Із автономного книгосховища — в навігатор інформації

Якщо на створення нової університетської бібліотеки жертвують свої кошти не лише знані меценати, а й самі студенти, то університет і справді можна вважати лише спорудою довкола бібліотеки. Принаймні цю тезу намагається утверджувати на практиці бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія». Днями НаУКМА презентувала свій новий проект — бібліотеку ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів, створену виключно на кошти меценатів та доброчинні пожертви.

Про відкриття нової бібліотеки у стінах Києво-Могилянської академії, а також про актуальні тенденції бібліотечної справи йдеться у розмові з директором наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тетяною ЯРОШЕНКО.

— Бібліотека Києво-Могилян­ської академії є одним із лідерів у галузі впровадження новітніх інформаційних технологій. Зокрема одними з перших, ще 1996 року, ми запровадили автоматизовану інтегровану бібліотечну систему ALEPH, якої на той час не було навіть у таких відомих книгозбірнях, як бібліотека Гарвардського університету чи Британська національна.

Є такий відомий жарт: у найбільшій книгозбірні світу — Бібліотеці Конгресу США — понад 30 мільйонів книжок (а в цілому 130 млн. одиниць зберігання), але тієї, що потрібно, немає. Так само і в нашій університетській бібліотеці: майже півмільйонна колекція, але цього все ще надзвичайно мало. Сучасні інформаційні технології дають можливість користувачеві не думати, де міститься та чи інша книжка або документ, — у Києві, Львові, в Америці чи десь інде. Завдання бібліотеки — подбати про передплату найкращих, найдоступніших та найавторитетніших джерел наукової інформації.

І сьогодні для студентів Могилянки, крім нашої друкованої півмільйонної колекції, ми пропонуємо понад 20 тисяч назв електронних журналів, понад дві тисячі електронних книжок, 19 баз даних. Хоча для України це, можливо, один із найкращих показників, але, порівняно з Гарвардом чи Йелем, цього замало. В наших планах — створення повноцінної електронної бібліотеки.

— Це справді довгоочікувана подія для Могилянки, бо бібліотека ім. Антоновичів, — власне, п’ята у нашій університетській системі книгозбірень, і на неї, як очікується, припадатиме найбільша частка відвідувань. Тому ми спробували створити всі умови для того, щоб було зручно, оперативно і комфортно працювати з книжкою. Адже слава бібліотеки не лише в колекції — є приклади, коли чудові колекції погано організовані, малодоступні, тому користувачеві незручно з ними працювати. У нас не лише хороша колекція, а й зручні умови для роботи з друкованою книжкою та з електронними виданнями.

Одне з наших останніх найцінніших надбань — не лише для Києво-Могилянської бібліотеки, а й, безумовно, для України в цілому, — колекція Омеляна Пріцака, відомого вченого-сходознавця, що повернулася в Україну зовсім недавно. Вона налічує понад 15 тисяч книжок сходознавчих досліджень та студій, історичної літератури, архівні й інші матеріали, зібрані О.Пріцаком. Понад 10 тисяч осіб долучилися до створення бібліотеки, передавши нам або цілісні колекції — маємо 46 таких приватних колекцій, — або окремі книжки. Завдяки цьому можна сказати, що Могилянка на сьогодні є однією з найкращих бібліотек, зокрема літератури української діаспори. Досить непогана у нас колекція української періодики, маємо невелику, але гарно сформовану колекцію, цінних та рідкісних книжок, — найстаріша з них датована 1672 роком (це відоме джерело в галузі міжнародного права).

— Бюджет університетської бібліотеки досить обмежений, бо і в самого університету бюджет теж не дуже великий. І, звичайно, близько 50 відсотків коштів мусимо знаходити самі, залучаючи різні гранти тощо. Ми маємо передплату на закордонні журнали, зокрема через грант Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку. Завдяки цьому ми отримуємо щорічно понад 30 назв друкованих джерел наукової періодики.

Ще один проект — створення інституційного репозитарію, тобто відкритого електронного архіву, де б кожен із викладачів міг самостійно депонувати й архівувати свої праці і, таким чином, не лише забезпечувати їх присутність для України у невеликих накладах наших журналів, а й через Інтернет робити доступними свої праці для всього наукового світу. Тобто йдеться про публікацію в Інтернеті повного тексту. Наприклад, відоме університетське видання «Наукові записки» ми перевели в паралельний режим видання в електронному вигляді. Це забезпечить більшу присутність наших вчених у науковому світі, забезпечить справжні наукові комунікації: адже публікації відкритого доступу, за статистикою, мають рейтинг цитування значно більший, порівняно з друкованими виданнями. Йдеться, звичайно, про публікації високої якості, не про самвидав, а рецензовані статті, дисертації, автореферати дисертацій, навіть кваліфікаційні роботи студентів.

Такі проекти нам здаються важливими не лише для Могилянки, адже Україна — країна з великим науковим потенціалом: лише науково-дослідних інститутів налічується понад триста, майже півтисячі вищих навчальних закладів. Але подивіться на світові індекси цитування — наших учених там одиниці. Тому такі технології самоархівування та створення журналів відкритого доступу забезпечать нашу присутність у світовому інформаційному просторі. І бібліотека має посісти незвичайну для себе роль посередника між науковцем та світовою спільнотою.

Очевидно, що функції бібліотеки в сучасному світі неминуче зміняться, тому що з автономного книгосховища з обмеженими ресурсами бібліотека перетворюється в навігатор інформації.

— Києво-Могилянська академія — один із ініціаторів створення Всеукраїнського консорціуму бібліотек, які використовують електронні ресурси; координатор проекту ІНТАС, за яким понад 250 бібліотек України отримували у 2003—2006 рр. значну кількість електронних наукових ресурсів безплатно. Нині, зокрема, готується новий проект для створення центрів знань при університетських бібліотеках в Україні. Ми б хотіли, щоб були такі осередки в кожному регіоні на базі університетів, які б узяли на себе зобов’язання утримувати найважливіше ядро світових наукових інформаційних ресурсів. В електронному вигляді, звичайно, бо так простіше для використання і розповсюдження. Саме над таким проектом ми тепер працюємо.

— Коли я для своїх колег повторюю цю думку, то її сприймають як крамольну, але я вважаю, що електронні каталоги — це вчорашній день, бо це лише інформація про книжку. Зрозуміло, що необхідно створювати повноцінні електронні бібліотеки. І ми всі здебільшого із захопленням сприймаємо проект створення світової електронної бібліотеки, ініційований Google та п’ятьма бібліотеками світового рівня (серед них Бібліотека Конгресу США та ще три американські бібліотеки і бібліотека Оксфорду). Цей проект дуже швидко розвивається, не менш бурхливо обговорюється, дискутується. Так чи інакше, неминучим є переведення будь-якої одиниці інформації впродовж найближчих, скажімо, 20 років в електронну форму. Від часу появи Інтернету звучали прогнози, що це станеться до 2008 року, але, гадаю, ці прогнози не так швидко здійсняться. Бо є ще дуже багато неврегульованих чинників, зокрема проблеми з авторським правом.

У багатьох країнах уже працюють корпоративні, об’єднані бібліотеки. Україна декларує створення національної електронної бібліотеки, і є багато хороших ідей, що запроваджуються в різних регіонах України. Думаю, за кілька років ми матимемо не менш амбітні проекти, ніж ті, які мають Китай, Франція, Британія чи США.