Інклюзія — це не особливість школи, а її функція

15 листопада, 2020, 15:24 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому не треба боятися інклюзивних класів у НУШ.

Інклюзія — це не особливість школи, а її функція
© Фото из открытых источников

Ще п’ять років тому про інклюзивну освіту в Україні можна було почути хіба в новинах з-за кордону. А про те, що діти з особливими освітніми потребами (ООП) зможуть навчатися у звичайних школах, поруч зі своїми однолітками, й мови не було. Ситуація змінилася лише за останні кілька років, коли в Україні стартувала шкільна реформа і про інклюзивну освіту заговорили як про один із її ключових елементів.

Інклюзивна освіта як один із фокусів НУШ

Інклюзивна освіта — альтернатива інтернатному, індивідуальному чи домашньому навчанню. Завдяки їй діти з ООП можуть навчатися разом із однолітками, соціалізуватися та розвивати навички комунікації, а батьки — розраховувати на кваліфіковану підтримку педагогів.

За даними МОН України, на 1 січня 2020 року в інклюзивних класах навчалося 19 345 учнів із особливими освітніми потребами. Це всемеро більше, ніж у 2015 році. Станом на вересень 2020 року, в Україні налічується 17 698 інклюзивних класів у 6 496 школах України.

«Інклюзивне навчання — невід’ємна частина концепції Нової української школи (НУШ). Це безпечний та інклюзивний освітній простір, де обирають індивідуальний підхід з урахуванням сильних сторін, потреб та можливостей кожної дитини. Відповідно до принципів НУШ, тут кожен учень або учениця, незалежно від їхніх можливостей, можуть реалізувати свій потенціал. Все це базується на цінностях демократії та повазі до основних прав людини, що й створює умови для максимальної участі в освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами», — вважає кандидатка педагогічних наук і завідувачка відділу інклюзивного навчання Інституту спеціальної педагогіки і психології ім. М.Ярмаченка НАПН України Наталія Ярмола.

Впровадження НУШ дало можливість створити інноваційне освітнє середовище, облаштувати школи сучасними меблями, інтерактивним обладнанням, дидактичними матеріалами та підручниками, у школах створено ресурсні кімнати. Лише у 2020 році на інклюзивне навчання було виділено 504,458 млн грн.

Зміни починаються з дорослих

Про те, чому необхідна робота з учителями, розповіла психологиня й сертифікована гештальт-терапевтка Анна Харченко. Вона з власного досвіду знає, наскільки важливий для людини з інвалідністю доступ до звичайного життя. У 15 років через перелом хребта Анна опинилася в інвалідному візку і мала вчитися жити й дивитися на світ під іншим кутом: «П’ять-шість років тому, ще до початку реформи, я багато займалася просвітницькою діяльністю в темі інвалідності, спостерігала, як наше суспільство сприймає таких людей, зокрема дітей. Коли я проводила лекції у школах для батьків та учнів, було дуже помітно, що саме вчителі соромилися й ніяковіли. Я спеціально просила їх піти, аби діти могли розслабитися і ставити мені незручні (на думку вчителів) питання. У звичайній середньостатистичній школі того часу тема інвалідності була складною для вчителів, адже вони просто не знали, як мати з справу з інвалідністю».

За цей час у школах, як і у світогляді вчителів, багато що змінилося. Зокрема завдяки проведеній величезній роботі з перепідготовки педагогів. Наталія Ярмола розповіла, що в рамках впровадження НУШ пройшли підвищення кваліфікації та перепідготовку більшість педагогічних працівників початкової школи, дотичних до впровадження нової системи освіти. Обов’язковою складовою перепідготовки з 2020 року став освітній модуль «Робота вчителя початкових класів із дітьми з особливими освітніми потребами». Адже, щоб ефективно працювати з дітьми з ООП і при цьому не нашкодити, вчителі мають володіти певними знаннями, розумітися на особливостях розвитку дітей із різними діагнозами. Зокрема вони мають орієнтуватися в логопедії, психології, дефектології, тому їм самим слід постійно оновлювати знання.

Крім цього, у межах впровадження інклюзії було закуплено нові методики світового рівня, передбачено 20% надбавки для педагогів, котрі працюють у таких класах.

Руйнуємо упередженість

«Попри проведення на державному рівні постійної роботи серед педагогів та батьків, усе ще залишається упередженість до сприйняття інклюзії як звичайного та обов’язкового компонента у шкільній освіті. Але ситуація рік у рік змінюється, і ми спостерігаємо певний позитивний поступ у цьому питанні», — запевняє Наталія Ярмола.

Про те, звідки береться ця упередженість у питанні інклюзивності, ми запитали Анну Харченко. На думку психологині, у багатьох людей інвалідність викликає дуже сильні емоції, і в кожного вони різні: від подиву чи захоплення мужністю — до страху й жаху: «Цих почуттів люди не завжди усвідомлюють і не завжди розуміють, що з цим робити. І тоді, зі своєї позиції дефіциту й страху, вони починають говорити «навіщо нам ці інклюзивні класи», «тоді моїй дитині не вистачатиме уваги», «а чому ця дитина має асистента, може моїй теж треба». Але важливо не припиняти спроб, вода камінь точить».

Для роботи з батьками експертка пропонує залучати людей з інвалідністю бути лекторами на батьківських зустрічах. Щоби батьки, вчителі, та й самі діти могли ставити запитання. Адже коли про інклюзію розповідають ті, хто має такий досвід, дискусія переходить на інший рівень. Найкраще переваги інклюзії демонструвати на практиці. «Потрібно показати, який позитивний вплив має інклюзія на наше суспільство. Це лікує схильність людей дискримінувати інших. Адже, по суті, від інвалідності ніхто не застрахований. Нікому не хочеться, щоб його повністю виключили, якщо одного дня з якихось причин людина перестане ходити, бачити, говорити тощо. Людина хоче залишатися частиною суспільства. Це базова біологічна прошивка: ми хочемо належати до чогось більшого, до своєї зграї, бути частиною культури, соціуму. І починати треба з основ. Інклюзивні класи потрібні для того, щоб формувалося адекватне і більш цілісне сприйняття людини, без виключення окремих категорій людей», — каже Анна Харченко.

Вустами дитини говорить істина

На думку Наталії Ярмоли, діти, на відміну від їхніх батьків, демонструють нижчий рівень протистояння і вищий — позитивного сприймання дітей з ООП, майже не схильні вилучати їх із кола свого спілкування.

З цим погоджується і практична психологиня Старокостянтинівської школи №4 Юлія Городельська: «Діти не реагують як дорослі, вони зчитують наші емоції, вбирають у себе наші страхи чи переживання. Першачки можуть познайомитися з дитиною й навіть не зрозуміти, що вона має якісь особливості. Головне — підготувати і пояснити все батькам».

У школі, в якій працює психологиня, проводять ознайомлювальні зустрічі-тренінги для батьків дітей з інклюзивних класів. Тут усі знайомляться й за чашкою чаю чи кави розповідають про себе та своїх дітей, особливості здоров’я та поведінки нового учня. Психолог коригує і спрямовує перебіг розмови. Батьки дітей з ООП самі пропонують, що можна зробити, аби їхня дитина почувалася якнайкраще, розповідають про особливості діагнозу. Дуже важливо, наголошує пані Юлія, розказати в деталях, як відбуватиметься навчальний процес, які обов’язки асистента вчителя та чим вони відрізняються від обов’язків асистента дитини.

«Проводити таку превентивну роботу дуже важливо. Адже інклюзивні класи — досить нове явище. А до всього нового люди зазвичай ставляться з осторогою. До того ж часто проблеми виникають саме там, де не було достовірної інформації», — запевняє пані Юлія.

Хоча діти часто легше від дорослих сприймають те, що однакових людей не буває, психологиня пропонує проводити схожі розмови і з самими учнями інклюзивного класу. Для цього Юлія Городельська радить використовувати конкретні приклади: чому одна дитина може підняти важкий предмет, а інша — ні; чому одна дитина бачить напис у протилежному кінці класу, а іншій для цього потрібно надіти окуляри. Для таких прикладів можна використати будь-що відмінне: зріст, колір волосся, розмір долоньок тощо. Головне, аби діти зрозуміли: всі ми різні, і це потрібно приймати й поважати.

Інклюзивний клас чи спеціалізований заклад?

«Сьогодні кожен навчальний заклад має бути відкритим для всіх охочих, а за своєю філософією — бути інклюзивним. Інклюзивне навчання має стати не особливістю закладу, а його функцією. Це означає готовність будь-коли прийняти кожну дитину, прагнучи створити максимально сприятливе середовище для розвитку її потенціалу. За законом право вибору навчального закладу належить батькам або особам, які їх замінюють. Який це буде заклад — інклюзивний чи спеціальний, мають вирішувати саме вони», — розповідає Наталія Ярмола.

Якщо батьки дітей з ООП обирають інклюзивний клас, держава виділяє для кожної дитини асистента, який супроводжує її на уроках, допомагає сприймати навчальний матеріал, контактувати з іншими дітьми. Дуже часто асистентом дитини може бути навіть хтось із батьків або членів сім’ї. Діти при цьому перебувають у родині, навчаються з однолітками, вчаться долати комунікативні бар’єри у дружній атмосфері.

Як інклюзивний клас змінює учнів і школу

«Коли дитина перебуває не в штучно створеному середовищі, а в середовищі однолітків, які не мають якихось особливостей здоров’я, вона набагато швидше «підтягується» до рівня інших дітей, адаптується. Соціальна адаптація — не вміння писати або читати з відповідною швидкістю. Це набагато ширше поняття: вміння реалізувати себе з тими початковими даними, якими володієш, у середовищі, в якому живеш. Більшість людей не мають специфічних особливостей здоров’я, які могли б кваліфікуватися як інвалідність. Тому рано чи пізно дитині доведеться «вийти у великий світ» і взаємодіяти з іншими. І чим раніше цей досвід почнеться, тим краще. Звісно, він має бути позитивним. Бо якщо дитина вийде у світ і зустрінеться з дискримінацією, це може зашкодити більше, ніж домашнє навчання», — запевняє Анна Харченко.

Те, що діти з особливими освітніми потребами навчаються у звичайних школах, позитивно позначається не тільки на них. На власному досвіді це відчула Юлія Городельська: «Діти з особливими освітніми потребами часто не відчувають субординації, звертаються до дорослих на «ти», можуть легко підійти і обняти директора. Це обеззброює. Вони задають певну атмосферу у спілкуванні. Тому всі навколо змінюються, розвивають емоційний інтелект і емпатію, вчаться дослухатися до потреб інших. І це стосується не лише однокласників, а й учителів, адміністрації».

Інклюзивні класи допомагають руйнувати суспільні стереотипи й формувати насправді демократичну атмосферу, підвищують відповідальність педагогів, сприяють удосконаленню їхньої кваліфікації та компетентності.

«Дуже круто, коли поруч із дітьми, які не мають особливостей в освітніх потребах, навчається дитина, яка такі потреби має. Бо в нашому суспільстві поняття норми досі не є гнучким. Ми все ще маємо багато пострадянського мислення стосовно того, що можуть або чого не можуть робити люди з інвалідністю. Оточення впадає у крайнощі: їх або сприймають дуже нещасними, що потребують якоїсь величезної допомоги, або ж героїзують: «Дитина вчиться у звичайному класі!», «Який молодець, він сам сходив у магазин!». У цьому немає нічого особливого, якщо створено відповідні умови», — запевняє Анна Харченко. Психологиня переконана: те, що люди продовжують дивуватися, коли добре адаптована людина з інвалідністю, дорослішаючи, стає повноцінним членом суспільства, свідчить про непідготовленість нашої спільноти до інклюзії, з якою треба продовжувати працювати: «Їх дивує, що доросла людина з інвалідністю працює, створює сім’ю, заводить дітей, живе повноцінним життям. Що вже казати про дітей, які навчаються в інклюзивних класах. А є величезна кількість активностей, які людина з інвалідністю може, і навіть повинна робити, щоб почуватися добре. Чим раніше дитина буде занурена в середовище, з яким надалі їй доведеться взаємодіяти, щоб чогось досягати, забезпечувати себе, створювати власну сім’ю, — тим краще. Бо коли коло спілкування замикається виключно на людях, які мають такі ж складнощі, — це життя у штучних умовах. Щоб цієї штучності не було, школа має забезпечувати дитину підтримкою: організувати асистентів учителів, підібрати індивідуальну програму. З такої точки зору, інклюзивна освіта, починаючи з дитячого садка, через школу до вищих навчальних закладів, — чудова ідея».

Ефективна інклюзія — командна робота

Щоб інклюзія справді працювала і всі учасники освітнього процесу отримували максимальну користь від такого навчання, потрібна злагоджена командна робота. Не лише шкільна адміністрація, педагоги, асистенти і психологи мають до цього докладати зусиль. Інклюзивна освіта передбачає високий рівень залучення у процес батьків, і вони мають бути цього свідомі. Лише тоді в дітей з ООП з’явиться більше можливостей для особистісного розвитку та соціалізації.

Юлія Городельська радить у роботі з інклюзивними класами якнайчастіше створювати ситуації успіху, не боятися «відпускати» дитину з зони комфорту: «У нас навчався хлопчик із затримкою психічного розвитку. Його батьки дуже боялися, що він зробить щось не так. Їм було ніяково, що дитина може заважати. Тому вони не привели сина на свято першого дзвоника, і пізніше ми ледь умовили їх привести дитину на новорічне свято. Де, як не тут, у маленькому середовищі школи, вчитися взаємодіяти з іншими? Дитина отримала стільки позитивних емоцій!»

Кожній дитині важливо відчувати, що їй щось вдається. Особливо ж потрібно підкреслювати успіх там, де виходить виконати складні для неї завдання. Адже те, що комусь дається легко, для інших — велика перемога.

«Сприйняття людей з особливими освітніми потребами, і дітей зокрема, — індикатор розвитку суспільства. Певна річ, не кожен може бути готовим до такого сприйняття, розуміння і підтримки. Саме тому заклади освіти мають готувати учнів, батьків, педагогів до роботи і співіснування з дітьми з особливими освітніми потребами. Це невпинна копітка праця, де навчання ніколи не завершиться», — підсумовує Наталія Ярмола. Але якщо бодай одна дитина почуватиметься комфортніше в суспільстві — це вже перемога, додамо ми.

Цей матеріал створено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені в ньому думки жодним чином не відбивають офіційного погляду Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК