Міністр виклав і своє бачення сучасних підходів у викладанні. На його переконання, слід чітко розмежувати базові знання й інформаційний супровід і орієнтувати навчальний процес, програми, підручники та вчителів на те, аби сприяти засвоєнню дитиною саме базових знань. А інформація не повинна бути обов’язковою для запам’ятовування, вона — лише своєрідний демонстраційний матеріал, що підтверджує дію тієї чи іншої закономірності. Для втілення «лінії партії» в життя створено комісії з усіх дисциплін, куди ввійшли педагоги, вчені НАН та АПН України. Сьогодні вони концептуально розробляють курс кожного предмету, методологію викладання. Потім настане черга змісту, з’являться нові стандарти й нові підручники. Вони запроваджуватимуться відповідно до входження кожного класу в 12-річку.
До речі, про підручники. Міністр не задоволений сьогоднішнім процесом відбору рукописів для друкування шкільних посібників. Він вважає: жоден науково-методичний центр не повинен мати на це монопольне право. Тому зараз у МОН розробляють новий порядок конкурсу рукописів. І в недалекому майбутньому, перш ніж підручник буде видруковано, він пройде через кілька «горнил», зокрема АПНівські інститути та громадські організації.
Останнім часом актуалізується проблема відповідності платної освіти тим грошам, які за неї викладають батьки школяра. Чи є в державі структури, що займаються цим питанням? І взагалі, наскільки споживачі платних середньоосвітніх послуг застраховані від, грубо кажучи, свавілля приватників? На жаль, вичерпної відповіді на свої запитання кореспондент «ДТ» так і не одержала. За словами В.Кременя, вступ у приватну школу — справа добровільна й певних регулюючих принципів не має. А стосунки між господарями школи та батьками регулюються угодою. І лише якщо власник навчального закладу її порушує, можливе втручання ззовні. Одне слово, висновок напрошується не вельми втішний: приватні середні навчальні заклади України, швидше, скидаються на удільні князівства, ніж на суб’єкти цивілізованого ринку освітніх послуг. Причому йдеться аж ніяк не про, безумовно, необхідну й природну незалежність та свободу в ухваленні певних рішень і т.д. і т.п., а про пануючий у системі елемент анархії і, як результат, — практичну вседозволеність для одних і обмеження прав інших.
На завершення міністр спростував інформацію про те, що в деяких вузах країни створюються штаби на підтримку акції «Повстань, Україно!» «Такого немає в жодному навчальному закладі країни, — заявив Василь Григорович. — Система освіти поза політикою». Цікаво, а як тоді трактувати хоча б оту вікопомну відозву ректорів недержавних вузів («ДТ», №36, 2002 р.)? Її вже, за всього бажання, аполітичною не назвеш...