Я знаю — місто буде

У рамках масштабного бізнес-форуму "Інвестиції - інновації - податки", що відбувся наприкінці минулого року, розглядалися, зокрема, питання формування нової схеми розселення.

Під час гострої дискусії думки її учасників розділилися. Одні доводили, що середовище проживання людини в містах, які в нас є, категорично не відповідає інтересам майбутнього, що вони - гальмо на шляху налагодження міжнародного інвестиційного партнерства з мережею міст України, тому треба будувати нові міста. Інші стверджували, що в Україні нові міста практично не створюються й передумов для цього немає. Винятком можуть бути міста, які створюються за потреби термінового відселення жителів із населених пунктів, що потрапили в зону надзвичайно небезпечних природно-техногенних аварій і катастроф (Славутич).

Масове житлове будівництво на лівому березі Дніпра в Києві (Воскресенка, Троєщина), яке триває й досі (Осокорки, Позняки) - це не створення нових міст, вони просто ввійшли в систему наявних міських житлових районів. Ірпінь, Буча, Ворзель - це міста-інтелігенти, де концентруються люди з вищою освітою, котрі тягнуться до "своїх", щоб уникнути сусідства з маргіналами. Де легше знайти приятелів, які поділяють їхнє ставлення до життєвих цінностей, де можна бути спокійними за контакти з ними і майбутнє їхніх дітей.

Навіть нову столицю Казахстану Астану створено не на порожньому місці - там було місто Цілиноград (раніше Акмолінськ).

Якщо точніше, у близькій зоні впливу Києва та інших великих міст зникають самі поняття "село", "селище", "місто". Адже, практично, це той-таки Київ, де живуть містяни, що переважно працюють в установах і на підприємствах Києва і там задовольняють свої потреби.

Міста - найбільш складні й дорогі об'єкти, які людина будувала і будує на Землі. Зрозуміло, як непросто це реалізувати в економічно слабкій і наскрізь корумпованій країні.

Міста - місця перетину безлічі різноманітних інтересів, один із основних полігонів розгортання місцевого самоврядування. Тому надзвичайно широке коло чинників, які впливають на їх розвиток. У міській місцевості проживає понад 2/3 населення країни, виробляється й споживається приголомшлива частина ресурсів розвитку.

Тому вони визначають основні проблеми трансформації країни. Видається, що насамперед авторитарні режими вирізняються тяжінням до побудови гігантських споруд, які, на думку їхніх генсеків та фюрерів, мають не тільки полестити їхньому самолюбству, а й укарбувати їхній слід в історії.

Із волі Й.Сталіна запроектували Палац рад (Дворец советов), який мала вінчати в піднебессі статуя В.Леніна. Шепталися, що на його простягненій у майбутнє долоні зможуть сідати літаки.

А.Гітлер хотів спорудити Храм світових релігій заввишки 300 метрів, у якому могли б одночасно розміститися
180 тис. людей.

Н.Чаушеску в жахливо бідній країні, де навіть кусок мила був великим дефіцитом, побудував розкішний палац із бульваром на місці знесеного у великій кількості житла.

Навіть якщо уявити собі, що концепцію будівництва нових міст прийнято, навряд чи її можна реалізувати. Західні інвестиції нині надаються тільки після того, як влада продемонструє реальні успіхи в боротьбі з корупцією та створенні прозорих умов для контролю над витратою коштів. Це стосується можливостей нових міст стати об'єктом міжнародного інвестиційного партнерства.

Тому будівництво кожного нового міста потребуватиме багато часу.

А що в цей період буде з наявними населеними пунктами? Їм судитиметься (як місту Прип'ять) стати містами-примарами. Або вони поступово руйнуватимуться.

У США та ЄС є регламенти, які зобов'язують визначати не тільки вартість будівництва об'єкта, а й подальші витрати на його утримання, експлуатацію та утилізацію після завершення терміну служби. Мають бути враховані й відповідні екологічні суспільні витрати і вигоди. Практика та проведені за кордоном дослідження продемонстрували, що утримання об'єктів нерухомості, а тим більше їх експлуатація, набагато дорожчі, ніж саме будівництво.

Важлива перевага невеликих поселень, які розглядаються, - їхній соціальний капітал, відчуття причетності жителів до проблем свого поселення. А заселення нових міст вихідцями з різних регіонів та населених пунктів, із різними життєвими установками й різною історією - загрожує конфліктами.

ЄС проводить політику, спрямовану не на будівництво нових, а на підтримку наявних міст. Однією з найбільш значущих була мегапрограма URBAN соціального та економічного відродження кризових міст і околиць. У її рамках з 1994-го по 1999 р. профінансовано проекти 118 міських ареалів на суму 900 млн євро.

Із 2000-го по 2006 р. на підтримку сталості економічного й соціального розвитку 70 міських ареалів було витрачено 730 млн євро.

Проблема відновлення виробництва стосується й необхідності утилізації побутових та інших відходів. Ця проблема існує в усьому світі, й передусім у містах. У ХІХ ст. роль рекреаційних зон виконували території міських цвинтарів. У 1857 р. було проведено конкурс на найкращий проект перетворення 340 га дикої заболоченої місцевості на упоряджений парк. Створений за проектом - переможцем конкурсу Центральний парк став потужним каталізатором розвитку прилеглих територій, елітного житла і дорогих офісів. Пізніше на місці найбільшого у світі звалища сміття площею 1000 га створюється масштабна рекреаційна територія. Газ, що утворюється в процесі розкладання сміття, вже на початку будівництва використовується для обігріву 22 тис. будинків. Це найвидатніший проект створення рекреаційної території за останні 100 років, який підвищив вартість прилеглих земель, поліпшив екологічний стан. Особливо гостро ця проблема відчувається в містах та інших поселеннях нашої країни. Сьогодні площа територій під сміттям більша, ніж площа заповідного фонду.

Загострилася і проблема природно-техногенної безпеки. Якщо у Європі в її структурі природні катастрофи становили 2/3, техногенні - 1/3, то в нас навпаки: 1/3 - природні й 2/3 - техногенні.

Добрим прикладом для нас у цьому питанні (як і у вирішенні багатьох інших завдань) є Польща. У ній після 1989 р. видобуток вугілля скоротився вдвічі, зайнятість - на 25%. Зате продуктивність праці зросла вдвічі, відповідно - і зарплата.

Польські колеги застерігають нас не повторити їхніх помилок: купувати соціальний мир за рахунок субсидій на експорт вугілля. У нас це широко застосовується, особливо в міжвиборчий період для залучення електорату.

Відновлювати виробничий апарат доцільно не точково, в межах кожного міста, а (з урахуванням Лейпцизької хартії) у зоні впливу великого міста.

Мер Лондона відповідає за створення стратегічних планів розвитку агломерацій з населенням 8,5 млн людей. Мета - його реформування як найбільш величного урбанізованого простору.

В умовах сучасної економіки пріоритетною основою містоутворюючої бази ще з часів УРСР залишається низькотехнологічна праця з малою доданою вартістю.

Головним містоутворюючим чинником у другій половині ХХ ст. стає креативна економіка.

Враховуються:

- наявні прогнози майбутнього розвитку міст (Корбюзьє, Леонідов, Танге, Доксіадіс, Гутнов з колегами та ін.);

- суперечності між стрімкою зміною структури й масштабів містоутворюючої бази, з одного боку, та структурою усталеного використання міських земель, зміна яких потребує доволі дорогих дій;

- розуміння того, що хоча місто - це поєднання багатьох підсистем, але оживляють міський простір люди. Тобто місто реалізує себе через споживання його жителями міського простору;

- наявність в Англії досить високого рівня забезпеченості житлом, але необхідно додатково побудувати 4 млн житлових одиниць, з яких, у зв'язку зі зміною вікової структури населення, 90% - призначені для самотніх та сімей із двох людей.

Як писав В.Лященко у 2013 р. (Інститут економіки промисловості НАНУ), у ХІХ ст. - першій половині ХХ ст. змісту понять індустрії відповідали індустріальна облаштованість життєвого простору, індустріальна організація суспільства, індустріальні пейзажі.

Неоіндустріалізація - це підвищення частки наукоємних видів діяльності зі зростанням потреби в розумовій кваліфікованій праці.

Неоіндустріалізація (головний зміст Індустрії 4.0) перетворить людину на постлюдину.

Неврахування цього - одна з причин трагічних подій у Криму та на сході України.

Необхідно було заздалегідь змінювати структуру виробництва, як це робилося у США, Швеції, Люксембурзі тощо. У тому числі зменшувати (хай не так кардинально й жорстко, як М.Тетчер) видобуток вугілля.

Перебуваючи років 20 тому в Севастополі, я обурювався: там був філіал Московського університету ім. М.Ломоносова, але так і не створили філіалу Київського університету ім. Т.Шевченка.

Ще 1994 р. в інтерв'ю українському виданню газети "Файненшл таймс" я казав, що Донбас - найпроблемніший регіон України.

У 2015 р. було прийнято Закон України "Про засади державної регіональної політики". Він відкриває для країни перспективи підвищення ринкової вартості її активів і неминуче приведе до появи високотехнологічного, високоінтелектуального майданчика, відкритого для конструктивних дискусій.

Він має стати засобом державно орієнтованої, високопрофесійної й високоморальної еліти, цінним кадровим резервом для відновлення регіональних і національних еліт.

Реалізація нової регіональної політики дозволяє бізнесу як основному драйверу економіки вибирати найприбутковіші для нього види, масштаби та місця розміщення своїх інвестицій, які не суперечитимуть суспільним інтересам. Усе це підвищує значимість територіального планування. Воно об'єктивно стає першоосновою для розробки всього масиву стратегічних документів. За результатами аналізу наукових праць, ця діяльність входить у двадцятку найбільш пріоритетних.

При капіталізмі не зникає необхідність у державному регулюванні, однак не властивим СРСР методом адміністративно-командного диктату, а діями, що дозволяють реалізувати потенційні можливості адміністративно-територіальних одиниць.

Інституції починають формуватися тільки тоді, коли в них виникає потреба, коли необхідно зберегти життєві ресурси.

Так, права власності на лісові угіддя індіанців склалися лише тоді, коли з'явилася вогнепальна зброя і виникла загроза виснаження запасів дичини.

У постіндустріальну епоху знижується роль транспорту як засобу залучення інвестицій. Адже в міжрегіональному й міждержавному обміні превалюють уже не сировина та напівфабрикати, а інформація, технології, фінансові ресурси, потоки людей, що включають трудові й туристичні поїздки.

Наростання темпів і масштабів співпраці з ЄС і військова агресія Росії визначили для нашої країни (на відміну від минулого) нарощування горизонтальних зв'язків.

На наднаціональному рівні це (як писав Бжезинський) основні міжконтинентальні лінії урбанізації Лондон - Париж - Варшава - Київ - Москва й далі до Владивостока.

Вернадський писав, що гомо сапієнс - не вінець розвитку людини, що йому на зміну йде нова людина, яка своїми моральними й розумовими якостями набагато перевищуватиме існуючу.

Утопісти XVII ст. - початку XIX ст. вважали, що науково-технічний прогрес супроводжуватиметься утвердженням гуманістичних цінностей і самовдосконаленням людини. Але життя не підтвердило цієї надії, - культура не встигала за цивілізацією, наставав розпад моралі.

Це добре ілюструє роман письменниці М.Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" (1818 г.). Якщо Прометей, який приніс людям вогонь, накликав на себе гнів богів, то створене в пізніший час одним із утопістів чудовисько відчуло змішане зі страхом негативне ставлення до себе оточення й погубило всіх його близьких. Людина може оживити матерію, але не здатна передбачити всіх наслідків свого діяння.

Мимоволі згадується Б.Шоу. Він казав: "Людина навчилася плавати й літати. Час навчиться бути людиною".

У Європі культура, в якій зайнято мільйони людей, третя за внеском у економіку. Глава представництва ЄС в Україні вважає, що культура - найважливіша рухома сила розвитку країни, центральний елемент нової економіки. Це той фундамент, на якому розвиваються освіта, наука і всі види діяльності людини.

Про це писав П.Капиця ще 1979 р. Цікаво, що В.Щербицький практично одночасно з П.Капицею вперше говорив (якщо використовувати сучасну містобудівну термінологію) про майбутнє формування об'єднаних територіальних громад.

Добрим прикладом розвитку на базі культури є місто Барселона. Воно очолює структуру з 36 муніципалітетів, яка пройшла шлях від промислової агломерації до сучасного наукового й туристичного центру. У стратегічному плані на період до 2025 р. розглядається ця територія, на якій відбувається об'єднання творчих галузей людської діяльності в існуючому місті з високою соціальною згуртованістю. Барселона очолює список п'яти смарт-сіті.

Від розвитку культури залежить реалізація принципів людиноцентричності. На жаль, у 2017 р. і в бюджеті на 2018 р. власне на розвиток культури (без витрат на споживання), у розрахунку на одну людину, на день у середньому залишаються жалюгідні копійки. Навряд чи це робить країну привабливою для інвестицій.

Непередбачуваність майбутнього визначає можливість його різних сценаріїв. Частина їх впливає позитивно, частина - негативно на інвестиційну активність для розвитку систем розселення.

До перших належать міркування М.Гоголя, що стосуються далекосяжних наслідків українсько-російських відносин.

Він писав: Україна не може переїхати в Канаду або Австралію. Географія невблаганна. Росія в тому чи іншому складі завжди буде нашим сусідом.

Але ми мусимо завжди стверджувати: ми воюємо з Путіним, а не з великою російською літературою Пушкіна, Толстого, Достоєвського, Чехова, яка вже давно стала надбанням усього людства. Не мій предмет, про що повинна думати Росія. Але Україна, як мені видається, має думати про те, як поступово, невідомо який, але, мабуть, тривалий час налагоджуватиме відносини між двома країнами, у тому числі і їхніми містами.

До негативних сценаріїв, що гальмують інвестиційну активність, належить жахливий стан екології та здоров'я.

Сьогодні світ споживає щорічно 1,5 обсягу відновлюваних ресурсів. Якщо не змінити споживчу модель поведінки людини, то на 2050 р. знадобиться 2/3 ресурсу. А це вже надзвичайно актуальна проблема, гамлетівське запитання "Бути чи не бути?".

Як заявляв у недавньому інтерв'ю міністр екології О.Семерак, уряд затвердив Концепцію розвитку вугільної промисловості, яка передбачає перехід ТЕЦ на вугілля. Що значно збільшує кількість шкідливих викидів в атмосферу. А, за Конституцією України, кожен має право на відшкодування здоров'я. До того ж облік, у зв'язку з цим, так званого зеленого ВВП ставить під сумнів очікуване зростання економіки. У цьому ж інтерв'ю міністр жахався, що в країні майже не залишилося чистого повітря, води, ґрунтів, що через це, за даними ВООЗ, кожних дві години в нас помирає три людини.

Українці всерйоз стурбовані станом свого здоров'я. У піраміді Маслоу здоров'я завжди входить у першу трійку потреб людини. Але ж відомо, що від медицини залежить тільки 10-15% здоров'я. Решта (як записано в Конституції України) - це забезпечення кожному реалізації його прав на достатній життєвий рівень для нього та його родини. Видається, необхідно розробити й поетапно здійснювати комплексну програму "Здоров'я українців".

У зведеному бюджеті країни на наступний рік і наступних три роки мають бути передбачені кошти на реалізацію програми, що дозволить налагодити суспільний контроль над цим процесом.