Гонитва за показниками витісняє зміст із наукових досліджень – експерт

Українська система оцінювання наукової діяльності дедалі частіше стимулює формальну публікаційну активність, а не якісні й проривні дослідження. У результаті наука орієнтується на показники, які легко виконати, але які мало що говорять про реальну цінність отриманих результатів. Про це у статті «Сміттєві журнали і втрачені прориви: як Україна недооцінює власну науку» пише науковець Ростислав Панчук.

Автор звертає увагу, що в публічних дискусіях оцінювання науки часто зводять до перевірки, чи входить журнал до баз Scopus або Web of Science. Водночас такий підхід не гарантує ані якості рецензування, ані наукової новизни. 

«Цей критерій доволі легко «хакнути», – зазначає Панчук та наголошує, що наявність журналу в міжнародних базах – це не маркер наукової досконалості.

Окремою проблемою автор називає так звані «хижацькі» чи «сміттєві» видання, які публікують матеріали за гроші при цьому імітуючи наукову експертизу.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Науковий карго-культ: як стимулювання кількості публікацій перетворює українську науку на імітацію

«У 99% випадків від подачі статті у таку «сміттярку» до її публікації проходить не пів року, а усього три тижні», – пише Панчук.

Він також наголошує, що це разюче відрізняється від реальних процедур рецензування в авторитетних журналах. За словами автора, на Заході подібні публікації фактично не враховуються під час ухвалення кадрових чи грантових рішень. В Україні ж вони часто стають інструментом звітності й формального підвищення рейтингів. У підсумку система заохочує швидкий і зручний результат, а не складні, тривалі та ризиковані дослідження, без яких неможливий науковий прорив.

Нагадаємо, орієнтація на кількість наукових публікацій як критерій оцінки роботи науковців і наукових установ не свідчить про реальний розвиток науки і стимулює її імітацію. За абсолютною кількістю публікацій, індексованих у міжнародних базах Scopus та Web of Science, Україна виглядає як країна з динамічною науковою системою. За питомими показниками (кількістю статей на одного дослідника) — українські науковці випереджають низку значно потужніших у науковому сенсі держав. Однак, цей оптимізм втрачається, якщо подивитися глибше — з урахуванням фінансування української науки.