Час кричати SOS!

Незабаром розпочнеться новий навчальний рік. Відгомонять урочисті лінійки, відлунають дзвоники в руках першокласниць... Які, очевидно, у дитячих мріях давно вибудували свою школу: мудру, добру, гарну... Школу, яка дає знання. Та, на жаль, ці мрії навряд чи стануть реальністю.

Підставою для такого прикрого і зовсім не святкового висновку стали результати зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Цього року в Україні зовнішнє оцінювання було проведено всьоме, а його учасники виконали близько 900 тисяч тестів із 14 предметів. Кількість випускників шкіл, які стали учасниками зовнішнього оцінювання, становить 70% від загальної кількості тих, хто закінчив загальноосвітню школу 2014 року. Таким чином, отримано величезний масив об'єктивної та порівняльної інформації про рівень знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів. І хоч якість освітньої діяльності школи, результати її роботи вимірюються не лише тим, як її учні опанували програмовий матеріал, отримана інформація дає підстави для серйозних висновків.

Висновок перший. Загальноосвітня школа України не забезпечує надання своїм вихованцям рівня знань, що визначений Державним стандартом освіти. Так, з математики найбільша кількість абітурієнтів (6,97%) змогла набрати за виконаний тест лише 7 балів із 56 можливих. Лише 47 абітурієнтів, склавши тест із математики, набрали 56 балів. А це - 0,03% від кількості осіб (135770), які складали цей тест. Натомість, за нашими підрахунками, кількість випускників лише фізико-математичних ліцеїв, спеціалізованих загальноосвітніх шкіл, закладів освіти з поглибленим вивченням математики в сотні разів перевищує кількість найуспішніших за результатами ЗНО.

Не набагато кращою є ситуація з фізикою. Максимально можливу кількість тестових балів із цього предмета набрали лише 0,02% абітурієнтів, а найбільше учасників оцінювання (8,28%) отримали лише 10 балів із 56 можливих.

Очікувалося, що набагато кращі результати учасники зовнішнього оцінювання покажуть з гуманітарних предметів. Між іншим, кількість спеціалізованих загальноосвітніх навчальних закладів, де ці предмети вивчають поглиблено, у кілька разів більша, ніж природничо-математичних. Однак лише 7 учасників зовнішнього оцінювання з української мови та літератури отримали 107 максимально можливих балів за цей тест. А виконували його майже 300 тисяч учасників. Кожен тринадцятий абітурієнт замість короткої письмової роботи здав чистий бланк. А більшість тих, хто написав хоч щось, засвідчили, що вони не вміють логічно викладати зміст, добирати доречні аргументи й приклади, робити висновки, висловлювати власну позицію...

Ще гірша ситуація з іноземними мовами. У відкритій частині тесту з англійської мови, виконуючи завдання "Напиши лист товаришу", 25% учасників не змогли чи не схотіли написати жодного слова…

Дуже низький рівень знань показали абітурієнти, котрі складали тести з природничих дисциплін. Результати засвідчили: третина випускників шкіл не вміє працювати з географічними картами, 17% - не можуть визначити азимут, 7% - відносну висоту за горизонталями. Тобто йдеться про відсутність сформованих у них базових предметних компетенцій. Чверть учасників зовнішнього оцінювання з біології не знає, що гриби - це організми, третина абітурієнтів, які складали тест із хімії, не має уявлення про дію оцтової кислоти на крейду або соду...

Перелік подібних навчальних "досягнень" можна продовжувати довго. Але його можна було б сприйняти спокійніше, якби ми не брали до уваги додаткових обставин. Одна з них та, що зовнішнє оцінювання складали НЕ ВСІ випускники загальноосвітніх навчальних закладів, а лише ті, які були переконані в наявності у них певних знань. А якби ЗНО складали ВСІ випускники шкіл?.. Також, очевидно, не слід забувати й того, що кожен шостий, а в містах кожен другий абітурієнт, готуючись до зовнішнього оцінювання, працював з репетиторами, відвідував підготовчі курси тощо. А якби не було репетиторів і підготовчих курсів? Який би рівень знань показали випускники?

Другий висновок. Абітурієнти, які закінчили сільські загальноосвітні навчальні заклади, показали значно гірші результати, ніж їхні міські однолітки. Частка абітурієнтів, що навчалися в сільських школах і показали результати в діапазоні від 100 до 150 балів, набагато більша, ніж випускників міських шкіл. Так, із математики їх 57% проти 40; з української мови та літератури - 57 і 45% відповідно; англійської мови - 65 і 43%; історії України - 54 і 44%. Маємо зазначити, що, порівнюючи з першими роками запровадження зовнішнього оцінювання, частка сільських випускників, які склали ЗНО менш успішно, значно зросла. У цьому контексті особливо хочеться дізнатися про результати багаторічної державної програми "Шкільний автобус". Адже за всі роки її існування витрачено мільярди гривень з державного бюджету, і обґрунтування необхідності таких витрат завжди базувалося на потребі підвищувати якість освіти, яку надає сільська школа, і забезпечити рівний доступ до освіти.

Третій висновок. Якщо ми маємо такі результати зовнішнього незалежного оцінювання, то очевидно, що реформ у системі загальної середньої освіти за останні 20 років практично не було. Натомість ми мали нескінченну чиновницьку метушню з написанням та обговоренням стратегій і концепцій; періодичну (щойно приходить новий міністр) зміну програм і навчальних планів; постійні скандали в галузі підручникотворення; надмірне захоплення проведенням безплідних "моніторингів", олімпіад, конкурсів, оглядів, атестацій, рейдів, "вивчень", перевірок у вигляді "надання допомоги"; примусове закриття сільських шкіл і створення "сільських освітніх округів", нормальне функціонування яких так і не було забезпечене адекватними правовими нормами... А ще - абсолютизація централізованих підходів до управління освітніми системами, повне безправ'я директора школи і вчителя, жахлива бідність переважної більшості навчальних закладів системи загальної середньої освіти. І це при тому, що на утримання цієї системи держава витрачає чималі кошти: від 2,5 млрд (1,5% ВВП) у 2000 р. до 34 млрд (3,1% ВВП) - у 2013-му. А якщо до цих коштів додати ще й ті, що їх Держстат обчислює як витрати домогосподарств, то сума видатків на загальну середню освіту істотно збільшується. Але чи можна вести мову про їх ефективне витрачання, якщо маємо такі результати функціонування системи загальної середньої освіти? Можливо, нам просто не вистачає сміливості сказати, що ці гроші викинуто на вітер?

Четвертий висновок. У державі ніколи не було політичної волі й зацікавленості керівників найвищого рівня в отриманні інформації про реальний стан функціонування освітньої системи, результати аналізу якої стали би підставою для ухвалення адекватних управлінських рішень. За прикладами далеко ходити не треба. Починаючи з 2007 року Український центр оцінювання якості освіти формує бази даних про результати ЗНО випускників загальноосвітніх навчальних закладів, аналогічні цьогорічній. Жодного разу за 7 років (!) вони не були предметом серйозного наукового аналізу й дослідження. Цікаво, що таку роботу намагаються проводити на рівні окремих шкіл, органів управління освітою районного та міського рівнів. Але немає жодного рішення колегії МОН України, досліджень Національної академії педагогічних наук, інших інституцій, присвячених аналізу щорічних результатів ЗНО. Очевидно, що коли інформації не бачити, то й спати спокійніше, і "покращувати" (замість реформувати) зручніше.

До речі, брак практики ухвалення управлінських рішень за результатами глибокого вивчення та професійного аналізу ситуації - це застаріла і, здається, невиліковна хвороба українських чиновників від освіти. Практично всі "освітні реформи", що впроваджувалися останніми роками, не мали наукового й експериментального обґрунтування, а формувалися під впливом якихось економічних або політичних чинників, світоглядних або меркантильних позицій людей, наділених правом ухвалювати управлінські рішення. Запровадження і скасування 12-річки в загальноосвітній школі; запровадження нового Державного стандарту в початковій ланці загальної середньої освіти; запровадження вивчення двох іноземних мов; запровадження вивчення інформатики у початковій школі... Цей перелік можна продовжувати ще довго. Адже українська історія не знає прикладу, коли чиновник або чиновники, котрі ініціювали ті чи інші "реформи", несли відповідальність за їхній провал. Дарма що ці реформи висмоктують з державної скарбниці кошти в гігантських обсягах. А тим часом їх катастрофічно бракує на заробітну плату педагогів, опалення, освітлення шкіл, навчально-наочне приладдя й посібники.

Чи є такі результати зовнішнього незалежного оцінювання відкриттям для українського суспільства, прикрою несподіванкою для батьків, учнів і самих педагогів? Звичайно, ні. Мало того, нездатність пересічної української школи забезпечити ефективне виконання Державного стандарту освіти дедалі більше сприймається як реалія нашого життя, ніж як надзвичайна подія. До цього звикли і батьки, і держава. Батьки, усвідомлюючи це, не шкодують грошей на репетиторів, курси тощо. А держава пасивно спостерігає, замилюючи очі собі і людям святами, конкурсами, оглядами... Натомість чомусь ніхто не замислюється над запитанням: "Чи багато в нас державних загальноосвітніх шкіл, які не пройшли так званої державної атестації і позбавлені ліцензії на право надання освітніх послуг за те, що таких послуг фактично не надають?". Відповімо - жодної. Або: "Чи багато в нас педагогів, які за результатами атестації позбавлені права займатися педагогічною діяльністю?". І знову відповідь - одиниці. Або: "Чи багато в нас начальників усіляких відділів освіти і директорів шкіл, які звільнені з посад за нездатність забезпечити ефективне функціонування освітніх систем, якими керують не рік і не два?". Аналогічна відповідь - громадськості такі приклади невідомі. Тож і перетворюються поступово наші школи в заклади, де одні роблять вигляд, що навчають, а інші - що навчаються. Для перших головним у цьому процесі стає своєчасна звітність і добрі стосунки з освітянським начальством, отримання, нехай і мізерної, зарплати, напрацювання стажу, потрібного для призначення пенсії, для других - отримання документа про загальну середню освіту. Дарма що багато оцінок у таких документах мають липовий присмак. Як, до речі, й золоті і срібні медалі випускників загальноосвітніх шкіл. Про це також свідчать результати ЗНО.

Середній бал, який показали під час тестувань золоті й срібні медалісти, становить усього 174,2, а з іноземних мов - від 163 до 166 балів. 378 медалістів за результатами ЗНО не набрали й 124 балів. Найбільше таких у Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Закарпатській областях. Немає жодного з 522 випускників освітніх закладів Чернівецької області, нагороджених золотими й срібними медалями, які б набрали 200 балів за результатами ЗНО бодай з одного предмета. А в Одеській, Сумській, Херсонській областях серед 646, 330, 251 випускника-медаліста відповідно знайшлося лише по одному двістібальнику...

Аналіз результатів зовнішнього оцінювання дає можливість оприлюднити ще чимало цифр і фактів, які свідчать, що в системі загальної середньої освіти склалася ситуація, коли настав час кричати SOS!. Бо якщо нічого не почнемо робити негайно, то за кілька років у системі освіти матимемо такий стан, який склався на початку весни у Збройних силах держави. Не кажучи вже про далекосяжні прикрі наслідки тих процесів, що відбуваються сьогодні в системі загальної середньої освіти України, для національної безпеки держави загалом.

Що може врятувати систему загальної середньої освіти? Відповідь одна - лише реформа. Не чергове секторальне "покращення" або часткові зміни, які насправді мало що змінять, а глибинна й негайна реформа. Її суть - у трьох принципово важливих складових: організація здобуття загальної середньої освіти; організація роботи з педагогічними кадрами; організація системи управління. Обсяг газетної статті не дає змоги детально розкрити кожну з них, але можна визначити їхні деякі основні положення.

Організація здобуття загальної середньої освіти

Безперечно, потрібно збільшувати тривалість навчання в загальноосвітній школі й виходити на світові норми - 12 років. Однак не варто додавати цей рік у старшому сегменті. Краще піти шляхом, коли дитина починає здобувати загальну середню освіту у більш ранньому віці. Потрібно також забрати монополію на надання загальної середньої освіти в державних навчально-виховних закладів. Де і як дитина повинна отримувати загальну середню освіту - мають вирішувати батьки. Держава, якщо вона залишає конституційну гарантію надання безоплатної загальної середньої освіти, повинна платити за надання такої освіти як державним чи приватним школам у системі домашнього навчання, в індивідуальній формі тощо. Кожен етап здобуття загальної середньої освіти повинен завершуватися державною атестацією - ЗНО. Лише позитивні результати ЗНО відкривають можливість перейти до наступного етапу здобуття загальної середньої освіти. За результатами ЗНО оцінюється робота закладу, приватного педагога, батьків, якщо останні обрали форму домашньої освіти. Зміст загальної середньої освіти визначається Державним стандартом, який не може переглядатися частіше ніж один раз на 12 років. Як навчати, які використовувати підручники, посібники, методи - визначає лише вчитель. Кількість обов'язкових предметів, які вивчаються на останньому етапі загальної середньої освіти, не може бути більшим за 7-8. Перелік предметів для вивчення на останньому етапі здобуття загальної середньої освіти залежно від своїх життєвих цілей визначає лише учень разом із батьками.

Організація роботи
з педагогічними кадрами

Істотне скорочення кількості педагогічних працівників за рахунок вилучення із цього переліку тих, хто насправді педагогічною діяльністю не займається. Встановлення максимального віку, який дає право займатися педагогічною діяльністю. Зміна оплати праці вчителя, що дозволить її істотно підвищити без значного збільшення обсягу асигнувань з державного бюджету. Сутність таких змін - у відмові від зрівнялівки та перехід до оплати за результатами освітньої діяльності педагога. Заміна нинішньої системи атестації вчителів системою сертифікації педагогічної діяльності у спеціальних незалежних сертифікаційних центрах. Гарантування педагогічної свободи вчителю разом зі встановленням відповідальності за результати його освітньої діяльності. Приймання на роботу педагогічних працівників лише на умовах контракту. Надання права піклувальним радам шкіл запрошувати на роботу вчителів, встановлювати їм (у межах фонду заробітної плати) заробітну плату і достроково розривати контракт у випадках, коли діяльність педагога не відповідає задекларованим місії та освітнім завданням закладу освіти. Легалізація та узаконення індивідуальної педагогічної діяльності.

Організація системи управління

Насамперед необхідно змінити не кадри в нинішній системі управління загальною середньою освітою, а саму систему. Основним органом управління загальноосвітнім навчальним закладом має стати піклувальна рада, до складу якої не можуть входити працівники й керівники школи. Піклувальна рада повинна бути наділена дуже широким спектром повноважень - аж до звільнення директора освітнього закладу, педагогів, встановлення їм оплати праці тощо. Мають бути істотно змінені функціональні обов'язки директора загальноосвітньої школи. Він повинен стати реальним освітнім менеджером, головне завдання якого - забезпечувати нормальні умови для функціонування закладу освіти та організовувати освітній процес, а не виконувати роль "учителя вчителів" чи "наглядача". Термін перебування на посаді директора загальноосвітнього навчального закладу має бути обмежений.

Районні й міські органи управління освітою повинні займатися лише наданням сервісних послуг освітнім закладам: методичних, ремонтних, постачальницьких тощо. Обласні органи управління освітою реорганізуються у структурні підрозділи державної інспекції навчальних закладів. Така інспекція має відмовитися від поліцейсько-прокурорських функцій, а здійснювати контроль за дотриманням державних вимог до надання загальної середньої освіти, визначати шляхи ліквідації виявлених недоліків та контролювати їх усунення. У разі невиконання вимог держінспекції, вона має право порушувати питання перед піклувальною радою про звільнення з посади директора загальноосвітньої школи або конкретних педагогів. Основною формою оцінювання роботи закладу освіти має стати державна атестація, яку проводить незалежна агенція з оцінювання якості освіти (державної або недержавної форми власності, яка має відповідний сертифікат) один раз на 5 років. Рішення про непроходження атестації є підставою для звільнення всіх педагогічних працівників і керівника освітнього закладу, відставка піклувальної ради.

Важливою складовою реформи має бути зміна фінансових механізмів функціонування системи загальної середньої освіти. В її основу має бути покладено вартість отримання загальної середньої освіти одним учнем, що забезпечується видатками з державного бюджету. Якщо кошти, отримані освітнім закладом з державного бюджету, не забезпечують усіх потреб на його утримання, то власник повинен знайти додаткові джерела фінансування (кошти місцевих бюджетів, громад, батьківські кошти, гранти, допомога тощо) для утримання освітнього закладу в оптимальних умовах. Право на отримання коштів з державного бюджету на здобуття загальної середньої освіти отримують у визначених розмірах усі батьки дітей, які не мають загальної середньої освіти, і перераховують їх за власним бажанням конкретному закладу освіти, особам, які у формі індивідуальної педагогічної діяльності надають загальну середню освіту конкретним громадянам України...

Пропонуючи цей перелік ідей для реформування системи загальної середньої освіти, розуміємо, що він не є вичерпним. Багатьом він видаватиметься надмірним. Стосовно першого - сподіваємося на розширення та деталізацію людьми, які не байдужі до цієї проблеми. Щодо другого - зауважимо: час часткових змін і "покращень" уже минув. Система загальної середньої освіти в глибокій кризі. Окремі заклади освіти, які, на перший погляд, є начебто острівками благополуччя в морі проблем, не роблять погоди. І буде прикро, якщо сигналу SOS наше суспільство і висока влада не почують.