Інформаційні технології — майбутнє України

Ось ми і дочекалися приходу III тисячоліття. Яким воно буде — сьогодні не скаже ніхто. Але ясно, що людство стоїть на порозі цілком інакшого, якісно нового світопорядку. Комунікаційні, інформаційні й технологічні відкриття другої половини XX століття визначили розвиток людства в XXI столітті. Лідери «великої вісімки», зібравшись на Окінаві в липні 2000 року, у так званій «Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства» заявили: «Інформаційно-комуні-каційні технології (ІТ) є одним з найважливіших чинників, що впливають на формування суспільства XXI століття. Їх революційний вплив стосується способу життя людей, їхньої освіти й роботи, а також взаємодії уряду та громадянського суспільства. ІТ швидко стають життєво важливим стимулом розвитку світової економіки. Вони також дають можливість приватним особам, фірмам і співтовариствам, що займаються підприємницькою діяльністю, більш ефективно і творчо розв’язувати економічні й соціальні проблеми».

Постає питання про місце й роль нашої держави в усіх згаданих процесах. Економічні ніші, які 50—100 років тому займала Україна, нині зайняті. Відроджувати в первозданному вигляді металургійну, вугледобувну, хімічну, легку й харчову промисловість безперспективно й небезпечно. Такий шлях означатиме лише одне — марне витрачання сил і коштів для досягнення... міражу. Перераховані вище галузі промисловості повинні працювати передусім на задоволення національних потреб.

Тим часом є продукт, попит на який завжди був і буде. Маю на увазі ідеї, у продуктивному значенні цього слова. Поки жива держава й люди, що її населяють, завжди продукуватимуться ідеї, які треба трансформувати в товар. Товарну вартість мають лише ідеї прикладного характеру. Причому нинішні тенденції свідчать про прямий взаємо-
зв’язок товарної вартості ідеї та її ціни. Ідея — субстанція ефемерна. Своїх зримих рис вона набуває тільки в момент утілення. Проте генератори ідей — цілком матеріальні суб’єкти. Продуктивність продукування ними ідей прямо залежить від умов, у яких вони живуть. Саме тому в передових країнах Заходу молодих талановитих людей «купують» ще в школі, гарантуючи їм стипендії в найкращих університетах і високооплачувану роботу після їх закінчення. Основне завдання держави я вбачаю саме у створенні стимулюючого середовища для інтелектуальної еліти, бо тільки значна спільнота людей, спроможних до високого рівня розумової діяльності, може забезпечити майбутнє України.

У цій статті я хотів би зупинитися лише на одному з аспектів такої діяльності — на розвитку комунікаційних та інформаційних технологій, виробництві комп’ютерних програмних продуктів. Можливо, мої твердження викличуть скепсис в окремих читачів. Мотивованою відповіддю на нього можуть бути приклади Китаю, Бразилії, Південної Кореї, які належать до «передовиків Hi-Tech виробництва». Але яскравим прикладом державного підходу до цієї проблематики, позбавленого будь-яких комплексів меншовартості, є Індія, що посідає перше місце у світі з виробництва програмних продуктів. Причому Індія випередила в конкурентних перегонах таких «зубрів», як Ізраїль і США. У свою чергу, ці дві країни стали лідерами в царині програмних і комп’ютерних технологій значною мірою завдяки роботі в цих сферах вихідців з України.

Виробництво програмного продукту, як і розробки в галузі телекомунікацій, це цілий мікрокосм. Проте самі собою технологічні новації не матимуть вартості або коштуватимуть певний мінімум, якщо ці суспільні й виробничі відносини юридично не врегульовані. Суспільні відносини без правової регуляції стають об’єктом зловживань, порушень законності, гальмують соціальний і науково-технічний прогрес. Яким же має бути галузеве законодавство, що регулює правовідносини в галузі Hi-Tech технологій? Передусім воно повинно мати протекціоністський характер. При максимальній відкритості кордонів для товарообміну ідеями держава має створити бар’єри для ввезення товарів, аналоги яких випускають в Україні. Тільки за таких умов запрацює наша промисловість, створивши цим поживне середовище для генерування ідей, які, у свою чергу, прискорять якісну трансформацію промисловості. Безсумнівно, пріоритетом законодавства має бути створення економічних умов, що сприятимуть найбільшому розвитку інформаційних технологій. Під такими економічними умовами ми розуміємо цілий комплекс заходів, зокрема встановлення максимально низької ставки оподаткування для господарюючих у цій сфері суб’єктів, створення технопарків, державне забезпечення освіти талановитої молоді. Без цього Україна просто не зможе конкурувати на ринку ідей.

Ігноруючи об’єктивну необхідність ухвалення відповідного законодавства, Україна може опинитися на узбіччі світових економічних процесів. Тоді як, приміром, у США вже кілька років чинні акти, що регулюють здійснення комерційних операцій із використанням Інтернет (Internet Commerce (IC), закони про електронний підпис (Digital Signature — Typical State Laws), закон про інтелектуальну власність (Intellectual Property), акти, що регулюють забезпечення таємниці листування (Privacy (PR) і свободу слова (Freedom of Speech/Content Regulation (FS). В Україні такі закони або в стадії проектування, або загалом відсутні. Нині на розгляд Верховної Ради України внесено законопроект «Про телекомунікації». Він необхідний. Але низка дуже спірних положень у ньому може, у разі його ухвалення в такому вигляді, принести Україні не так користь, як шкоду. Йдеться передусім про гарантії збереження конфіденційності інформації, отриманої при укладанні електронних угод і листуванні. Не можна не враховувати інтересів держави в боротьбі зі злочинністю. Проте важливо внеможливити несанкціоноване втручання держави у приватне та громадське життя. Суспільству потрібен зважений підхід, який враховуватиме інтереси всіх суб’єктів права.

Для здійснення першочергової державної правової регуляції в царині «високих» технологій слід ухвалити мінімально необхідну кількість законів. До них я зараховую передусім такі:

· Закон «Про державну політику України щодо розвитку й використання мережі Інтернет», який закріпив би правові основи державної політики стосовно розвитку і використання глобальної інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет. Закон повинен визначати принципи нормативного регулювання відповідних суспільних відносин в Україні, встановлювати загальний порядок розробки, ухвалення й застосування правових актів, які реалізують політику держави щодо розвитку й використання мережі Інтернет.

· Закон «Про угоди, укладені за допомогою електронних засобів (Про електронні угоди)» необхідний для забезпечення правових умов при укладанні угод у підприємницькій діяльності з застосуванням електронних засобів (електронні угоди). Закон повинен установити вимоги до осіб, котрі здійснюють підприємницьку діяльність із застосуванням електронних засобів, визначити правила обміну електронними даними з використанням аналогів власноручного підпису, а також визнавати названі електронні дані як судові докази.

· Закон «Про надання електронних фінансових послуг», який відрегулював би відносини, що виникають при наданні банківських, страхових послуг, послуг на ринку цінних паперів, а також інших фінансових послуг із використанням комп’ютерних інформаційних систем та інших технологічних засобів (електронні фінансові послуги).

· Закон «Про електронно-цифровий підпис», який має встановити порядок використання електронно-цифрового підпису при укладанні цивільно-правових угод. Цей найважливіший для бізнесу закон повинен регулювати й порядок використання електронно-цифрового підпису поза сферою цивільного обороту, а також в інших випадках, не врегульованих чинним законодавством.

Отже, Україна може і повинна включатися в процеси правової регуляції Hi-Tech технологій. Це дозволить максимально прискорити інтеграцію нашої країни в еліту світового співтовариства, стимулюватиме інтелектуальні ресурси всередині України і, найважливіше, наверне до цих сфер велику кількість талановитої молоді. Приватний сектор відіграє життєво важливу роль у розробці інформаційних і комунікаційних мереж в інформаційному суспільстві. Проте завдання створення передбачуваної, недискримінаційної політики й нормативної бази, необхідної для інформаційного суспільства, лежить на законодавцях та уряді. Нам слід подбати, аби правила та процедури, що стосуються ІТ, сприяли докорінним змінам в економіці. Такі правила мають бути передбачуваними, сприяти зміцненню ділової та споживчої довіри. Дотримуючись цих принципів і сповідуючи сучасну ідеологію розвитку високих технологій, група парламентаріїв Верховної Ради України створила депутатську групу «Нове сус-пільство». У суспільстві назріла потреба створення альянсу виробників Hi-Tech продукції та сучасних, тверезо мислячих по-літиків, котрі усвідомлюють справжній потенціал українського народу.