Захисний пояс чи зона небезпеки?

Киян дедалі більше турбує прискорений процес ущільнення міської забудови переважно за рахунок зелених зон столиці та її водних угідь. Драматизм ситуації поглиблює той факт, що внутрішні втрати Києва дедалі меншою мірою можуть заміщуватися зовнішніми ресурсами. Київ, що розкинувся на берегах Дніпра, оточений лісами, озерами, каскадами річок та ставків, тривалий час вважався взірцем екологічного благополуччя. Здавалося, такий захисний пояс, завдяки якому навіть вдалося пом'якшити удар "мирного атома" по столиці, нічим не проб'єш. Але, на жаль, саме ці території останнім часом демонструють уразливість. Покликані захищати, вони самі стали перетворюватися на джерело екологічної небезпеки. Недавня пожежа торфовищ, що взяла у вогненно-димове півкільце тримільйонний Київ, укотре підтвердила зростання небезпеки. Це свідчить не тільки про технічні прорахунки, а й про глибші причини, пов'язані з незадовільним станом системи землекористування та містобудування навколо Києва, втратою контролю над екологічним станом столичного регіону.

Що виявили
загоряння торфовищ

В епіцентрі недавніх підземних пожеж опинилася столична область. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій України (ДСНС), з початку ц.р. на Київщині сталося 69 пожеж, які охопили понад 120 га торфовищ. При цьому левова частка підземних пожеж виникла на територіях, прилеглих до столиці, - у Вишгородському, Бородянському, Києво-Святошинському та інших районах. До того ж саме в столичному регіоні особливо чітко проявилася небезпека лиха. Чого раніше не траплялося, пік пожеж 2014-го випав не на літо, а на останній осінній місяць, на початок опалювального сезону. З виявлених на той час 37 га торфовищ, охоплених пожежею, близько 30 га горіли під столицею. Найнебезпечніша ситуація склалася в заплаві р. Ірпінь. Неподалік м. Ірпеня, поблизу села Романівка, полум'я підземної пожежі проривалося назовні одразу у двох місцях площею 15 і 2,7 га. Такі передзимові пожежі особливо небезпечні. По-перше, звичайні методи гасіння вогнищ із допомогою подачі води з використанням насосів та шлангів виявилися малоефективними, оскільки ґрунт у заплаві річки занадто пересох. По-друге, пожежа, сягнувши великої глибини, "потривожила" нерозірвані снаряди й міни часів Другої світової війни, і ті почали вибухати, ускладнюючи і так складну обстановку.

Особливо небезпечна ситуація потребувала неординарних підходів, додаткових сил та коштів. Держслужбі з надзвичайних ситуацій довелося діяти спільно з регіональним штабом з ліквідації пожеж. Поблизу основних осередків займання було розгорнуто наметове містечко з усім необхідним для цілодобової роботи, зосереджено підрозділи рятувальників з ряду міст області зі спеціальною технікою. Це дозволило, крім традиційних методів гасіння торфовищ, застосувати гідротехнічні прийоми, спрямовані на підвищення рівня води в Ірпені, у т.ч. за рахунок використання ресурсів прилеглих озер. Відреагували на неординарну ситуацію і в ДСНС, надавши в розпорядження регіонального штабу спеціальну піротехнічну групу для перевірки території на наявність вибухонебезпечних предметів та їх знешкодження. І те, що кілька вибухів боєприпасів часів війни минулися без наслідків, - результат вжитих заходів.

Як створюються сприятливі умови для займання, пересихання заплави та загоряння торфовищ, ми побачили навіч. Організована рятувальниками ознайомлювальна поїздка журналістів від одного місця пожежі до іншого стала повчальною. Побачене навіть більше, ніж почуте, пояснило причини такої ситуації. Автобус-всюдихід ледве пробирався по бездоріжжю вздовж р. Ірпінь. Якщо не брати до уваги розкиданого сміття, плям від вигорілих багать, - інших наслідків людської діяльності видно не було. "Господарювали" бобри, взявши у свої лапи "регулювання" русла. Одні дерева вже були звалені в річку, інші красувалися білими плямами свіжих зрізів від гострих зубів гризунів.

Що стосується заплави річки, то вона взагалі перебуває в жалюгідному стані. Великі рівнинні простори, які оточують тонку смужку річки, ці десятки, сотні гектарів родючої землі покриті суцільною стіною пересохлої бур'янистої рослинності. Де стільки горючого матеріалу, пожежі неминучі. І вони відбуваються з очевидною регулярністю. Сліди загорянь видно на всій заплаві. При цьому простежується прямий зв'язок між зовнішніми і підземними пожежами. Якщо кілька разів спалахне на поверхні, стверджують рятувальники, то вогонь рано чи пізно загориться й під землею. Фахівці вважають, що суха бур'яниста рослинність палає не тільки від кинутого недопалка чи непогашеного багаття. Сухі поклади бур'янів підпалюють і навмисне, помилково вважаючи, що таким варварським способом можна "зачистити" засмічені території. Під час зустрічей із журналістами рятувальники стверджували, що однією з головних причин недавніх пожеж є небезпечна практика випалювання сухої рослинності, і наполягали на посиленні контролю з боку органів місцевого самоврядування за дотриманням давно встановленої заборони. Але така, суто технічна, оцінка того, що відбувається, "апелювання до совісті", не стільки дає відповіді на запитання, як породжує нові.

Битий небитого везе

Чи доречна дискусія про правила безпечного поводження з бур'янистою рослинністю, коли її на найбільш цінних і до того ж екологічно уразливих заплавних землях взагалі не повинно бути? Тим паче що землі, про які йдеться, мають, виявляється, власників. Принаймні в юридичному сенсі. Свого часу тут відбулося розпаювання, заплаву річки поділили на окремі ділянки. Доля їх виявилася, як бачимо, однаково гіркою - на необроблювану, по суті кинуту напризволяще землю прийшло лихо. При цьому питання відповідальності чиновників, які допустили розпаювання особливо цінних і екологічно уразливих земель, як і кричущої безгосподарності псевдоземлевласників, які взяли ділянки не для ведення сільського господарства, а, зважаючи на все, для перепродажу, - по-суті, досі так і не порушувалися. Голова КОДА Володимир Шандра, відповідаючи на запитання журналістів стосовно парадоксальності ситуації, коли збитки від злочинної безгосподарності псевдовласників бере на себе держава, невесело пожартував. Мовляв, не перестарайтеся у вимогах, бо прийдуть власники й суворо запитають: а що всі ці люди роблять на нашій землі? І, посерйознішавши, виклав інформацію про вжиті заходи, спрямовані нібито на те, щоб лихо не повторилося. Але особливого задоволення в учасників зібрання це не викликало. Адже йшлося, швидше, про наміри, ніж про конкретні дії. Прийняті розпорядження для перевірок - наскільки обґрунтованим і законним було розпаювання, чому заплавні землі занедбані - вочевидь запізнилося.

А поки що за все - злочинні недбалість та хабарництво чиновників, безгосподарність і некомпетентність власників землі - розплачуються платники податків. Ось офіційна інформація про підземні пожежі у столичній області: "Вся територія, на якій проводилася ліквідація загорянь торфовищ, перебуває у приватній власності". Отож, щоб уберегти цю приватну власність у вигляді землі, доведеної недбайливими власниками до підземних пожеж, знадобилися чималі кошти з бюджетів - як державного, так і місцевого. Повний підрахунок витрачених коштів, за словами С.Бочковського, начальника ДСНС, буде зроблено пізніше. Але навіть неповні дані (тільки щодо використаного пального на роботу насосних станцій та іншої техніки) свідчать про вагомість витрачених коштів. На ліквідацію 69 пожеж торфовищ, які сталися у приватних володіннях на Київщині, за даними на 3.11.2014 р. (після цієї дати гасіння загорянь із залученням насосних станцій та іншої техніки тривало ще більше тижня), витрачено понад 25 т дизпального, окрім десятка тонн бензину. Рятувальні роботи проводили близько півсотні фахівців з усіх районів області, а це теж додаткові кошти. Та, хоч би якими були витрати на гасіння підземних пожеж, збитки, завдані необроблюваній землі, що втрачає родючість, значно більші. По суті, ці збитки непоправні. І під дамоклів меч такої загрози потрапляє дедалі більше земель Київщини. І чим ближче вони до столиці, тим загроза лиха стає більшою.

Спокушені і примушені

Зовсім не випадково в епіцентрі "позаурочних" пожеж торфовищ опинилася Київщина, а ще точніше - території, що безпосередньо прилягають до столиці. Тобто там, де земля вважається особливо затребуваною і дорогою, де останніми роками, як гриби після дощу, ростуть котеджні містечка, розкішні заміські будинки та вілли, де спритні забудовники правдами і неправдами отримують у селах і поблизу них земельні ділянки, на яких споруджують багатоповерхівки, вигідно торгуючи квартирами. Процес хаотичної забудови ще більше активізувався, коли місцевий люд повівся на переконання комерсантів, що значно прибутковіше торгувати не вирощеними плодами, а самою землею. Об'єктами такої тіньової торгівлі стали не тільки земельні паї, а й значна частина селянських дворів. Жертвами розгорнутого на всю широчінь земельного дерибану полягла не тільки значна частина малих господарств, а й ряд великих спеціалізованих сільгосппідприємств, які постачали населення столиці овочами та молоком. Ситуація погіршується і тим, що "тіньовики" використовують лише невелику частину купленої землі, а більшу - тримають про запас. Однак такі земельні банки, на відміну від фінансових структур, не нарощують вклади, а наражають їх на небезпеку. Залишені про запас (до припинення мораторію?), необроблювані угіддя, як це сталося недавно в заплаві Ірпеня, мало того що не дають урожаїв, - вони ще й горять і навіть вибухають.

Громади багатьох пристоличних сіл, спокушені легкими заробітками чи примушені тиском "верхів", які погодилися чи то на розміщення помпезних палаців (кожен із яких найчастіше витрачає ресурсів більше, ніж усе село), чи то на "прив'язку" багатоповерхівок до сільських комунікацій ощадливими забудовниками, - не тільки безповоротно втрачають свої найкращі луги, урочища, а й наражають на ризик усе середовище проживання.

На пристоличних територіях випробувані і звідси поширені на всю країну витончені рейдерські схеми захоплення сільгоспземель, хитромудрі прийоми протизаконної зміни їх цільового призначення. Захоплена, а потім злочинно занедбана заплава Ірпеня - не виняток. Рейдери значно раніше (див. "ДТ" від 29.02.2008 р.) не пощадили мальовничих урочищ Безіменне та Острівець, річку Прорву та каскад озер у селі Гнідин Бориспільського району, зовсім поруч із головною річкою країни. Відтак, унікальні землі, що служили місцевій громаді, шахрайським шляхом були перетворені на псевдофермерські та псевдоселянські господарства, власники яких і на думці не мали вести сільське господарство, пішли по руках. Про обробіток землі і вирощування врожаїв не йдеться. Де-факто перетворена на товар земля перебуває в перманентній підготовці до чергового тіньового перепродажу. Чи будуть такі "господарі" перейматися тим, щоб угіддя були в нормальному стані і на них не загорялися торфовища, - запитання риторичне.

Та й береги Дніпра, і не тільки в Кончі-Заспі чи Козині, опинилися де-факто у приватній власності. Вслід за заплавами річок, дерибанити почали лісові угіддя. Головна складова зеленого поясу столиці - ліс - стала розмінною монетою між ділками та злодійкуватими чиновниками. Дійшло до того, що під егідою посадових осіб КОДА діяла корупційна схема, яка дозволяла під виглядом створення приватних селянських господарств передавати по 2 га лісу підставним особам, а на другому етапі - консолідувати окремі ділянки в один 10-20-гектарний масив під заздалегідь визначених власників. Реагуючи на стурбованість громадськості, DT.UA неодноразово виступало з цього приводу ("Що далі в ліс, то більше "хліборобів", 03.12.2007 р., "Чиновники тримають оборону. Природа - ні", 22.01.2010 р., "Загнузданий пай", 19.09.2014 р.). Але навіть тепер на офіційному рівні корупційним діям посадових осіб не дано належної оцінки. Під виглядом фермерських і особистих селянських господарств на заповідних землях ростуть маєтки, націлені не на виробництво, а на споживання.

Численні "новосели", які влаштовують у своїх маєтках басейни, сауни, зазвичай не заморочуються створенням належних господарських комунікацій. Воду беруть із артезіанських свердловин, а скидають куди заманеться. Директор Київського екологічного центру Володимир Борейко серед причин, які викликали пересихання заплави річок та займання торфовищ, назвав ненормальну ситуацію із забудовою пристоличних територій. На його думку, різке збільшення неконтрольованого використання підземних вод у котеджних містечках, дачних кооперативах тощо великими споживачами є однією з причин обміління річок, виникнення підземних пожеж.

Хоча для рятувальників листопад видався гарячим, новий рік, схоже, зустрінемо без торф'яних пожеж. Але з потеплінням лихо знову може нагадати про себе. Адже головні причини загоряння торфовищ - безвідповідальність власників, неграмотне поводження із землею - залишаються.