УГОДА ДРУГИХ

Обговорення деталей ірансько-японського нафтового контракту, підписаного минулого тижня, продовжує залишатися в центрі уваги аналітиків. Японія, що займає другу позицію в рейтингу імпортерів нафти, й Іран, другий серед енерговиробників — членів ОРЕС, вели переговори з приводу цього контракту протягом чотирьох років. Проте до найостаннішого моменту ні в кого не було впевненості в можливості укладання угоди. Адже Сполучені Штати відкрито висловлювали своє несхвалення, заявляючи, що японські нафтодолари можуть піти на фінансування іранських ядерних програм.

Проте угоду таки підписано, й особливих демаршів із боку США не було. Почасти це пояснюється вдоволенням, висловленим американцями з нагоди відправлення японських військовослужбовців в Ірак, попри навіть те, що таке рішення не дуже узгоджується з японською Конституцією. А частково — тим, що іранці нарешті пішли на співробітництво з МАГАТЕ щодо своєї ядерної програми.

Відкрите 1999 року родовище Азадеган, друге за величиною в світі, розташоване на південному заході Ірану, за 80 км на захід від міста Ахваз. Його запаси оцінюються в 26 млрд. барелей, проте Японія поки що розроблятиме лише невеличку частину цього родовища з імовірними запасами в 6 млрд. барелей.

Загальна вартість контракту, який може дати до 400 тис. барелей на день, — 2 млрд. дол. 75% інвестицій проекту припадає на Японію. Повністю окупитися вони повинні через 12 років. Перша нафта, як передбачається, піде з Азадегана через 40 місяців. Правда, обсяг видобування при цьому становитиме лише 50 тис. барелей на день. На рівень у 260 тис. барелей на день планують вийти лише через 8 років.

Значення цього контракту для обох країн величезне. Японія змушена імпортувати 99% всіх енергоносіїв. 85% цього обсягу припадає на близькосхідну нафту, зокрема 40% — на іранську. Проте досі японці лише купували нафту в інших компаній, а не розробляли її самі, що значно знижувало показники їхньої енергетичної безпеки. Останніми роками наполегливі зусилля японців принесли їм непогані результати в Азербайджані, Казахстані й Росії, але найуспішніший проект реалізовано саме в Ірані. А для останнього цей проект став одним із найбільших після приходу 1979 року до влади ісламістів. До 1995 року іноземні компанії загалом не допускалися на іранський ринок, зате за останні дев’ять років інвестиції в нафтовий сектор країни, зроблені переважно європейськими компаніями — французькою Total й англо-голландською Royal Dutch/Shell, становили 13 млрд. дол. Американським компаніям участь в іранських проектах забороняє їхнє законодавство.