Лібералізація «спрощенки» чи тактична поступка уряду?

Минулого тижня був розв’язаний більш ніж річний конфлікт між малим бізнесом та владою, що довгі місяці залишався топ­новиною політичних і економічних видань. Конфлікт, який досить швидко перетворився на першу масову акцію непокори частини українського суспільства, шокував нову владу рівнем самоорганізації населення, набрав відкритих форм протистояння, переріс у вуличні акції протесту і швидко захлинувся через відсутність єдиного злагодженого керівництва.

Саме загальнонародний характер протестів, які не мали якогось очевидного коріння в середовищі тоді ще сильної опозиції, разом із тотальною критикою Податкового кодексу з боку експертів і примусив владу відмовитися від наміру реформувати спрощену систему оподатковування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва звичним для неї сокирним методом. Піднявшись у єдиному пориві, підприємці примусили президента не тільки почути їх, а й зупинити, а потім і взагалі сховати в піхви дамоклів меч, занесений над «спрощенкою».

У вочевидь нерівній боротьбі уряду та підприємців, що супроводжувалася кримінальними справами, перевірками активістів та іншими малоприємними наслідками виявленої бізнесом відкритої позиції, останньому все ж таки вдалося перемогти, відстоявши практично всі без винятку свої вимоги до Податко­вого кодексу.

Держава наступила на горло своїм фіскальним інтересам

Можна довго говорити, що єдиний податок справді широко використовувався для мінімізації оподаткування великих компаній, що запроваджені наприкінці 90­х умови «спрощенки» уже давно не відповідали економічним реаліям і багатьма використовувалися, швидше, як ширма для ведення давно вже не малого бізнесу. Однак факт залишається фактом - держава, наступивши на горло власним фіскальним інтересам, пішла на поступки перед вимогами українського малого бізнесу, який отримав першу дуже нелегку, але знакову перемогу в боротьбі за свої права, а спрощена система оподаткування, замість задуманого спочатку звуження сфери застосування, набула значного розширення і стала, очевидно, ефективнішою та гнучкішою.

Перше, що привертає увагу в законопроекті №8521«Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва) - це якість його підготовки. Хоч документ містить неточності, а в деяких місцях - і просто помилки (як завжди, не вдалося уникнути лихоманки останнього тижня роботи над документом), його якість не порівняти з якістю Податкового кодексу, а також інших документів, нашвидку прийнятих у сфері правового регулювання податкових відносин сьогодні. Очевидно, що документ не просто писали - над ним працювали. Тобто ще й читали та перечитували, слушно гадаючи, що документ вивчатимуть і після авторів - до його прийняття ВР. Крім того, очевидно, що над матеріалом трудилися професіонали, близькі до проблеми спрощеного оподаткування. Саме це дало можливість виправити в документі всі дефекти нинішньої системи оподаткування, впровадженої указом президента далекого 1998 р.

Так, ст. 292 повністю віддана під визначення поняття доходів платника єдиного податку, категорії, яка, з огляду на її принциповість для всієї системи сплати єдиного податку, була в полі зору судової практики з часу запровадження спрощеної системи. Доходи визначено чітко, з них виключено такі види надходжень платникові, як позички (на термін до одного року), кредити, дивіденди, гроші, отримані за договорами доручення, агентськими договорами (окрім комісійної винагороди), та багато інших надходжень; у статті визначено момент отримання доходу. Законо­давець чітко виписав порядок визначення максимальної кількості осіб, працевлаштованих у платника, що також має позитивно позначитися на правозастосовній практиці.

На витрати дозволили відносити…

Справжнім завоюванням малого бізнесу стало скасування горезвісного п. 139.1.12 ст. 139 ПК, який раніше забороняв платникам податку на прибуток відносити до складу своїх витрат платежі з операцій із платниками єдиного податку. Аргументація авторів зазначеної норми, з якою частково можна було погодитися, полягала в тому, що саме єдиний податок використовували для мінімізації оподаткування середні та великі підприємства, які переводили своїх співробітників з метою зменшення податкової бази єдиного соціального внеску (пенсійного збору) та прибуткового податку з трудових на цивільно­правові договори. Звісно, ніхто не може поручитися, що норма не з’явиться знову вже в підписаному президентом варіанті. Однак сьогодні повну заборону замінено м’якшою і, безперечно, ефективнішою нормою, яка зобов’язує підприємство додавати до своєї податкової декларації перелік доходів та витрат підприємства в розрізі кожного контрагента­платника єдиного податку із зазначенням таких контрагентів (п.152.3). Це дозволить не просто заборонити бізнес між підприємствами, які працюють на загальній системі оподатковування, і «єдиноподатниками», а й дієво запобігти використанню системи єдиного податку на зло.

Проте фінансовим директорам окремих великих компаній, які встигли відмовитися від зручної схеми мінімізації оподаткування, не варто плекати надію. Адже запобігти зловживанню платниками податків своїми правами з метою мінімізації оподаткування покликана судова практика, сформована протягом останнього року в Україні. Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України (див. лист від 02.06.2011р.), суди, розглядаючи податкові спори стосовно податкової кваліфікації операції, мають виходити не з юридичної форми укладеної угоди, а з її економічного змісту. Так, звільнення співробітника з одночасним укладанням з ним цивільно­правового договору не має жодної іншої економічної мети, крім уникнення оподаткування, а тому має бути перекваліфіковане відповідно до його реальної економічної суті. Інакше кажучи, на суму платежів такому ПП має бути нарахований податок на доходи фізичних осіб і ЄСВ.

Чотири касти

Обґрунтованим є перелік осіб, на яких може поширюватися система спрощеного оподаткування. Їх поділено на чотири групи, три з яких включають суб’єктів господарювання - фізичних осіб, розділених між собою за обсягами доходів та видами діяльності, а четверта включає юридичних осіб - платників єдиного податку. Для кожної групи визначається і ставка оподаткування. Примітно, що перелік видів діяльності, до яких не може застосовуватися «спрощенка», розширений, але обґрунтовано. До нього включено (можливо, за винятком аудиту) ті види діяльності, які взагалі не можуть бути порівняні з малим бізнесом.

Компромісно вирішено питання оренди як виду діяльності, ведення якої в рамках «спрощенки» обмежене. Так, платниками єдиного податку не можуть бути фізичні особи - підприємці, які здають в оренду земельні ділянки площею від 0,2 га, житлові приміщення від 100 кв. м або нежитлові - від 300 кв. м.

Обмеження поширюється, якщо такі приміщення здаються саме в рамках підприємницької діяльності фізичної особи. Правда, тут інтерес становить технологія, яка дозволить органам державної податкової служби визначати реальну площу приміщень, які здаються в оренду. Адже ПП може здати в оренду і частину приміщення до 100 кв. м, домовившись про використання іншої частини орендарем, скажімо так, неформально. Для юридичних осіб - платників єдиного податку стосовно оренди якихось обмежень не встановлено.

«Юрособи­спрощенці» у фаворі

Взагалі, запропонована спрощена система оподаткування більш ніж лояльна до юридичних осіб - платників єдиного податку. Поступки законодавця в цій частині, порівняно з редакцією проекту ПК кінця 2010 р. (юридичні особи взагалі не мог­ли бути платниками єдиного податку), справді казкові. Так, юр­особам не тільки збільшено ба­р’єр річного обороту з 1 до 5 млн. грн., а й зменшено ставку оподаткування з 10% (6% при сплаті ПДВ) до 5% (3% при сплаті ПДВ).

Можливо, цьому інституту готується своя особлива роль, поки що прихована за лаштунками податкової політики уряду. Але, в кожному разі, до умов оподаткування єдиним податком юридичних осіб вітчизняним підприємцям варто придивитися. До речі, на юридичних осіб - платників єдиного податку не поширюватиметься п.153.2 ПК, що містить додаткові незручності для роботи з платниками єдиного податку - фізичними особами. Хоча юрособи повинні вести облік своїх операцій із застосуванням РРО.

Швидше, до курйозів законопроекту слід віднести заборону на сплату єдиного податку для відособлених підрозділів (філій) юридичної особи в п. 291.5.6 ст. 291. Річ у тому, що філія, представництво, не володіючи, власне, правосуб’єктністю, у принципі не можуть бути платниками податків. Тут законодавець з упертістю Сізіфа, що штовхає важкий камінь на гору, з якої він обов’язково скотиться вниз, намагається повторити й продовжити свою помилку в п. 133.1.5 ст. 133 ПК, де філія, всупереч здоровому глузду, визнана платником податку на прибуток підприємств. У п. 291.5.7 тієї ж статті законодавець не дає стати платниками податку фізичним особам­нерезидентам, забуваючи при цьому, що, згідно з п. 14.1.213 ст. 14, достатньою підставою для визначення особи як резидента є її реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності. Тобто ситуація, коли ПП є нерезидентом, у принципі неможлива.

Робіть ставки, панове

Більш ніж лояльно законодавець поставився і до ставок єдиного податку. Крім зменшення ставки для юридичних осіб, аналогічну ставку запроваджено і для фізичних осіб третьої групи (дохід до 3 млн. грн. на рік і не більше 10 найманих працівників). При цьому законодавець залишив на попередньому рівні розмір податку для ПП другої групи (до 1 млн. доходу на рік і не більше 10 співробітників) - 20% мінімальної зарплати і зменшив податок для першої групи платників податків (до 150 тис. грн. на рік без права найму).

Урегульовано питання податкових наслідків при перевищенні платником встановленого законодавством дохідного бар’єру або одержання ним доходів, які не підпадають під єдиний податок (сплата податку за ставкою 15% від суми таких доходів і в подвійному розмірі для юридичних осіб).

Для платників податку законодавець передбачає спрощену систему звітності та квартальний (річний для першої групи платників) податковий період. Але найголовніше - це звільнення платників єдиного податку - фізичних осіб від обліку розрахункових операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій. Пільгу, яку справедливо критикували не тільки спеціалісти, котрі представляють інтереси державної податкової служби, було збережено і в новому законодавстві. Хоча, за здоровою логікою, її слід із нього виключити. Адже для ПП із доходом 3 млн. грн., мабуть, не важко буде придбати касовий апарат за
200 доларів.

З іншого боку, саме касовий апарат міг би з високим рівнем достовірності гарантувати, що приватний підприємець веде роботу по­білому, не перевищуючи встановленого законом бар’єру доходу, забезпечити права споживачів, зрештою. Однак саме ця вимога до влади з боку малого бізнесу була найбільш принциповою, і, на жаль, влада не змогла відстояти свою позицію щодо необхідності запровадження РРО, маючи для цього більш ніж удосталь аргументів. І дарма: адже якщо бізнес абсолютно обґрунтовано вимагає чесності й прозорості від влади, то чому влада не може вимагати чесності і прозорості від бізнесу? Чому влада має стимулювати тіньовий оборот, звільняючи бізнес від реєстрації розрахункових операцій із використанням широко доступної технології? Чого в цьому більше: бажання підтримати бізнес, вимушеного відступу - чи навмисного «хабара» з боку уряду численній армії малого бізнесу? Вирішуйте самі.

* * *

Загалом, проголосований ВР законопроект полишає по собі приємне враження. Більшість поступок бізнесу, зроблених урядом, не тільки обгрунтовані, а й свідчать про рідкісну як на сьогодні перемогу малого бізнесу. Цей випадок демонструє, що навіть малі підприємці, об’єднані між собою не порожніми політичними гаслами, а щирою й зрозумілою одне одному метою, здатні переломити запланований перебіг подій, за яким стоїть увесь потужний державний апарат.

Втім, можливо, поступки, зроблені владою, - тактичні, і в недалекому майбутньому ми станемо свідками відкоту назад, супроводжуваного закручуванням гайок. Але не будемо песимістами. Може, наше суспільство, використовуючи інститути громадянського суспільства, все ж таки стає таким, а наша влада, хоча поки що вкрай рідко, але все­таки готова дослухатися до проявів хай і економічно мотивованої, але все ж таки громадянської позиції?..

Свої ідеї для рубрики «На злобу дня» читачі можуть надсилати на редакційний e­mail - sledz@mirror.kiev.ua