"Кольорові школи", або Чому гальмує реформа

Пошуки філософського каменя в Середньовіччі й реформа освіти в сучасній Україні мають багато спільного: кожен вважає себе експертом, кожен має тверду й непохитну думку, що саме він має рацію, і всі разом та всупереч кожному шукають якийсь "чарівний інгредієнт", який приніс би педагогічне щастя, дав просвітлення умам і вмить створив би унікальну українську школу радості. Все б нічого, та українські дебати важко собі уявити без взаємних звинувачень і конфліктів.

У багатоголосому освітньому реформуванні в Україні варто було б більше прислухатися до протилежних думок, аніж шукати єдино правильну стратегію для всіх. Калькування шкільних систем країн-сусідів - це також не завжди добрий вихід. Ми говоримо про реформування освіти, а отже, про нові погляди на зростання людини - фізичне, моральне, духовне.

У світі хаосу маємо вибрати систему, яка б пролила світло на багатоголосі ідеї реформування української освіти. Наприклад, теорію спіральної динаміки. Вона геніально проста. Все настільки логічно, що навіть здається, ніби це наукове філософське дослідження, а не казкова історія. Вперше закономірність у розвитку свідомості описав Клер Вільям Грейвз, далі були доповнення й нові дослідження, і світу стали відомі імена Дона Бека, Кріса Кована, Кена Вілбера та інших. В Україні головним "євангелістом спіральної динаміки" називає себе Валерій Пекар.

Клер Грейвз, будучи викладачем філософії, проаналізував, як протягом століть змінювалися підходи людства до цінностей, і помітив певну закономірність: орієнтація на цінності відбувалась у напрямку від "я" до "ми", а потім повторювалася знову. Так і вийшла спіральна модель: "я-ми-я-ми-я-ми-" і так далі. Кожен етап для кращого розуміння умовно отримав колірне забарвлення. У різних авторів воно трохи різниться. На сьогодні є шість досяжних для чіткого розуміння етапів розвитку свідомості першого рівня: бежевий, фіолетовий, червоний, синій, помаранчевий, зелений. Два наступні другого рівня також описані, але недостатньо досліджені: жовтий і бірюзовий. Далі має йти кораловий рівень.

Модель спіральної динаміки, так само як і таблиця Менделєєва, є відкритою, тобто всі наступні дослідження мали би бути просто закономірним доповненням вже відомого й дослідженого.

Чому спіральна динаміка повинна бути важливою саме для педагогіки і школи? Відповідь насправді на поверхні. Школа перестала бути інституцією трансляції знань і контролю їх успішного засвоєння. Школа - це люди, які її формують, наповнюють, оживляють. Ця інституція є відображенням суспільства і змінюється відповідно до потреб часу, вчителі передають своїм вихованцям інформацію про цінності і сам дух часу.

В Україні ж ситуація непроста. Зокрема Валерій Пекар у своїй доповіді порівнює сучасну Україну з типово середньовічною країною, яка з "синьої" поступово рухається до "помаранчевої". Дослідники спіральної динаміки стверджують, що перехід від одного рівня свідомості до іншого можливий лише тоді, коли попередній етап прожито повною мірою, а отриманого досвіду в суспільстві буде достатньо, щоб виокремити лідера з вищим ступенем свідомості. Україна досі не може "навчитися" синьої системності: дисциплінованості, планування на перспективу, формувати стійкі й такі, що мають здатність до зростання, організаційні структури. Сучасні діти часто швидко проходять всі стадії еволюції свідомості і вже у підлітковому віці мають здорове "помаранчеве" мислення. Молоді люди багато подорожують і думають зовсім по-іншому, виокремлюючи для себе "помаранчеві" або "зелені" цінності.

Ми маємо більшою мірою "синє" суспільство, яке ще не здобуло достатнього "синього досвіду", аби перейти на новий етап суспільної свідомості. Виховуємо "кольорових" дітей, які ходять до "синьої" державної школи, і намагаємося впровадити "зелену" концепцію нової української школи (НУШ), запозичену з інших країн.

Фредерік Лалу у своїй праці "Компанії майбутнього" описує розвиток і стиль менеджменту компаній з різними ціннісними орієнтирами, бо з кожним новим етапом розвитку людської свідомості відбувається прорив у здатності до співпраці. Можна спробувати перенести такі моделі на загальноосвітні заклади.

Можна по-різному ставитися до спіральної динаміки, до описів та класифікацій, але є незмінні речі, які варто врахувати. Розвиток свідомості відбувається дуже індивідуально, за ще недостатньо досліджених умов. "Нікого не можна змусити розвинути свою свідомість, навіть із добрими намірами", - вважає Ф.Лалу. Тому маємо вчитися жити поряд із людьми, які мають право жити за зрозумілими їм сценаріями. Не можна, отже, казати, що люди, які виростали на "синіх" цінностях, звичках і традиціях 80-х років минулого століття, не мають рації. І звинувачувати їх у гальмуванні реформи теж несправедливо. Мають свою правду й реформатори, які ловлять тренди нашого сьогодення, інтуїтивно відчувають, що світ потребує змін, і прагнуть усе й усіх перебудувати на "помаранчевий" чи "зелений" лад.

Будь-які освітні реформи, якщо вони йдуть згори, повинні йти через глибоке усвідомлення того, що потрібно і дітям, і батькам; наскільки сприятливими є умови у вже існуючих педагогічних колективах. Якщо "червоний" директор школи вже двадцять років тримає всіх у колючих рукавицях, а вчителі переконані, що діти бовдури і що поки не пристрашиш - не навчиш, то навіть якщо на стінах такого закладу написати концепцію НУШ яскравим маркером, однаково все буде даремно. А курси підвищення кваліфікації в інститутах післядипломної освіти не ставитимуть собі за мету особистісне зростання вчителів, а максимум що зроблять, - розкажуть їм, як по-новому складати плани й заповнювати журнал з новими розділовими знаками.

Є кілька важливих правил спіральної динаміки:

- люди не бувають "синіми", "червоними" чи ще якогось типу свідомості; може просто переважати (домінувати) набір якихось типових цінностей, уподобань чи ставлення до інших;

- спіральна динаміка - це не драбина; людина в еволюції своєї свідомості не підноситься вище, не переходить, залишаючи вже пройдені етапи, а просто розширює своє світосприйняття й самосприйняття;

- не можна стрибнути з помаранчевого на бірюзовий рівень або з червоного на зелений, еволюція свідомості відбувається через глибоке переусвідомлення всього, через набуття певного досвіду шляхом входження в кризовий період.

В Україні оптимальним буде запровадити паралельне існування обов'язкових "синіх" шкіл із "синім" менеджментом до 9-го класу (враховуючи, що за індивідуальним розвитком людина природно потребує навчитися жити за "синіми" цінностями) та експериментальних "зелених" із "зеленим" менеджментом, який усім відомий як проект "Нова українська школа". Яке ж ціннісне підґрунтя маємо виховувати у початковій та основній школі (до 9-го класу), щоб учні старшої школі могли стати справжніми "помаранчевими" дослідниками і лідерами, стартували з ціннісним "багажем" у доросле життя? Анатолій Баляєв називає такі ціннісні орієнтири людини, які вказують на "здорове звучання синього" і які повинна була б виховувати нині українська школа на старті освітнього процесу: поняття про сенс життя, відданість, єдність, порядність, честь, гідність, благородство, правда, законність, справедливість, патріотизм, порядок, дисципліна, подвиг, стабільність, уміння складати довгострокові плани. Погодьтеся, цього так бракує в сучасному суспільстві. Якщо комусь здасться, що все це вже поза модними трендами, то він помиляється. Будь-яка шведська чи фінська ("зелена") школа вчить учнів ще у початковій школі чекати своєї черги, слухати інших, планувати свій день, вчасно лягати спати, складати списки літератури для читання, прибирати за собою, допомагати друзям, співпрацювати, займатися спортом. Це неймовірно вартісні компетентності, які є ключовими для всього подальшого особистісного зростання. Хто з дорослих не має проблем із таймінгом, режимом дня, самодисципліною? А все це "недопрацювання" йде з дитинства. У нас величезний арсенал педагогічних працівників, які є майстрами своєї справи, які дають міцні знання, вміють виховати чесних, справедливих дітей. Ці педагоги, яких нині часто розглядають як фахівців із застарілим - "совковим" - мисленням, добре знають, як ходити з дітьми у походи, організовувати веселі свята. Вони вчили учнів поважати старших, прибирати за собою речі в класі й на шкільному подвір'ї, садити на грядках моркву й петрушку, а в садах яблуні, щось разом майструвати, бути вірними друзями, заступатися за слабких і збирати макулатуру. Що в цьому поганого? І якщо школі для досягнення виховних цілей потрібна шкільна форма, то не можна критикувати їх за "нівелювання особистості". Жодній дитині не зашкодить навчитися бути частиною гурту, її "особистісний" світ від того не збідніє, а лише збагатиться. Проблема в іншому, і кожен про це знає: бракує чесності й здорового глузду в учасників освітнього процесу. Процвітає професійна некомпетентність, театр абсурду в освітньому менеджменті, якісь безглузді паперові перипетії між експертами, конфлікти в шкільних колективах тощо. Оце і є справжня біда, а не написаний на папері по-новому чи по-старому закон, стандарт, програма, книжка з ілюстраціями, школа без пластикових вікон та інші неістотні речі.

А що ж робити з Новою українською школою? Мрія про рівноправне, щасливе, добре й емпатійне суспільство повинна жити, агенти змін мають і далі втілювати свої особливі ідеї, створювати заклади освіти, засновані на взаємодовірі, любові, тонких партнерських стосунках. Цей процес мав би рухатися паралельно з рухом "синіх" освітніх закладів. Наша держава має право на власні педагогічні експерименти, Вальдорфські школи з українським колоритом і "самерхіли" в Карпатах. Тут, за згоди всіх учасників освітнього процесу і за наявності мотивованих фахівців, можна було б робити педагогічні дива, інтегрувати уроки, співати на математиці й танцювати на фізиці. "Зелені" школи - це неймовірний шанс для дітей з особливими освітніми потребами навчатися якісно і з задоволенням. Але ж, як було вже згадано вище, не можна зробити когось насильно реформатором, новатором чи Александром Ніллом. Таких курсів підвищення кваліфікації ще не придумали.

10-й, 11-й, 12-й класи - це період для "помаранчевих" шкіл. Це мала би бути платформа для зростання майбутніх підприємців, дослідників, новаторів. Отже, ЗНО в 9-му класі є цілком логічним етапом переходу до профільної освіти.

Тему "кольорових шкіл" можна інтерпретувати й далі. Дискусії, пропозиції та заперечення є невід'ємними у процесі вдосконалення і розвитку. Важливим у хаосі думок про освіту є вибір системи, а спіральна динаміка в цьому сенсі дає цікаві орієнтири не лише для роздумів про цілісність світу і людини, а й для напрямів особистісного зростання кожного вчителя та зародження нових рухів у реформуванні школи.