ФІЗИКА Й НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

Якось на початку 90-х років випало спілкуватися з людиною «з оточення», захопленою ідеєю якнайшвидшого виходу України з кризи і досягнення нею стандартів життя розвинених країн. Він посилався на досвід Швейцарії, яка без криз і катаклізмів зуміла перетворитися на процвітаючу країну шляхом залучення до своїх банків «усього золота світу».

Але після знайомства з історією цієї країни таке «золотовалютне» пояснення успіху Швейцарії, майже повністю позбавленої мінеральних ресурсів, значних масивів родючих грунтів й інших атрибутів «стартового природного капіталу» (до речі, наявного в Україні), видається непереконливим. Мій співрозмовник помилявся, вважаючи банківську справу головним засобом створення валового внутрішнього продукту Швейцарії. Не банківська та страхова діяльність є лідерами її економіки, а промисловість, високотехнологічне виробництво. При 7 млн. населення ця країна щороку експортує товарів майже на 100 мільярдів доларів США, тобто в півтора разу більше від неосяжної та надбагатої на природні ресурси Російської Федерації з її майже 150-мільйонним населенням.

Слушність орієнтації Швейцарії на високі технології та якість продукції стала особливо помітною в 90-х роках, коли у фінансових операціях із нею успішно конкурують не лише великі розвинені країни, а також Кіпр, Панама, Багами, Науру й інші «молоді баракуди» Атлантики й Тихого океану. Справжня опора процвітання Швейцарії — не так сейфи цюріхських банків, як компетентність (знання й реалізаційне вміння) тих її громадян, які «виробляють і продають».

Чи знав мрійник «з оточення», що за всіма відносними показниками саме Швейцарія давно вже стала світовим лідером у... фізиці? За кількістю наукової продукції ця країна посідає 14-те місце у світі, а за кількістю досягнень у фізиці в перерахунку на чисельність населення Швейцарія є чемпіоном планети.

А ми либонь вважаємо, що Україна — майже чемпіон, а Радянський Союз уже точно був чемпіоном із фізики й ракет (до цього переліку зазвичай додавали й балет). Де ж істина, а головне — що робити???

Різко змінимо шлях міркувань і поставимо проміжні запитання. Чи реалізує країна надії на процвітання й економічний успіх, якщо її система освіти сконцентрується на «програмі з гуманітаризації» та припинить викладання фізики, хімії, інших дисциплін, перестане готувати вчених, технологів, інженерів?

Аналіз прикладів «економічних див» другої половини ХХ ст. переконливо доводить, що їх найпоширенішою основою були знання, навчання, підвищення виробничо-технологічної компетентності всього населення (звісно, при цьому розвивалися грамотність і загальна культура, але на одній «гуманітаризації» ніхто і ніде успіхів не досяг). Звернімося до прикладів.

Сінгапур — держава розміром із Київ, 4-мільйонне населення, ніяких природних ресурсів, страшенна бідність у недавньому минулому, а нині вона має «швейцарський» рівень життя. Ця країна експортує товарів на 110 млрд. USD на рік. Коли це цікаво, можна самостійно познайомитися з еволюцією цієї країни (як і Південної Кореї, Тайваню, Малайзії, Перу й ін.), що припадає на другу половину ХХ ст. Велика частина цих питань, мабуть, зникне сама собою.

Та облишмо далекі країни, бо їхні досягнення почасти зумовлено особливостями менталітету й культурно-історичного середовища, які ми ніяк не можемо легко запозичити, аби повторити успіх того ж таки Сінгапуру. У цьому плані нам значно ближчий досвід Швейцарії, яка майже все середньовіччя кувала свій майбутній економічний добробут, поставляючи на експорт воїнів-найманців, котрі згодом перекваліфіковувалися під тиском вимог ринку праці на «викидайлів» (себто швейцарів). Відзначимо, що її гірські кантони ніколи не торгували своїми красунями, справедливо вважаючи, що без них зникне надія на появу нових когорт «викидайлів» і «диких гусаків» (порівняння середньовічної Швейцарії з Україною наших днів і висновки очевидні). Як жарт можна запропонувати хутенько відновити Січ, підготувати безліч козаків і... Ні-ні, не будувати Велику Україну від Саскачевана (Канада) до Зеленого Клину (Далекий Схід), а повторити досвід Швейцарії XIV—XVII століть. Адже той-таки Б.Хмельницький...

А поки що цілком серйозно десятки й сотні тисяч українців, порушуючи всі місцеві закони про зайнятість і оплату праці, долаючи любов до близьких і Батькіщини, небажання трудитися за межами рідних місць, змушені нелегально (чи майже нелегально) шукати подачки-заробітки у, приміром, не вельми багатій Португалії чи Росії лише тому, що вдома за рік вони можуть заробити в середньому максимум 300 USD (за даними ООН, це третина суми, необхідної для задоволення основних фізичних потреб).

Такі ненормальні умови створили й цілком успішно підтримують наші надміру численні «павлики», чия жадібність і хапальні рефлекси ліквідували рештки розуму та обережності. Вони рвуть волосся тільки тоді, коли інші країни відбирають у них награбоване в Україні на основі місцевих законів, со-ціальної справедливості, нарешті, Конвенції про права людини. Часи безкарності морганів й інших «нагромаджувачів початкового капіталу» ніколи не повернуться. «Павликам» варто пам’ятати, що інформація про кожен їхній крок і дію назавжди осідає в багатьох світових банках даних і зведень. Навіть їхні нащадки цілком можуть постраждати під час участі в конкурсах чи шукаючи роботу лише тому, що «павлик-прадід» був поганим типом і, мабуть, передав нащадкам «не ті» гени.

Поки що лише зрідка Україна одержує помітний ефект від «продажу» за кордон своїх професіоналів і фахівців. Найяскравіший приклад — футболісти й інші спортсмени, менш відомий — учені-дослідники.

Останнє може бути і масовим, і вельми прибутковим. Крім того, воно не вимагає дуже тривалого переучування сотень тисяч учителів і викладачів вузів, а також мільйонів дорослих і, нарешті, заміни всіх підручників. Один із можливих шляхів збалансованого розвитку та прогресу України — використання нагромадженого інтелектуального капіталу в царині природничо-математичних наук. Напрямів його використання дуже багато — забезпечення модернізації промислового потенціалу країни, розв’язання комплексу соціальних проблем (зокрема збільшення середньої тривалості життя), нарешті, вигідний для нас експорт висококваліфікованої робочої сили за «футбольною» чи іншою моделлю в інші країни.

Розглянемо коротенько лише один аспект збереження й розвитку наявного — вивчення й використання фізики. Керівники СРСР з низки відомих причин у другій половині 40-х років зробили фізику мало не державною наукою номер один і поставили перед школою та вузами чітке завдання — стати найкращими у світі за рівнем її викладання.

Навіть початковий аналіз зв’язків і співвідношення функцій і потреб зі спектром і особливостями тих засобів, які людина винаходить для їх забезпечення, підводить до цікавого висновку — прості функції можна забезпечувати майже будь-якими засобами, екстремально складні — одним чи кількома вельми подібними.

Приміром, для дуже повільного пересування вантажів створено нескінченно різноманітні візки й екіпажі на основі всіх наявних твердих конструкційних матеріалів. Функція руху зі швидкістю сотні метрів на секунду при мінімізації витрат пального перетворює всі швидкісні автомобілі на близнюків- братів (аналогічні кузови з коефіцієнтом опору Сх менше 0,2, тотожні за конструкцією економічні двигуни тощо). Ця закономірність справедлива не лише в техніці.

Вона дуже чітко виявляється й у сфері навчання, бо рекордні показники досягаються тільки одними й тими самими засобами. Прагнучи досягти рівня СРСР у викладанні математики й інших точних наук, багато країн третього світу й частина розвинених змушені були застосовувати «наші» (у лапках, бо свого часу СРСР щось запозичав у Франції, Німеччини, Великобританії) методи, засоби й винаходи.

Нагадаємо, що висока ефективність викладання і засвоєння фізики в СРСР спиралася відразу на кілька «китів». Це передусім орієнтація на світові зразки в науковій праці й постійний облік усього нового. Рівень фундаментальних, особливо теоретичних, досліджень був навіть вищим, ніж вважає наша наукова громадськість. Приміром, при чесній оцінці Нобелівський комітет був змушений за роботи 40— 50-х років віддати десяток премій радянським фізикам (С.Пекару й Д.Сахарову — навіть по дві).

Учені та студенти завдяки ВІНІТІ мали майже вільний доступ до останніх зарубіжних відкритих публікацій з математики, фізики, хімії тощо. Швидко перекладалися видатні закордонні підручники й монографії. Висока наукова якість і низька вартість підручників дозволяли створювати особисті бібліотеки навіть студентам.

Існувала досить ефективна система матеріально-фінансових стимулів до науково-дослідної діяльності молоді й викладачів вищих шкіл, а якість роботи останніх забезпечувалася спеці-альною системою стандартів і моніторингу.

Середня школа була спеціалізована на забезпеченні університетів та інститутів якісним контингентом. Це включало відведення значного часу на фізику в навчальному плані, забезпечення всіх школярів підручниками високого наукового рівня, розвинену систему предметних олімпіад, нарешті, створення мережі класів і шкіл із поглибленим вивченням математики й фізики.

В СРСР існувало розвинене інформаційне поле, яке досить успішно виконувало роль важливого сектора освіти (газети й часописи, радіо, навіть телебачення). На жаль, рік у рік ми втрачаємо можливості підтримки колишньої якості викладання фізики й інших точних наук. А дарма.

Досвід і недавні соціально-економічні досягнення багатьох країн світу незаперечно доводять, що зациклювання на впровадженні «правильної» історії чи іншої окремої програми (націоналізації, гуманізації, гуманітаризації, комп’ютеризації тощо) малоперспективні та призводять до втрати часу й темпів. Економічну й іншу безпеку та процвітання України в основі своїй, хочуть цього «гуманісти» чи ні, може забезпечити тільки використання передових природничих наук і технологій. Лише тут — у сфері фізики, хімії, матеріалознавства, вищих технологій ракето- й моторобудування — лежить наше світле майбутнє.

Україна може вже зараз продукувати і для себе, і на експорт (якщо українці опанують англійською мовою) математиків, фізиків, хіміків, інженерів і техніків. Минуть десятиліття, поки з’явиться шанс на те, що конкурс у Сінгапурі чи в Австралії виграє підготовлений в Україні маркетолог чи управляючий. Ще нижчі міжнародні перспективи в юристів і представників інших гуманітарних наук, котрі нині навчаються в наших державних і приватних вузах.