Центробанкам багатого світу потрібно змінити політику щодо інфляції – The Economist

Як і інші сфери державної політики, центральні банки теж схильні до примх і моди. Від обмеження на зростання грошової маси до регулювання обмінних курсів, - все це старомодні припливи і відпливи.

Однак практика планування рівня 3 лишалася модною дуже довго. Впродовж останніх трьох десятиліть центральні банкіри вважали, що найкращий спосіб стабілізувати економіку – це встановити спеціальну мету для інфляції. Зазвичай йшлося про 2% для розвинених економік і трохи вище для економік, що розвиваються.

Про це сьогодні пише The Economist, додаючи, що такий старомодний підхід працює в країнах, що розвиваються, оскільки їм потрібно ще приручити інфляцію. Але в багатому світі ставлення до нього розділилося. Коли голови центральних банків зібралися у минулі вихідні в Джексон Холі, штат Вайомінг, щоб провести щорічну зустріч, голова Федерального резерву США у Сан-Франциско Джон Вільямс шокував аудиторію, закликавши центробанки переглянути свої цілі в питанні інфляції. Видання пише, що він був правий.

Проблема в тому, що центральні банки багатих країн працюють у різних умовах з 1990-х років, коли сьогоднішня політика планування рівня інфляції була заснована. Тоді здавалося, що інфляція однакову кількість часу проведе як нижче встановленої відмітки, так і трохи вище неї. І так звана "природна процентна ставка" - узгоджена з інфляцією ціна, яка балансує попит і пропозицію на збереження заощаджень у сильних економіках – становила 3,5%. Однак роками інфляція лишалася нижче відмітки, запланованої центральними банками. І через це природна процентна ставка впала до 1% і навіть нижче. Вірогідно, це сталося через старіння населення, яке почало більше заощаджувати, а також через те, що низькі показники економічного росту скоротили інвестування.

Це має велике значення, тому що низька інфляція і мала природна ставка обмежує ефективність традиційних політик центральних банків, тобто встановлювати короткострокові процентні ставки. Через те, що номінальні процентні ставки – це сума реальних ставок і інфляції, центробанки багатих країн сьогодні не можуть вимагати 3%, оскільки вони планують інфляцію на рівні 2%, а реальна ставка – 1%. А отже у них лишається дуже мало простору для скорочення, коли почнеться нова рецесія. За три останні періоди рецесії Федеральний резерв США скорочував ставки на 675 базових одиниць, 550 і 521 базових одиниць.

Страх виявитися неспроможним щось вдіяти спричиняє сьогоднішню недовіру до політики закладання низького рівня інфляції. Але є й інші недоліки нинішнього економічного режиму. По-перше, встановлення річного рівня інфляції позбавляє центробанки можливості реагувати на періоди, коли вона надто висока чи надто низька. Якщо б вони могли впевнено пообіцяти, що дозволять наздоганяти рівень інфляції, тоді їм би було значно легше посилювати надто низьку інфляцію, яка спостерігається сьогодні.

По-друге, коли пропозиція переживає потрясіння на тлі несподіваного зростання чи падіння цін на нафту, що скеровує економічне зростання в протилежному напрямку, центробанки постають перед проблемою, на що їм потрібно дати відповідь в першу чергу.

"Як же вирішити ці проблеми? Один з можливих варіантів – це просто підняти рівень запланованої інфляції, скажімо, до 4%. Вірогідно, це допоможе усунути страх перед безпорадністю. Якщо інвестори і споживачі повірять, що інфляція досягне 4%, номінальні процентні ставки повинні зрости до 5% навіть попри те, що реальна ставка так і лишиться низькою", - йдеться в статті.

Однак центральні банки багатих країн так довго встановлювали надто низькі рівні інфляції, що може виявитися, що громадськість не повірить у те, що вона буде вищою. Крім того, навіть з вищим запланованим рівнем центральні банки лишаться перед складним вибором, коли економічне зростання і інфляція починають рухатися в різні боки.

Вчора видання Financial Times писало, що центральні банки світу бояться надовго погрузнути в ері низького зростання економіки. Європейський центральний банк переконаний, що експеримент з негативною процентною ставкою приносить свої вигоди. Але член правління ЄЦБ Бенуї Кюре в Джексон Холі сказав, що незвичайні підходи можуть принести небажані побічні ефекти.

Тим часом, країни G20 вказали на недостатність однієї лише монетарної політики для підтримки економічного зростання. Про це йдеться в підсумковому комюніке дводенної зустрічі міністрів фінансів і глав центробанків країн-учасниць. Також The Economist писав, що світ може охопити фінансова криза, але не така, як у 2008 році.