Заповідний сад. Як успішний досвід протистояння природним і екологічним лихам

— В Умань!

— Women?!

Гра слів

Національному дендропарку «Софіївка» 2005 року присвоєно статус науково-дослідного інституту. Підвищення статусу приурочене до 50-річчя входження шедевра садово-паркового мистецтва до системи Академії наук України й у зв’язку з тим, що за період з 1955 р., як зазначається в постанові президії НАНУ, парк «став науковим центром інтродукції й акліматизації рослин у Правобережному Лісостепу України». Рослинний світ «Софіївки» налічує 2534 таксони. Колекції паркової флори внесені до Державного реєстру наукових об’єктів національної спадщини. У «Софіївці» діють чотири наукових відділи, де працюють два доктори і чотирнадцять кандидатів наук. За минулі роки «софіївці» брали участь у 500 національних і міжнародних наукових конференціях, вони опублікували 20 монографій і понад 900 статей.

Другою — слідом за підвищенням наукового статусу — неординарною подією року, який минає, для «Софіївки» стало присудження групі архітекторів і інженерів, а також директору парку Івану Косенку і меру Умані Юрію Бодрову Державної премії України в галузі архітектури «за розвиток, реставрацію й удосконалення інфраструктури Національного дендрологічного парку «Софіївка».

У 2005 р. уманчани, звичайно, пригадали і про 200-річчя з дня смерті засновника «Софіївки» графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького (1751-1805)...

Шість сходинок у сьогодення

Сучасні літописці розрізняють шість періодів у непростій 210-річній історії парку. Відлік прийнято вести з 1796 р., коли граф Потоцький дав інженеру Людвігові Метцелю завдання розпочати будівництво. Парк було задумано і створено авторами як одну із найоригінальніших панорамних ілюстрацій до «Одіссеї» Гомера (див. «ДТ» № 43 за 2002 р. «Одіссея графського парку») і як вишуканий подарунок коханій дружині. Перший період — це роки перебування «Софіївки» у власності родини Потоцьких. Назва парку виникла 1798 року. Після конфіскації, 1832-го, парк став називатися Царициним садом і перейшов у відання Київської Казенної палати, а з 1836 р. — Департаменту військових поселень. Другий період тривав до 1859 року, до видання указу, яким парк було передано у володіння Головному училищу садівництва, переведеному з Одеси до Умані; парк почав називатися «Уманський сад Головного училища садівництва». Третій період захопив селянську реформу, кілька війн і революцій і завершився 1929 р., коли за постановою Раднаркому УРСР парк було оголошено заповідником. При відділенні заповідника від інституту сільського господарства, попередника нинішнього сільгоспуніверситету, від парку було відчужено двоповерховий гостьовий будинок Потоцького з прибудованими до нього оранжереями екзотичних рослин. У 1923 р. парк дістав ім’я III Інтернаціоналу. Після війни в його назві знову з’явилося ім’я Софія, він став називатися «Уманський державний заповідник «Софіївка». До 1955 р. парк кілька разів перепідпорядковувався різним наркоматам, поки, нарешті, не був переданий до системи Академії наук. З цього моменту розпочинається п’ятий період історії «Софіївки». Спочатку парк підпорядковувався Центральному ботанічному саду Академії наук. А 1991-го набув статусу самостійної наукової установи.

Шостий період почався з катастрофи ...

Головний садівник — сокира

Директором дендропарку Івана Семеновича Косенка було призначено 1 квітня 1980 р. А в ніч із 3 на 4 квітня «Голос Америки» із задоволенням повідомив, що в Умані через неуважність і недбалість радянських і партійних керівників знищена унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва — усесвітньо відома «Софіївка»...

І.Косенко, доктор біологічних наук, директор НДП «Софіївка» НДІ НАН України: «Зима 1979-80 р. видалася холодною і безсніжною. У листопаді мороз був за мінус 20. 1 березня знялася завірюха, снігу намело до 60 сантиметрів. 16 березня розпочалася відлига — плюс 15, і почалося бурхливе танення, вода з височин зійшла в ставок. Уночі підморожувало до мінус 2—3, удень — плюс... В Умані завжди існувала проблема збереження води. І тоді, як і тепер, воду Верхнього ставка намагалися економити. Та тоді ніхто не знав, що її потрібно було терміново скидати. 2 квітня ще можна було дістатися до ручки, відкрити засувку. Гідротехнік каже: «Та чого ви хвилюєтесь!..» 3 квітня був день керівника. Мені потрібно було їхати на засідання. Як зараз пам’ятаю, нас збирали на 17-у годину. У цей час вода вже пішла через греблю. На зборах мене відрекомендували як нового директора. Я написав записку, що потрібно вжити термінових заходів. Міське керівництво виїхало в парк. Але встигли лише одне: бетонними блоками перекрили рух автотранспорту... Кажу: «У місті є солдати, давайте мішки з піском підвозити!» Відповідають: «Та! Будемо сподіватися на краще!» О 22 годині 40 хвилин греблю підмило, і селевий потік — лід товщиною 70 см, мул, вода, все це пішло вниз... Так я розпочав директорство».

Головна алея перетворилася на грузький непролазний завал, то тут, то там із бруду і льоду стирчали фрагменти мармурових статуй, лавки, гілки і стовбури. На головному вході селевим ударом розвернуло одну вежу, понівечило й звалило ворота і частину огорожі...

І.Косенко: «У зв’язку з катастрофою уряд УРСР виділив на відновлення мільйон карбованців. Треба сказати, що уманчани відразу ж відгукнулися на біду, тисячі людей працювали добровільно. Але, головне, тоді була керована система, щодня проводилися оперативні наради, приїжджали Щербицький з Патоном, робота кипіла... Якби, не дай Боже, сьогодні щось подібне трапилося...»

— Є приказка «лихо не без добра». Як у цьому разі?

— До речі, дуже правильне запитання. І от у якому сенсі. Коли в 20-ті роки «Софіївці» надали статус заповідника, спеціалістів, котрі розуміються на старовинних садах, у нас уже не лишилося. У заповідниках запанував принцип: «Не рубати! Не чіпати!» «Софіївка» заростала, парк перетворився на ліс. І от сель... У центральній частині він зніс багато дерев. На деяких стовбурах і досі помітні сліди від ударів льоду на висоті 7—9 метрів. У наступні роки ми об’їхали багато парків Європи, вивчали досвід Франції, Англії, Німеччини, Польщі, почали готувати своїх фахівців. У «Софіївці» ще задовго до катастрофи потрібно було братися за сокиру, щоб повернути парку його початковий вигляд, розкрити зміст і ідеї, закладені творцями парку. Головний садівник у зарослих парках — сокира. Вважається, що в Україні близько 400 парків. Але навряд чи набереться три десятки, які справді можна такими назвати. «Софіївці», як і кільком іншим паркам, що потрапили до системи Академії наук, пощастило. А більшість парків залишилися «розкиданими» по всіляких міністерствах. За ними немає належного нагляду, немає кваліфікованих ландшафтних архітекторів. У тому числі й у Криму. Це проблема всієї України. У нас немає інституту дендрології, який би системно займався старовинними садами. За вдумливого державного підходу на базі «Софіївки» можна було б такий інститут створити. У ньому обов’язково були б відділення старовинних парків і цвинтарів. Необхідно нарешті усвідомити необхідність створення такого інституту. Наприклад, у польському дендрологічному інституті зібрані всі дані щодо парків і цвинтарів Польщі, все зосереджено в одних руках, узято на облік, там розробляються рекомендації і методики збереження і реставрації. Це загальнодержавна справа.

Нова «Софіївка»

Потоцький улаштував в’їзд до «Софіївки» з боку нинішньої Інтернаціональної вулиці. До парку спускалися з двоповерхового гостьового будинку (існує і нині, щоправда, з надбудованим третім поверхом) стежками розкішного партерного амфітеатру. У 1833 р. до парку з боку Умані була прорізана вулиця Садова. В’їзд із Садової — з двома башточками в готичному стилі, які вели до павільйону Флори і Нижнього ставка, більш як на 160 років став головним. До 200-річчя «Софіївки» у 1995—96 рр. був створений ще один в’їзд — із боку вул. Київської. Тут, на захід від стародавньої «Софіївки», на площі 53 га з’явився практично новий парк — прокладені доріжки й алеї, споруджена система ставків, створений гірський сад, зведений адміністративно-лабораторний корпус... Важко повірити, що колись тут був загальноміський смітник.

І.Косенко: «Створювали нову частину з урахуванням вимог міжнародної Флорентійської хартії (1981), що забороняє будь-які перетворення в історичних садах. Додаткова територія дозволяє реалізувати ідеї, які відповідають духу сучасності і при цьому знімає частину антропогенного навантаження з меморіальної частини «Софіївки». Створюючи нову «Софіївку», ми дотримувалися первинних задумів. Розширення за рахунок Грекової балки планувалося ще 1855 року. Проте, з погляду державного підходу до розв’язання проблем «Софіївки», слід визнати, що досі ми не маємо повноцінного парку! Так склалося, що «Софіївка» при створенні заповідника 1929 року втратила невід’ємну частину — оранжереї субтропічних рослин. Оранжереї — це важлива і необхідна ланка в старовинному парку... «Софіївка» належить до найкращих і найдивовижніших парків Європи. Такої складної семантики, яка закладена тут, немає ніде у світі! «Софіївка» гідна того, щоб бути в Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, до якого нині входять лише чотири об’єкти, розташовані в Україні. Але поки парк «розірваний», цього не станеться. Держава рано чи пізно має розв’язати цю проблему, повернути «Софіївці» те, що їй належить. Для цього потрібно небагато: розуміння унікальності «Софіївки» і кілька мільйонів гривень для будівництва в новому місці навчальних оранжерей для університету. У світі існує досвід, коли старовинний парк, який опинився свого часу на території двох держав — Польщі і Німеччини, у 1993 був відновлений як єдиний комплекс. А ми — українці в одній державі — не можемо цього вирішити! Хотілося, щоб в очах європейців «Софіївка» стала нарешті повноцінним парком. Проблему потрібно розв’язати, поки живе моє покоління, яке пропрацювало в парку 20—25—30 років, поки є люди, котрі досконало знають, що таке старовинний парк...

— Мабуть, у «Софіївки» вистачає і поточних проблем?

— Цілком досить... Спектр їх широкий — від проблеми недієвості законодавства України, яке тільки на папері забороняє комерційне розмноження розсадного матеріалу (з цим ми ще всерйоз зіштовхнемося при вступі до СОТ), до проблеми вандалізму. То скульптуру пляшкою розіб’ють, то стіни павільйону розмалюють. Я щоранку обходжу парк. Якщо на два-три дні залишити його без огляду і відновлення, то й лавки, і всі павільйони виявляться розписаними: «Тут були...» Треба сказати, у європейських парках — таке саме, це загальносвітова біда. Ми вже думали щит для автографів поставити... Існує й екологічна проблема. Навпроти нового в’їзду побудовано усупереч усім нормам автозаправну станцію. Бензинові «пахощі» улітку не дозволяють відчинити вікна в лабораторному корпусі, отруюють рослинність заповідника. Хоч як ми просили — не допомогло. І преса не змогла зарадити. Приїжджали з центрального телебачення, зняли сюжет для програми «N-ий кілометр». Але і його не показали!.. А найбільш животрепетна проблема — зима. З острахом чекаю морозів. У нас кілька газових котелень, є готель, теплиця, розарій на кілька тисяч кущів, потреба в газі велика... Якби «Софіївка» знаходилася в Списку ЮНЕСКО, ми б упевненіше дивилися в завтрашній день.

У 2006 році парку виповниться 210 років. Той, хто побував на конференції, присвяченій 200-річчю «Софіївки» і приїде тепер, зможе помітити зміни. Люди побачать, що кошти, виділені «Софіївці» до 200-річчя, не пропали марно. От вони — ставки, будинки, відновлений грот, алеї, скелі, чудові ландшафти...