Довга дорога в нострифікаційних «дюнах»

Щороку на українських виставках, присвячених освіті, з’являється дедалі більше представників зарубіжних ВНЗ. Сусіди близькі й далекі кличуть нас навчатися, і відгуки про студентів із України найприємніші. Наші, кому кошти та здібності дозволяють, охоче заселяють західні кампуси та російські гуртожитки. Хто ж не мріє похвалитися іноземними «кірочками»! І роботодавець це явно відзначить...

— У 2004—2005 роках я навчалася у Стокгольмському університеті і отримала диплом магістра з міжнародного комерційого арбітражу, — розповідає Юлія Черних. — Потім повернулася на батьківщину, хотіла отримати посвідчення адвоката і працювати тут. Для цього мій диплом мало визнати Міністерство освіти і науки України.

Юлія зайнялася нострифікацією документів про освіту в грудні 2005 року. Диплом було визнано наприкінці червня 2006-го.

— На початку важко було знайти інформацію про точний перелік документів, які необхідно подавати, — пояснює вона. — З цією метою я надіслала запит до відділу нострифікації МОН — за загальною процедурою звернення громадян, тож відповідь отримала тільки через місяць. Повний пакет необхідних документів зібрала у лютому-березні 2006 року. Процедура визнання затягнулася, оскільки між Швецією та Україною не існувало угоди про взаємне визнання дипломів, тож мою справу розглядали в індивідуальному порядку… Проводили її дуже ретельно.

Процедура визнання (нострифікації) іноземних документів про освіту проводиться у всіх країнах світу. В європейських державах (зокрема і в Україні) така процедура розроблена на основі положень Лісабонської конвенції про визнання.

Проте особливості вітчизняної експертизи багатьох студентів доводять до відчаю. По-перше, потрібно подати цілий стос документів, які не так просто зібрати. Після цього документи дуже довго й прискіпливо перевіряє експертна комісія — спершу МОН, а потім якого-небудь профільного ВНЗ. Законодавством на експертизу дається від одного до чотирьох місяців. Деяких молодих людей довге очікування дуже розчаровує: виходить, що зі своїм дипломом їм таки простіше влаштуватися за кордоном. Що вони найчастіше і роблять, додаючи свою лепту до «відпливу інтелекту» з батьківщини.

Щоб залагодити всі формальності з нострифікацією, потрібно обов’язково їхати до Києва і оббивати, оббивати, оббивати пороги МОН. Незалежно від результату, експертиза платна (за словами Юлії Черних, вона коштувала 500—600 грн.).

Положення про визнання документів про вищу освіту, в якому закріплено процедуру нострифікації, неодноразово критикували, зокрема й на шпальтах «ДТ» (№45 від 22 листопада 2003, №48 від 27 листопада 2004 року). Але за останні кілька років українське законодавство у сфері нострифікації суттєво не змінилося, і найближчим часом не змінюватиметься, стверджують у МОН...

Позицію міністерства висловив заступник міністра освіти і науки з питань вищої освіти Василь ШИНКАРУК.

— До Міністерства освіти і науки щороку надходить 3— 5 тисяч звернень щодо визнання іноземних документів про освіту. З кожним ми працюємо індивідуально. Процедура нострифікації дипломів про освіту в нас централізована і належить до компетенції Міносвіти. (Дипломи кандидатів і докторів наук нострифікує ВАК.) Механізм її відпрацьований.

У структурі Управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН створено окремий відділ, який займається нострифікаційними експертизами. Саме сюди насамперед потрапляють документи заявника, які потрібно перевірити. Оцінювання іноземних дипломів лікарів та військових, допуск їх до професійної діяльності проводиться відповідно за участі Міністерства охорони здоров’я та Міністерства оборони України.

Потім документи про освіту надсилають до одного з провідних вітчизняних ВНЗ, де вже багато років готують спеціалістів з відповідного фаху (наприклад, диплом медика — до Національного медичного університету ім. О.Богомольця, юриста — до Харківської юридичної академії ім.Ярослава Мудрого тощо). У супровідному листі ми просимо адміністрацію вищого навчального закладу створити комісію з фахівців, провести експертизу документів і до визначеного терміну надіслати висновки до МОН. На основі цих висновків ми ухвалюємо остаточне рішення, яке повідомляємо заявникові.

— Припустімо, що експерти, вивчивши документи, дійшли висновку, що даний випускник не прослухав певних важливих дисциплін або ж прослухав, але не в належному обсязі, а тому рівень його освіти не відповідає українському освітньому рівню, на який він претендує. У такому випадку ми нострифікуємо його документи умовно і даємо певні рекомендації, виконання яких забезпечить у перспективі повноцінне визнання.

Зміст і складність таких рекомендацій визначається залежно від того, з якою метою здійснюється визнання іноземної кваліфікації. Чого прагне заявник: навчатися в нас чи працювати? Влаштуватися у приватну фірму чи отримати державну посаду? В одних випадках ми рекомендуємо скласти додаткові іспити, тести на підтвердження компетентності. В інших — прослухати лекційні курси, відвідати семінарські заняття з певних дисциплін або ж пройти виробничу, переддипломну, навчальну практику. Також пропонуємо перелік вузів, де заявник може це зробити. Даємо час подумати, обрати, потім приймаємо заяву і просимо відповідний ВНЗ забезпечити всі умови для додаткового навчання. Намагаємося зробити це максимально оперативно.

— Справді, процес нострифікаційної експертизи часом затягується. Зокрема й тому, що ми обов’язково маємо отримати підтвердження з іноземного ВНЗ, що заявник справді навчався в ньому у зазначених роках, пройшов державну атестацію, склав іспити і отримав диплом номер такий-то від такого-то числа. Даємо офіційний запит, але там із відповіддю баряться. Буває, що заявник уже пройшов співбесіду в якійсь українській фірмі, йому терміново треба працевлаштовуватися, а диплом і досі не визнаний. Тоді ми йдемо назустріч, просимо телефони навчального закладу, аби надіслати запит факсом. Ось такі технічні деталі затримують процедуру. А випускники тим часом нервують, ображаються на свій ВНЗ, на нас…

Крім того, звісно, експерти ретельно вивчають документи, і важко їм дорікати за це. Ми ж зацікавлені в тому, щоб у нашій країні було якомога більше компетентних фахівців із справді якісною освітою.

— Ніхто не зацікавлений у тому, щоб витратити кілька років життя на навчання і, зрештою, так і не здобути освітньої кваліфікації. Але, на жаль, на теренах нашої держави такі випадки трапляються. Часом через недбалість приймальних комісій, а часом — через неуважність самих абітурієнтів і їхніх батьків.

Ми регулярно проводимо наради з керівниками навчальних закладів, попереджаємо, щоб не брали на навчання бакалаврів або випускників іноземних шкіл, у яких не нострифіковані документи про освіту. Дуже показовий випадок стався років п’ять тому, коли я ще працював викладачем. До одного з наших медичних вузів зарахували іноземців, не перевіривши їхніх атестатів або ж академічних довідок. І на старших курсах раптом з’ясувалося, що вони не мали належної кваліфікації, яка давала б їм доступ до вищої медичної освіти. Виходить, люди провчилися кілька років, щоб зрештою не отримати дипломів, — цим питанням навіть займалися правоохоронні органи.

Іноземний абітурієнт повинен подати до ВНЗ нострифіковані документи про попередню освіту, а також документ від МОН, який підтверджує, що його атестат (свідоцтво, диплом) дає йому право на здобуття наступної кваліфікації та визнаний на теренах України.

Проте й наша молодь часом потрапляє в халепу. Зокрема сьогодні ми звертаємо особливу увагу на ті філії, факультети, відокремлені підрозділи іноземних вузів, які функціонують в Україні, насамперед в Автономній Республіці Крим. Абітурієнтам здається, що це дуже зручно: не залишаючи батьківщини, отримати зарубіжну освіту, яка буцімто якісніша. Проте чимало таких філій функціонують без дозволу МОН України та державного центрального органу управління освітою іноземної держави, де розташований «материнський» ВНЗ. У результаті диплома, виданого такою філією, ми не визнаємо, і допомогти вже нічим не можемо. І ні часу, ні грошей за навчання вже не повернути…

Тому закликаю вступників та їхніх батьків: будьте уважні! Ми зобов’язуємо вищі навчальні заклади вивішувати на дошках оголошень копії ліцензій на здійснення освітньої діяльності, додаток до ліцензій, де чітко зазначено напрями підготовки, спеціальності, форми навчання, дозволену до навчання на цих формах кількість студентів. Має бути доступний для ознайомлення і сертифікат про акредитацію, і додаток до нього. Іноземний ВНЗ також повинен мати всі ці документи, видані МОН України. Тільки в такому разі він має право здійснювати освітню діяльність на теренах нашої держави. Якщо у вас виникла підозра, що ліцензії немає, а навчальний заклад оголосив прийом, обов’язково телефонуйте на «гарячу лінію» МОН, де вам нададуть усю необхідну інформацію.

— Але водночас не можна відмовити вітчизняній освіті у певних перевагах, які відзначають і європейські фахівці. Нещодавно ми проводили з експертами Ради Європи нараду щодо готовності України до входження до Болонського процесу. На цій нараді виступав професор Шмідт із Берлінського університету. Так-от, він зазначив, що в певному аспекті українська молодь мобільніша за німецьку. Знаєте, чому? Бо ще з радянських часів у нас в усіх вузах стандартизовані навчальні плани. Тож, наприклад, якщо студент Чернівецького національного університету хоче перевестися до Київського імені Шевченка, в нього не виникне особливих проблем. А от у Німеччині тільки-но підходять до цього. Там на одній вулиці може стояти два вузи одного профілю, у програмах яких майже не знайти однакових дисциплін…

Отже, в нашій освіті є плюси. Та, звісно, є чого й у Європи повчитися. Сьогодні впроваджуємо кредитно-трансферну систему, адже на Заході не розуміють нашої системи годин. Розробили схему перерахування годин у кредити, адаптували відпрацьовану в Європі шкалу ECTS. Нинішні випускники наших національних вузів матимуть такий самий додаток до диплома, як у Віденському чи в Берлінському університеті. Ми станемо зрозумілішими європейцям, а європейці — нам.

— Справді, великий відсоток наших громадян, які навчалися за кордоном, повертаються в Україну і продовжують тут свою трудову діяльність. Процедуру нострифікації вони проходять у загальному порядку. А от пріоритет відвойовують собі самі, бо ж володіють мовою, нашими законами, ситуацією в країні, тому й вирішують усі питання більш оперативно.

— Згідно із законодавством ми розглядаємо документи про освіту, видані будь-яким ВНЗ, визнаним органами державної влади країни, з якою укладено угоду, і отримані за програмами (планами), визнаними цими ж органами. Якщо бачимо велику академрізницю, пропонуємо довчитися рік чи два в одному з вітчизняних вузів (на вибір) на денній, заочній або екстернатній формі навчання. За кордоном, як і в нас, є приватні навчальні заклади не надто високого ґатунку. І досить багато тамтешніх випускників продовжують навчання у нас.

— На сьогодні рівень співпраці наших навчальних закладів із іноземними достатньо високий. Наша професура, науково-педагогічна громадськість відвідує закордонні ВНЗ, бере активну участь у міжнародних конференціях, зустрічах, робочих нарадах. Наші та зарубіжні експерти з нострифікації обмінюються університетськими навчальними планами, програмами курсів, їздять одне до одного на стажування. Адже коли наші випускники приїздять учитися чи працювати за кордон, там відбувається аналогічна нашій процедура визнання їхніх документів про освіту.

— Загалом, у міжнародних дво­сторонніх угодах про взаємне визнання документів про освіту, які укладає Україна з іншими державами, зазвичай містяться особливі, відмінні від загальних, правила визнання. Зокрема, в деяких конкретно визначено еквівалентність окремих категорій документів про освіту (Росія), але в більшості з них передбачено порівняльний аналіз, тобто регламентовано умови, подібні до зазначених у Лісабонській конвенції з визнання.

Більшість угод потребує корекції з урахуванням сучасних змін у системах освіти. Найефективнішими для обох держав є умови двосторонньої угоди з Польщею. Спрощену процеду­ру обумовлено угодою з Російською Федерацією та низкою угод щодо взаємовизнання документів про середню освіту.

З іноземців найчастіше звертаються до нас з приводу визнання дипломів найближчі сусіди: росіяни, білоруси, поляки, румуни (зокрема на Буковину приїздять багато випускників румунських медичних коледжів). Останнім часом побільшало запитів із Чехії. Запитують, де в нас можна пройти процедуру порівняння. І наші випускники теж цікавляться, як потрапити в ті країни. Крім того, українські дипломовані спеціалісти часто їдуть до Росії, Польщі, Німеччини, Австрії…

— Контроль за показниками визнання українських дипломів за кордоном на сьогодні неможливий. Ця цифра залежить від кількості громадян України, що виїхали за кордон дипломованими спеціалістами, та від кількості іноземців, які здобули освіту в Україні на основі запрошень МОН і повернулися на батьківщину. Напевно, кілька тисяч щороку.

— По-перше, це вдосконалення нострифікаційної експертизи. Тут дуже велике значення має людський фактор. Професура й освітянські управлінці різних країн мають знати одне одного. Тоді можна набагато швидше отримувати різноманітні підтвердження й відповіді на запити.

По-друге, ми хочемо відкрити в Україні регіональні центри нострифікаційної експертизи, щоб заявникам не доводилося по кілька разів їздити до Києва.

По-третє, у планах — проект розмежування академічного визнання документів про освіту та визнання для працевлаштування. Він потребує підготовки обгрунтованих законодавчих змін.

І, звісно, необхідно здійснити кроки для широкого та повного інформування громадськості про процедуру нострифікації, аби не виникало міфів щодо «злого» Міносвіти, яке «торгує дипломами»! Нашому суспільству слід усвідомити необхідність цієї процедури, її державну значимість і законодавчу аргументованість. Ми, зі свого боку, готові надати будь-яку інформацію.

Довідка «ДТ»

Національні критерії оцінювання якості іноземних кваліфікацій, здобутих у різних регіонах світу, грунтуються на положеннях Лісабонської конвенції про визнання, яка набрала чинності в нашій державі відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні» (1999 р.).

Вимоги зазначеної конвенції визначені з урахуванням Міжнародної конвенції про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і вчених звань в арабських і середземноморських європейських державах.

Визнання кваліфікацій регулюється законами України «Про освіту», «Про вищу освіту» (2002 р.), постановами Кабінету міністрів України №1260 «Про документи про освіту та вчені звання» та №1380 «Про ліцензування освітніх послуг», наказом Міністерства освіти і науки України №563 «Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту», погодженим із Міністерством фінансів, Міністерством юстиції та Міністерством закордонних справ України.