Чи потрібні пільги при вступі?

Вступна кампанія наблизилася до фінішу. Ніякими особливо гучними подіями вона не ознаменувалася. Все як зазвичай, можна сказати – традиційно. Але, очевидно, настав час поговорити саме про традиції. Наприклад, про релікт радянських часів - пільги при вступі.

Розподіляючи бюджетні місця (тобто місця, за навчання на яких платить держава) між найкращими абітурієнтами, вузи зобов'язані частину їх віддати пільговикам. Єдина вимога до останніх - набрати бодай мінімальний прохідний конкурсний бал. Тобто якщо в абітурієнта, котрий не має законних пільг, конкурсний бал - 350, а в пільговика - 250, студентом стане останній. А ось чи вступить перший - невідомо. Чи справедливо це?

Коли запроваджували ЗНО, мріяли про єдину лінійку, яка виміряє знання майбутніх абітурієнтів і допоможе вибрати кращих із йкращих. Але з часом лінійку цю добряче понівечили. І не тільки при міністрі Табачнику з його середнім балом атестата й можливістю подавати сертифікати ЗНО, отримані за часів царя Гороха. Вступні пільги, які існували ще з радянських часів, також нівелюють значення тестування як єдиного інструмента відбору хороших студентів.

Як це відбувається сьогодні? Припустімо, вуз отримав держзамовлення на 100 бюджетних місць на ту або іншу спеціальність. Щоб відібрати найкращих абітурієнтів, приймальна комісія складає рейтинговий список, у якому прізвища вступників ранжируються залежно від величини конкурсного бала - від більшого до меншого. За ідеєю, треба було б узяти перших сто найкращих, найдостойніших юнаків та дівчат - і питання про вступ вирішене.

Однак є пільговики. Саме їхні імена вносять у початок рейтингового списку, відбираючи таким чином жаданий студентський квиток у тих, хто заслужив його своїми знаннями.

Кому ж дають зелене світло в обхід основної дороги? За Умовами прийому, затвердженими Міністерством освіти, до 25% місць (на розсуд вузу) віддають дітям-сиротам, інвалідам I та II груп, чорнобильцям, членам сімей шахтарів, дітям військових і працівників правоохоронних органів, які загинули під час виконання службових обов'язків.

Далі до списку додаються медалісти-чорнобильці. Скільки місць відійде для цієї категорії вступників - точно передбачити неможливо. Бо вступають вони за результатами співбесіди, яку проводить сам університет. Пройшов співбесіду - зарахований, завалив - вільний.

Після цих абітурієнтів до списку вносять учасників міжнародних олімпіад. Та й то в тому разі, якщо олімпіада проводилася з предмета, котрий є профільним для абітурієнта.

Ще трохи місць віддадуть тим, хто має цільове направлення. Це жителі сіл, які, за ідеєю, після навчання повернуться працювати в рідні місця. Їх не вважають пільговиками, між ними існує окремий конкурс, але він набагато менший, ніж загальний.

Чесно кажучи, з усіх перелічених категорій "позаконкурсників" можна сяк-так погодитися тільки з преференціями для учасників міжнародних олімпіад. Що стосується решти, попри всю повагу й співчуття з приводу життєвої ситуації, в якій вони опинилися, є заперечення.

Знайомий викладач університету розповів таку історію: "Ще за радянських часів у нас на факультеті був старий мудрий заступник декана. Він учив нас, молодих колег, ставити оцінки тільки за знання: "Уявіть собі ситуацію - іде іспит, і раптом студент, бачачи, що ви ось-ось поставите йому двійку або трійку, заявляє, що це неможливо, що в нього помер тато... Що відповідати в таких випадках? Ми готуємо майбутніх спеціалістів, для нас важливі їхні знання. Тому не піддавайтеся, кажіть: "Я дуже співчуваю вашому горю, але не можна його використовувати з корисливою метою". Думаю, це повністю стосується проблеми пільговиків".

Проте, хоч як парадоксально це звучить, ситуацією користуються не так самі пільговики, як держава. Чому вона дає преференції соціально незахищеним абітурієнтам? Нібито з гуманних міркувань. По-перше, це підтримка матеріальна (безоплатне навчання ), по-друге - ніби інвестиція в майбутнє: можливість отримати вищу освіту навіть при недостатньо високому рівні стартових знань.

Однак насправді це не допомога, а обман.

Обман цинічний. Бо далеко не всі позаконкурсники зможуть скористатися безплатним сиром - своїми вступними пільгами. Ті, кому забракне місць, братимуть участь у загальному конкурсі на однакових із усіма підставах. Тобто вони автоматично будуть позбавлені батьківської турботи держави.

Цікаво й інше: наскільки прозоро розподіляються жадані місця між самими пільговиками? Як останні відстежують конкурсну ситуацію і розуміють, кому вистачить місць, а кому - ні? Вузи не зобов'язані повідомляти про розміри квот для пільговиків у своїх Правилах прийому. Не всі навчальні заклади дають цю інформацію на своїх сайтах. Немає її і в системі "Конкурс". За словами Володимира Ковтунця, координатора Альянсу USETI, вузи не подали до єдиної державної бази з питань освіти достовірні дані про квоти на позаконкурсний та цільовий вступ. Саме з цієї причини такі дані не відображаються і в системі "Конкурс".

Наталя Радиш, юрист кампанії "За прозорий вступ до вищих навчальних закладів", розповідає про особливості зарахування "цільовиків": "Проблема в тому, що не тільки абітурієнти з цільовим направленням не знають про кількість виділених для них місць і не можуть простежити конкурсну ситуацію. Ми, спостерігачі, представники громадських організацій, теж не можемо цього зробити. Бо сама процедура формування квоти на цільовий вступ різними міністерствами-держзамовниками досить складна. І саме вони доводять квоти на зарахування вузам. Крім того, існує правило: зарахування "цільовиків" неможливе без окремого конкурсу не менше 1,5 людини на місце. Це означає, що коли для абітурієнтів цільового напряму виділено двоє місць, а заяву подала тільки одна людина, її не буде зараховано".

Обман дешевий. Скільки коштує проживання у великому місті, де навчатиметься студент-пільговик? Чи не залишить він навчання через елементарну нестачу грошей на їжу та дорогу до університету? Може, було б доцільніше, щоб держава виплачувала певним категоріям громадян таку допомогу, на яку вони могли б на однакових умовах з однолітками навчатися і просто жити?

Обман дорогий, наслідки й справжню ціну якого буде видно набагато пізніше. Безперечно, університет може і повинен виконувати роль соціального ліфта, допомагаючи отримати якісну освіту вихідцям із різних соціальних верств. Але отримувати саме освіту, а не диплом. Тому завдання держави – не приховувати відсутність знань у пільговика, а допомагати йому стати конкурентоспроможним у вступній кампанії. Наприклад, оплачувати навчання на підготовчих курсах при обраному навчальному закладі, надавши житло та достойну стипендію.

Звісно, просто зарахувати до вузу, не зважаючи на рівень підготовки, легше й дешевше. А що робити далі з такими спеціалістами? Чи будуть вони затребувані на ринку праці? Чи хочете ви потрапити до молодих лікарів, учителів, юристів, зарахованих на навчання поза конкурсом?

Гарантовано роботу знайдуть власники цільових направлень. Після закінчення навчання ці молоді спеціалісти повернуться у свої "важкодоступні" села, куди інших калачем не заманиш. Державі це вигідно. А жителям таких сіл? Хто сказав, що їм байдуже, як їх лікуватимуть і вчитимуть?

"Це дуже незручна тема, - каже міжнародний експерт, консультант Anglia Assessment Ltd й USETI Альгірдас Забуліоніс. - На Заході є різні фонди допомоги студентам, але я не чув, щоб вони допомагали вступати. Кожен університет зараховує вступників на загальних підставах. Можливі якісь квоти для різних груп, але академічні вимоги до знань майбутнього студента не знижуються - інакше як йому, бідному, навчатися далі?".

Задля справедливості слід зазначити, що ідея вступних пільг належить не міністерству освіти. Складаючи обов'язкові для всіх вузів Умови прийому до вищих навчальних закладів, МОН просто виконує норми, передбачені іншими законами та постановами: наприклад, постановою КМ "Про підготовку фахівців для роботи в сільській місцевості", законами "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про підвищення престижності шахтарської праці", "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" тощо.

Давнє популістське гасло "допомогти знедоленим і сиротам!" завжди використовується владою. Але як виконується - питання. У недавньому інтерв'ю DT.UA міністр соціальної політики Наталія Королевська розповідала, що у 2013 р. у держбюджеті на потреби чорнобильців, наприклад, виділено всього 11 млрд грн замість необхідних 88 млрд. А монетизацію пільг міністр взагалі вважає неможливою. (Природно, ідеться про пільги не народних депутатів, а соціально незахищених громадян).

Тому від ефектної безкоштовної показухи на вході в університет (ось, мовляв, як держава піклується про соціально незахищених!) ніхто з можновладців не відмовлятиметься. Справжня системна допомога ніколи не була вигідна й політикам. Тому що вона надто дорога. І тому, що результати її можна буде бачити лише в майбутньому. А треба б устигнути виявити турботу про електорат до чергових виборів.

Можливо, колись у нас буде парламент, здатний відмовитися від популізму і запропонувати по-справжньому державне вирішення цього питання.

Павло Полянський, голова Центру моніторингу освіти, член робочої групи з розробки нового законопроекту "Про освіту", обнадіює: "Головний критерій вступу має бути один - знання. Пільги на етапі вступу потрібно скасовувати. Це питання соціального захисту, а не освіти. Пільги можуть мати студенти, які потребують соціального захисту, а не абітурієнти. Тому необхідно в новому рамковому законі "Про освіту" передбачити фактично, а не голослівно, однаковий доступ до освіти. Відповідно на його підставі потрібно буде внести зміни і до інших законів".

Отже, зовсім скоро в народних депутатів буде можливість виявити державну мудрість. Але чи зважаться вони на це? Адже сказавши "А" - скасувавши вступні пільги, потрібно буде сказати "Б" - переглянути систему державної допомоги соціально незахищеним громадянам.