Діти виграли. а Україна?

На престижному інтелектуальному чемпіонаті серед представників 97 країн українські школярі посіли 16-те місце у світі і 3-тє в Європі (поступившись лише Росії й Англії). На шістьох учасників у нас п'ять медалей. Катруся Матвіїв, яка отримала диплом, не добрала лише одного бала до бронзи.

Заохочувала юних математиків корпорація "Рошен", яка пообіцяла оплатити найуспішнішому учасникові навчання у престижному університеті Великобританії.

З якими враженнями й планами на майбутнє повернулася наша команда з міжнародного змагання? Що турбує вчителів і керівників?

Команда. Вони різні. Веселі й серйозні, балакучі й мовчазні. Дружні. Усі в розмові згадували, як підтримували один одного під час олімпіади. Як багато й наполегливо працювали, щоб досягти успіху. Але, звісно, про "втрачене дитинство" не йшлося. Навпаки, кожен наголошував, що аніскілечки не шкодує, що так багато часу й зусиль віддав вивченню улюбленої математики. Згадували, як ходили у вишиванках із написом "Україна". І на церемонії нагородження з гордістю піднімали прапор своєї країни щоразу, коли вручали медаль товаришеві по команді.

Данило ХІЛЬКО (срібло), випускник ліцею №208 (м. Київ):

- Мені завжди складно пояснювати людям, які не мають стосунку до математики, чому я нею захоплююсь. Адже вони знайомі лише зі шкільною математикою, якої я не люблю. Вона й побудована так, щоб люди менше любили цей предмет. До математичного класу я потрапив майже випадково: коли перед п'ятим класом переді мною і моїми батьками постав вибір - обрати філологічний чи математичний напрям.

Зупинилися на математичному, бо рахувати я вмів краще, ніж писати. Те, що математика красива й захоплююча наука, мені відкрив мій учитель Тарас Дмитрович Тимошкевич.

З нового навчального року буду студентом мехмату КНУ ім. Шевченка. Якщо хочеш по-справжньому вивчати математику - більше просто нема куди вступати.

Микита ЩЕГЛОВ (срібло), випускник ліцею №208 (м. Київ):

- Своїм захопленням математикою я завдячую школі. До олімпіад нас готували ще з п'ятого класу. І на уроках, і в гуртках. Дуже вдячний своїм учителям Вікторії Олександрівні і Тарасу Дмитровичу Тимошкевичам.

Вступатиму до КНУ ім.Шевченка на мехмат.

Катерина МАТВІЇВ (диплом), випускниця Луцького навчально-виховного комплексу №26:

-Мені завжди подобалося гратися з числами (особливо люблю задачі з теорії чисел). Захоплює і геометрія. Полюбити математику мені допомогли батьки. Тато - викладач в університеті, мама - вчителька математики в школі. Ще з шостого класу до олімпіад мене готувала вчителька математики Тамара Григорівна Коць. Вона завжди знаходила для мене час і на уроці, і поза уроками. При Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки у нас сформувався гурток з учнів, які також живуть математикою. Керує гуртком викладач університету, надзвичайно цікава людина і чудовий математик Леонтій Іванович Філозоф.

Цього року я стала студенткою НТУУ "КПІ". Хочу бути програмістом.

Андрій РЯЗАНОВ (бронза), випускник Києво-Печерського ліцею №171 "Лідер" (м. Київ):

- Оригінали моїх документів до вступу лежать у МФТІ. Чому обрав російський вищий навчальний заклад? Бо там якісніша освіта, бо там важко навчатися, а мене це приваблює. Вступаю на факультет управління і прикладної математики. Тут вивчають більше чистої теоретичної математики, ніж, скажімо, на мехматі. І це також мені подобається.

Євген ДІОМІДОВ (срібло), учень Русанівського ліцею
(м. Київ):

- Я перейшов до одинадцятого класу і ще маю час подумати, де навчатимуся після школи. Розглядаю різні варіанти. Вже отримав листи-запрошення з Сеульського університету (Північна Корея) і Сінгапура. Але, швидше за все, це буде КНУ ім. Шевченка. Принаймні перші роки навчання. Тому що наша бакалаврська освіта вважається досить сильною порівняно з іншими країнами. У будь-якому разі мій вибір буде пов'язаний з математикою.

Мені важко сказати, що вплинуло на моє захоплення цією наукою. Здається, вона завжди була мені цікава . Як тільки я вивчив цифри, одразу ж зрозумів, яка ж це захоплююча штука - математика. Логічна, красива й довершена.

Я дуже вдячний своїм учителям Філіпповському Григорію Борисовичу і Шамовічу Олександру Анатолійовичу, які приділяють мені багато уваги і часу, "засипають" завданнями, дають корисні поради (і не тільки з математики ).

Вадим КАЛАШНИКОВ (золото), учень Харківського фізико-математичного ліцею №27:

- З приводу вишу, в якому навчатимуся, ще не вирішив. Час є - бо тільки перейшов до одинадцятого класу. Вдячний компанії "Рошен" за пропозицію оплатити моє навчання у Великобританії, але все-таки вирішив відмовитися. Впевнений, що бакалаврат буду закінчувати в одному з провідних російських ВНЗ. За всієї поваги до українських університетів, топові російські виші - це якісна технічна освіта, сильна математична школа, широкий вибір магістратур з програмами "подвійних дипломів".

У будь-якому разі майбутнє навчання буде пов'язане з математикою, яку дуже люблю. І батьки всіляко підтримують моє захоплення. Шкільна математика нудна й одноманітна. Справжня ж математика - це не стандартне розв'язування шаблонних завдань, а творчий процес. Я зрозумів це завдяки своїм учителям Юлії Вікторівні Єременко, Олександру Лазаровичу Берштейну та керівникові математичного гуртка "Еврика" Олені Лазарівні Аринкіній.

Вчителі. Віддані науці і своїм учням, рідні, скромні, старанні. Надійний тил наших олімпіадників. Скільки теплих слів сказали про своїх педагогів їхні зіркові вихованці! Ми зустрілися з одним із таких вчителів.

Михайло ЯКІР, учитель математики Києво-Печерського ліцею №171 "Лідер" (м. Київ),народний учитель України:

- Мої учні перемагали в міжнародних олімпіадах 26 разів. Серед них, наприклад, знаменитий Максим Федорчук. На міжнародній олімпіаді 2000 року цей школяр став абсолютним чемпіоном - набрав найбільше балів. Семеро з моїх випускників викладають в університетах Америки. Вони навчалися у США безкоштовно, тому що стали призерами міжнародних олімпіад. А дворазову призерку міжнародної олімпіади Галю Добровольську чотири роки тому визнано кращою жінкою-математиком Сполучених Штатів.

Сам факт участі в міжнародній олімпіаді - це вже чудовий результат. За ним стоїть величезна праця дитини. І не завжди - величезна праця вчителя. Так, талановитих дітей потрібно підтримувати, спрямовувати. Але насамперед усе залежить від них самих.

Адже учасник міжнародної олімпіади повинен за короткий час розв'язати кілька нестандартних задач. І тут, окрім знань, потрібні й спортивні якості - уважність, наприклад, психічна врівноваженість.

Що потрібно для того, щоб стати переможцем міжнародної олімпіади? Я б визначив такі умови. Перш за все великого значення набуває середовище навчання. Важливо навчатися у класі, де є культ навчання, і у школі, де панує культ олімпіад. Але при цьому навчальний заклад не повинен перетворюватися на "спортивну математичну школу", де головним критерієм успіху учня є його перемоги в олімпіадах.

У конференц-залі нашого ліцею "Лідер" є галерея портретів випускників, які стали міжнарівцями. Біля кожного портрета - копія диплома переможця. Намагаємося влаштовувати зустрічі школярів з "героями". Наприклад, Денис Дудко - мій перший учень, який 1992 року став призером міжнародної олімпіади, - охоче зустрічається із школярами. Галя Добровольська, буваючи на Батьківщині, також не забуває нас. Уявляєте, як палають очі учнів, коли вони спілкуються з такими легендарними людьми? Діти на власні очі бачать, що найсміливіші мрії можуть стати реальністю, якщо дуже захотіти й постаратися.

Чи не шкода мені, що мої найкращі учні навчалися і працюють за кордоном? А вам не було б шкода, якби вони залишилися тут? У нас у країні більше уваги приділяють прикладним наукам. Тим, що застосовуються в економіці, конструюванні гармат-кулеметів. А от неприкладна математика - поезія - залишається поза увагою, не фінансується. Бо випереджає час, бо її результати можуть знадобитися через 100 років. В Америці, навпаки, фінансування дуже хороше. І пріоритети інші. Тому, якщо талановиті молоді математики хочуть займатися поезією, я розумію, що Штати підходять їм більше. За великим рахунком, наука не має національності і кордонів.

Деякі з моїх учнів, призерів олімпіад, залишилися в Україні. Та згодом їм довелося покинути чисту науку, бо треба було годувати сім'ю. Вони стали хорошими програмістами. І це добре. Але математика від того програла.

Взагалі у нас у країні призерів спортивних олімпіад шанують набагато більше, ніж призерів наукових. Колись президент Леонід Кучма започаткував дуже хорошу традицію - щороку він зустрічався з призерами інтелектуальних змагань. Усе це відбувалося дуже урочисто, в Маріїнському палаці. І саме Дмитро Табачник, тоді віце-прем'єр з гуманітарних питань, був ініціатором тих зустрічей. Дітям було дуже приємно. Треба поновити цю традицію.

Керівник команди. Рік тому ми писали про перипетії, пов'язані з відстороненням від підготовки до міжнародної олімпіади з математики її багаторічного керівника - професора КНУ ім. Т.Шевченка Богдана Рубльова. ("Нематематична логіка", DT.UA, №23, 2012р.). Цього року він знову очолив нашу делегацію на міжнародній олімпіаді з математики.

Богдан РУБЛЬОВ:

- Зазвичай українська команда посідає на міжнародних олімпіадах від 14-го до 22-го місця. Приємним винятком став 2007 рік - ми були шостими у світі. Наші діти завжди демонструють хороші знання. Бо рівень наших всеукраїнських олімпіад досить високий. І за ідеально організованої підготовки їх переможці могли б на міжнародних чемпіонатах брати срібні медалі із заплющеними очима.

Щороку досвід українських олімпіад та підготовки до міжнародних я і мої колеги-педагоги описуємо в книжках, які роздаємо учасникам з інших країн під час міжнародних змагань. Там уміщено всі наші тренувальні й олімпіадні завдання від районних до всеукраїнських турнірів, авторські задачі й методи підготовки, якими користується українська збірна. Далеко не всі країни так роблять. Дехто взагалі нічого не привозить, хтось обмежується звичайною роздруківкою на п'ять сторінок. А наші книжки незмінно мають великий попит. Ми видаємо їх власними силами двома мовами - українською й англійською. Україномовне видання обсягом 400 сторінок містить 600 задач. Подібні розробки мають лише близько двадцяти країн, серед яких - Італія, Росія, США.

Що заважає ідеальній підготовці до міжнародної олімпіади?

Відбору учнів для участі в олімпіадах завжди приділяється велика увага. А підготовці до інтелектуальних змагань - ні. Переважна більшість учителів готує вихованців до незалежного оцінювання. Це і гроші (репетиторство), і рейтинги. А тим часом ЗНО так само відрізняється від олімпіади, як фізкультура від великого спорту.

Існує величезний розрив між "олімпіадниками" і тими, хто навчається у школі на 12 балів, але в олімпіадах участі не бере. Особливо він відчувається на першому курсі, коли на одній студентській лаві сидять і ті, й інші. Це відбувається тому, що із шкільного курсу математики вихолощуються задачі на доведення, дослідження, побудову. Тобто задачі, де відповіддю є не лише конкретна цифра. Шкільна математика - це ремесло. А олімпіада - справжнє мистецтво. Тому про студентів-олімпіадників можна лише мріяти.

Тема участі країни в міжнародних олімпіадах не менш важлива для престижу країни, ніж ЗНО. Потрібно, щоб до олімпіадного руху повернулися обличчям і спонсори, і взагалі все суспільство. Адже в інтелектуальні змагання вкладається набагато менше грошей (особливо від приватного капіталу), ніж у спорт. А досягнень, що впливають на престиж країни, на порядок більше.

Спортивні таланти частіше залишаються на Батьківщині. Бо відчувають, що потрібні країні. І знають, що, досягнувши певних результатів, матимуть допомогу й підтримку. Юні талановиті науковці такої впевненості не мають. От і їдуть навчатися за кордон.

Олімпіадному руху потрібні меценати. Цього року, як і зазвичай, нас дуже виручили небайдужі спонсори й випускники нашого університету. Гроші потрібні були не лише на друк книжки та якісь організаційні речі, а й на внески за участь в олімпіаді спостерігачів з України. Вони перевіряють роботи наших учасників, обстоюють способи розв'язання й оформлення робіт, пояснюють мовні нюанси. Можна сказати, грудьми захищають честь країни.

Істотним недоліком у підготовці є недосвідченість наших дітей. Вони повинні частіше брати участь у міжнародних турнірах. Один бал, якого не вистачило до медалі, - якраз і є наслідком такої недосвідченості. Росія, наприклад, організовує для своїх міжнарівців по чотири-п'ять виїздів на рік. Наші ж математики перед цією олімпіадою побували лише на турнірі в Румунії.

Олімпіада закінчилася, а ми починаємо підготовку до наступної. У вересні під крилом КНУ ім. Шевченка розпочнеться перша в новому навчальному році олімпіада для школярів. На жаль, тільки киян. Але дуже приємно, що популярність її зростає. Минулого року в ній узяли участь близько 600 школярів. Пізніше розпочнуться й шкільні олімпіади. І ми побачимо нових талановитих дітей, які принесуть славу нашій країні.

Наші зусилля, проведення турнірів, поїздки на малі міжнародні змагання (хоч і не так часто, як хотілося б) уже дають результати. Більшість юних математиків залишається в Україні. А орієнтація на російські виші означає лише те, що діти недостатньо володіють іноземною мовою і вважають, що "переросли" Україну. Насправді це не так. Але переконати їх, а надто їхніх батьків, не завжди вдається.

* * *

Ще навесні президент України оголосив про нові соціальні ініціативи, серед яких - програма для талановитих дітей "Інтелектуальне майбутнє України". "Ми робимо стратегічну інвестицію в тих, хто буде будувати і розвивати Україну практично до кінця XXI століття", - підкреслив В. Янукович.

Працюватиме над програмою Міносвіти. Таланти порахують восени - буде створено спеціальний банк інтелектуальних досягнень (винаходів, творчих проектів, наукових робіт) школярів. Відрізняти талант від "неталанта" буде спеціально створена експертна рада. Десять тисяч обдарованих дітей візьмуть участь у роботі щорічних обласних та всеукраїнських літніх шкіл, де викладатимуть провідні фахівці і вчені. Стонайкращих будуть "охоплені" президентською програмою. У чому вона полягає конкретно, поки що не повідомляється.

Обіцяють також збільшити кількість олімпіад і турнірів. І навіть залучити до цієї справи великі корпорації. Буде внесено й відповідні зміни до Умов прийому до вищих навчальних закладів України.

Чи достатньо цього для того, щоб в Україні залишалися й працювали на її благо юні таланти, які згодом стануть геніальними вченими? Звичайно ж, ні. Ці заходи допоможуть, як таблетка плацебо надто вразливому пацієнтові - нерви заспокоїть, але не вилікує. Бо нічого в державних пріоритетах щодо науки не зміниться. А отже, талантам у нашій країні, як і раніше, робити буде нічого. Взяти їх на облік - це, звичайно, добре. А А далі що робити з цим списком? Ми не знаємо. А інші країни знають. Ось, наприклад, минулого року наша команда юних фізиків, що показала чудові результати на міжнародній олімпіаді школярів, у повному складі виїхала вчитися до Росії.

А члени команди біологів, які вирішили навчатися в рідній країні і у вересні минулого року стали першокурсниками, досі безуспішно борються проти зниження майже вдвічі, порівняно з попередніми роками, своєї Президентської стипендії ("Президентська стипендія як... покарання", DT.UA, №34, 2012 р.). Поки що все загальмувалося на рівні марудного листування з владою. Зате деякими нашими розумниками вже зацікавилася американська програма USA/USA, котра допомагає українським талантам стати студентами найкращих вишів Америки.

Як показав цьогорічний досвід, навіть спокуслива пропозиція від відомої корпорації не є гарантією того, що молоді таланти залишаться в Україні.