Чому випускники університетів не задовольняють роботодавців

20 лютого, 2022, 14:18 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Розрив між мріями дипломованих «спеціалістів» і реальністю

Чому випускники університетів не задовольняють роботодавців
© Depositphotos/tomwang

Отримавши диплом про вищу освіту, випускник вищого навчального закладу має з оптимізмом дивитися в майбутнє, адже вірить, що разом із дипломом отримує професійні навички, які знадобляться на ринку праці.

Але якби так було завжди, давно б канула в минуле інфляція дипломів про вищу освіту, а заодно й робота таксистами, касирами, продавцями магазинів для людей із вищою освітою. Насправді ж частка власників дипломів про вищу освіту серед зайнятих тими видами діяльності, які вищої освіти не потребують, в Україні становить 34,3% .

Розрив між очікуваннями ринку праці від фахівця та тим, чого його навчили в університеті, — річ давно відома, і це не суто українська проблема. В усьому світі такий розрив називають «кваліфікаційним», або skills gap. Він стає найбільшим розчаруванням для випускників і роботодавців. Розчаруванням для останніх — бо вони отримують дипломованого фахівця, якого ще потрібно навчати. Розчаруванням для випускників — бо вищу освіту нарешті здобуто, але кваліфікаційних навичок відповідного рівня не сформовано, і серед «перспектив» — робота з низькою зарплатою, або не за фахом, або взагалі — безробіття. В нас у країні лише серед тих, хто працює, уражених кваліфікаційним розривом — понад 45%. Це розмір так званої «кваліфікаційної ями».

Що ж це за явище таке — кваліфікаційний розрив, і як його подолати?

По-перше, це явище поширене навіть у розвинених країнах світу, — до 25% працівників мають кваліфікаційний розрив. У країнах, що розвиваються, показник вищий — до 60%. Шкода від кваліфікаційного розриву величезна, — втрата продуктивності праці у країнах ОЕСР через кваліфікаційний розрив становить 6%, а світовий ВВП втрачає 5 трлн дол. щорічно .

Якщо зробити припущення, що в Україні такий самий кваліфікаційний розрив, як у країнах ОЕСР (6%), то щорічні втрати ВВП становитимуть приблизно 300 млрд грн.

По-друге, кваліфікаційний розрив потребує істотної уваги з боку системи вищої освіти. Як свідчать опитування роботодавців та міжнародні дослідження, університети мають опікуватися формуванням у студентів таких навичок: здатність вирішувати проблеми (розрив з очікуваннями роботодавців становить 29%); стресостійкість (29%); комунікаційні навички (розрив становить 24%); адаптивність (20%); аналіз даних (20%); лідерські якості (19%)

ZN.UA

По-третє, варто замислитися — де і як формувати затребувані на ринку праці навички. 97% студентів-практикантів вважають, що саме практика формує комунікаційні навички, які містяться у списку найбільш затребуваних роботодавцями. 80%, вважають, що комунікаційні навички можуть бути сформовані в аудиторії університету під час навчання. Навички роботи в команді, на думку 90% практикантів, теж формуються завдяки проходженню практики, і лише 70% вважають, що командної роботи можна навчитися в аудиторії університету.

А роботодавці вважають, що шість із десяти найактуальніших кваліфікаційних навичок краще формуються під час практики, ніж в аудиторії університету. До цих навичок належать: комунікаційні навички (думка 80% роботодавців); робота в команді (78%); навички вирішення проблем (75%); технічні навички (65%); креативність (62%); навички особистого спілкування з клієнтами (58%). Варто нагадати, що перша, друга та третя навички з переліку вище входять до списку трьох основних кваліфікаційних навичок, на думку роботодавців у світі.

ZN.UA

Отже, не варто сподіватися, що університетська аудиторія може сформувати в студентів усі затребувані роботодавцями кваліфікаційні навички належного рівня. Тобто освітня програма, яка передбачає неякісну практику на підприємствах і в організаціях, із неефективною системою оцінювання набутих навичок, не може сформувати випускника, конкурентоспроможного на ринку праці.

З іншого боку, вирішення проблеми кваліфікаційного розриву виключно за рахунок та зусиллями ринку праці, тобто роботодавців, дуже складне завдання. В Україні понад половину найманих працівників (53,3%) були охоплені додатковою підготовкою (перепідготовкою) та підвищенням кваліфікації, з них усього 32,4% опитаних навчалися за рахунок підприємства, 18,6% — за власний кошт, 2,3% — за рахунок третіх осіб. Решта (46,7% респондентів) упродовж останніх п’яти років не оновлювали професійних компетенцій, не проходили такої підготовки, зокрема 39,8% не отримували такої пропозиції, а 6,9% вважають це недоцільним».

Вирішення проблеми кваліфікаційного розриву має бути комплексним завданням, тобто відбуватися з участю як системи вищої освіти, так і ринку праці. Розвиток практики дуальної освіти, вдосконалення умов проходження виробничої практики, відхід від «звітного» формалізму та дотримання вимог щодо практики всіма задіяними учасниками, у т.ч. студентами, вдосконалення результативних практик залучення студентів до науково-дослідної діяльності університетів, розвиток програм міжнародного студентського обміну — все це потребує спільних зусиль зацікавлених осіб. Слід розуміти, що в сучасному світі випускник як ерудит, котрий чудово володіє виключно предметними знаннями, вже не потрібен роботодавцеві. Випускник — це не «мобільна енциклопедія», адже без відповідних навичок ці предметні знання на ринку праці імплементувати неможливо.

Тимчасом не слід забувати і про те, що формування якісного випускника, який відповідав би очікуванням ринку праці, потребує попередніх інвестицій. Ось скільки витрачають на одного студента на рік різні країни:

ZN.UA

Чи легко нашим університетам із таким показником генерувати якісний освітній продукт — випускника? Чи можна виробляти якісніший освітній продукт, якщо обсяги фінансування процесу його виробництва в кілька разів поступаються аналогічному показникові університетів закордонних країн?

Дуже складні, та водночас актуальні запитання як для вищої освіти України загалом, так і для кожного студента зокрема. При цьому абсолютно зрозуміло одне — епосі масового, неефективного державного фінансування вищої освіти слід покласти край. «Гроші мають ходити за студентом» — це правильна теза, яку ввела в обіг держава 2021 року. Але, щоб ця теза працювала, тобто могла зменшити кваліфікаційний розрив, потрібно, аби грошей, які «ходять за студентом», було достатньо. Своєю чергою, нашим абітурієнтам і їхнім батькам, які вибиратимуть заклад вищої освіти та освітню програму, слід дуже наполегливо цікавитися умовами проходження практики студентами. Тут зайвих запитань бути не може.

Related video

Більше статей Олександра Костюка читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК