«ФУЛБРАЙТ»: ЗРУЙНУВАТИ ВЕЖІ ЗІ СЛОНОВОЇ КІСТКИ

«Десять років — не такий уже й великий проміжок часу, однак бувають десятиріччя, які приносять такі зміни, що їх можна порівняти зі століттям», — у цих словах Марти Богачевської-Хомяк, директора Програми ім. Фулбрайта в Україні, що саме відзначає своє десятиріччя, багато реального змісту. Фулбрайтери, як вони себе називають, тобто стипендіати згаданої Програми з України та США, зібралися цими днями в Києві на наукову конференцію, щоб у такий спосіб відзначити свій перший, маленький, але водночас поважний ювілей.

«ДТ» вже писало (№1 ц. р.) про Програму, яка носить ім’я сенатора, що 1946 року ініціював ідею наукових обмінів. Вільям Фулбрайт справді виявився далекоглядним. Ідея Програми «Наука і праця — для загального добра» втілюється в конкретних проектах, які сприяють зміцненню зв’язків між наукою та практичною діяльністю.

Для України ця Програма виявилася неабияк актуальною. Після розпаду Радянського Союзу негайна потреба в переорієнтації наукового та академічного світу в багатьох викликала розгублення. Падіння «залізної завіси» вимагало нового мислення, нових підходів та орієнтирів.

1992 року в Києві з’явився офіс Програми ім. Фулбрайта. Впродовж останніх десяти років Програма стала однією з ланок, завдяки яким українські вчені долучаються до світової наукової спільноти. Майже 200 українських науковців здобули фулбрайтівський досвід. Щодо американців в Україні — то їх, звичайно, значно менше. Однак вони таки їдуть до нас. Що ж їх спонукає? Пані Марта, сама тричі фулбрайтер, доктор наук, професор-історик, узагальнює:

—Як і для українських учених, для американців фулбрайтівський грант є підтвердженням наукової гідності та здобутків. «Стипендіат Програми імені Фулбрайта» — це завжди добре виглядає у резюме. До того ж ми отримуємо досвід життя в іншій країні. Ми випробовуємо свою завзятість і життєздатність, збираємо вражаючі історії нашого досвіду. Ми відновлюємо себе і зміцнюємо наше розуміння того, що є сутністю американського способу життя. Ми випробовуємо наші цінності, які набувають особливого значення. Повертаємося до основ — відчуття спільності, власної гідності, життєвої стійкості та віри у щось, що стоїть за нами.

Існує суттєва відмінність між американськими та українськими фулбрайтерами. Багато хто з українців дивується, чому американський вчений хотів би провести в Україні семестр або рік чи два, викладаючи або проводячи дослідницьку діяльність. Ми дивимося на українців, дивимося на цю землю і бачимо протиріччя між сутністю і силою цих людей та мінливістю їхньої історії, економіки й політики. Іншими очима, з іншої перспективи ми бачимо ті самі речі, які щоденно оточували нас у США. Ми бачимо тягар історії і результати насилля над народом та його землею. Але ми бачимо й перемоги.

Наш фулбрайтівський досвід — відчуття приналежності до наукової спільноти, яка діє у суспільстві, а не мешкає в академічній вежі зі слонової кістки. Ми знову стверджуємо: зусиллями навіть однієї людини можна досягти відчутних змін, а навіть маленькі зміни — це краще, ніж нічого.

Пані Марта — прихильниця «теорії малих справ». Свого часу вона захистила в США дисертацію з російської філософської думки ХIХ ст. «Теорію малих справ» дуже критикували на теренах Росії. Тим часом досвід існування Програми ім. Фулбрайта підтверджує: вона істотно підвищує і наукову, і громадську активність учених у пострадянських спільнотах. Недарма «Вісник» Програми ім. Фулбрайта в Україні подає інформацію не тільки про наукову, а й про організаційну діяльність своїх випускників. Це концептуальна настанова Програми — активізувати науковця всебічно. Розширення «Фулбрайта» у всьому світі — також значною мірою досягнення самих стипендіатів. Недарма існує (і в Україні також) Асоціація випускників-фулбрайтерів, яка формує відповідний корпоративний дух, взаємопідтримку, спонукає до залучення нових науковців. На противагу іншим науковим стипендіям, фулбрайтівський грант означає не лише рівень академічних успіхів. Зараз в Америці випускники Програми ім. Фулбрайта представляють одинадцять країн як посли. Американські ж фулбрайтери часто стають своєрідними «лобістами» тих країн, в яких реалізовували свої наукові проекти.

Щодо специфіки роботи українського офісу Програми, то тут особливої уваги надають вибудуванню традиції відкритих наукових конкурсів, активному спілкуванню між науковцями різних дисциплін.

Нині на п’ятій щорічній конференції зустрілися американські науковці, які працюють в Україні, та фулбрайтери з української Асоціації випускників.

На форумі обговорювалися проблеми гуманітарних, економічних та правничих наук, освітні тенденції у контексті глобалізації. До речі, Програма ім. Фулбрайта однією з перших сформулювала практичні принципи глобалізації стосовно міжнародних аспектів освіти, навчання та викладання. «Круглі столи» та дискусії були присвячені і міжкультурним діалогам, міждисциплінарним проблемам, і запровадженню стандартів вищої освіти в Україні, порівнянню української та американської систем. Чимало уваги було приділено таким конкретним проблемам, як-от — чи потребує літературознавство в Україні нової «західної» методології, який варіант англійської мови викладати в наших середній і вищій школах, як належно здійснювати інформаційне забезпечення української освіти, впроваджувати гендерні та жіночі курси у вищих навчальних закладах тощо.

Цьогорічні американські фулбрайтери щойно почали зсередини вникати в наші проблеми. Усього протягом 2002—2003 рр. в Україні працюватиме двадцять науковців і десять аспірантів зі США. Попереду в кожного американського стипендіата багато різних вражень — і добрих, і прикрих. Культурний шок, напевне, неминучий. Звичайно, хотілося б, аби позитиву було більше. Бо ж, повернувшись до Сполучених Штатів, кожен фулбрайтер має якомога ширше розповісти, описати свій новий досвід. Цим досвідом він також має поділитися з державними службовцями, які займають ключові позиції в уряді (Програму фінансує Конгрес США). Кожен фулбрайтер приєднується до Асоціації випускників Програми, щоб працювати спільно з колегами на її фінансову підтримку та розширення. Адже «Стати фулбрайтером — це обов’язок на все життя!» — нагадує пам’ятка випускника.

P.S. У статті використано матеріали «Вісника» Програми ім. Фулбрайта в Україні.