Небезпечний герой

Про Севастополь говорять багато, і місто-герой цього варте. Це — унікальний незамерзаючий морський торговельний, рибний, військовий порт; промисловий, культурно-історичний, науково-технічний центр півдня України, який має розвинуту судноремонтну та радіоелектронну промисловість. Щоправда, все це одна сторона медалі. Проте є й інша: якість життя у самому місті. Про неї говорять куди менш охоче...

Певною мірою це традиція: місто створювалося як військова цитадель, і багато говорити про нього за межами дозволених військово-історичних тем означало нариватися на підвищену увагу компетентних органів. Саме за ізольованість міста-фортеці, яке надійно береже військову начинку, Севастополь і цінували. Проте ті часи вже минули, а звичка до закритості залишилася.

Тим часом за кількістю екологічних проблем Севастопольський регіон впевнено обганяє такі центри індустрії, як Кривий Ріг. Тут сам на сам із забрудненнями залишилося понад 400 тис. осіб, точніше — громадян, тому що останні мають конституційне право на чисте повітря, воду і землю.

Одна з причин — статистико-географічна. Севастопольський регіон — найбільш урбанізований у Криму. Тут 95% населення — міське.

Причому при середній щільності 1972 особи на квадратний кілометр населення розміщене вкрай нерівномірно. Це пов’язано, насамперед, із природними умовами — гористим рельєфом. І саме в густонаселених районах найближчими сусідами жителів є 23 із 80 великих промислових підприємств. Навколо більшості з них немає санітарно-захисних зон. Посеред житлових кварталів димлять 400 труб котельних та інших джерел шкідливих викидів. Усього реєструється близько 2500 джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу. Отож з повітрям бувають проблеми.

Ситуацію почасти рятують потоки морського повітря, але тільки почасти, адже кількість добових порцій пилу та деяких шкідливих речовин знаходиться на рівні припустимих лише для максимально разових викидів.

На території Севастопольського регіону функціонують 100 потенційно небезпечних об’єктів і 34 об’єкти підвищеної небезпеки, зокрема навчальний ядерний реактор, 20 хімічно небезпечних, 111 вибухопожежонебезпечних. Територіально вони розташовані так: у Балаклавському районі — 30, Гагарінському — 33, Ленінському — 28, Нахімовському — 43.

Під час перевірок Державного управління екології та природних ресурсів на більшості цих об’єктів виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства й недоліки в експлуатації. У разі виникнення на об’єктах надзвичайних обставин підприємства та місто (а також АР Крим) можуть опинитися в над­звичайній скруті.

Проте комусь і цього мало. У міськраді періодично блукають прожекти будівництва... підземної ядерної електростанції на основі ректорів атомного авіаносця.

Ситуацію загострюють і проблеми автотранспорту. Севастополь чомусь є лідером в Україні за кількістю автомашин, які працюють із наднормативним забрудненням атмосферного повітря. Причому рельєф тут винен лише почасти. Набагато важливішим чинником став високий рівень зношеності автопарку, низька якість пального, на яку накладається традиційна неуважність влади до цієї проблеми.

У місті практично нема системи регулярного контролю за технічним станом автомобілів з боку їхніх власників, нема постів екологічного контролю за викидами відпрацьованих машинами газів. Схоже, влада сподівається, що море все спише. На ділі — не завжди, свідченням чого — один із найвищих у країні рівень онкопатологій і захворювань дихальних шляхів.

При цьому рельєф місцевості позбавляє людей можливості «відсторонитися» від забрудненого повітря, сконцентрованого настільки «природним» чином в обжитих бухтах, низинах і балках.

Ще гірша ситуація з побутовим сміттям. Загальна маса тільки відомих владі накопичених на території міста промислових і побутових відходів сягає в перерахунку на квадратний кілометр площі міста близько тисячі тонн. На кожного жителя міста припадає приблизно по чверті тонни промислових і побутових відходів. Причому це дуже неповна, оцінна інформація. Екологи вважають такі дані дуже заниженими. Але навіть за офіційною статистикою, щорічний приріст твердих побутових відходів становить 38,5%, а абсолютний обсяг їх сягає 81,7 тис. тонн на рік.

Нинішнього року ситуація з вивезенням, точніше, невивезенням побутових відходів перетворилася на сміттєву кризу. Як повідомляє місцева преса, дійшло до того, що міжрайонна природоохоронна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом засмічення міських земель. Ще раніше, у червні, Держекоінспекція Мінприроди України пред’явила претензію майже на 12 млн. гривень комунальникам Севастополя за несанкціоноване звалище сміття, розташоване на відстані всього 700 метрів від крайки води Стрілецької бухти та загрожує забрудненням акваторії Чорного моря.

У зв’язку зі сформованою надзвичайною ситуацією міська адміністрація Севастополя доручила розв’язати проблему місцевому управлінню МНС. Проте куди подіти вивезене сміття? Вже стало нормою, коли ЖЕКи рятуються від сміття на вулиці, просто спалюючи його. А серед сміття чого тільки не побачиш! Це й гума, й відходи найближчого будівництва. Тверді відходи та побутова хімія горять, випари розносяться по окрузі. Зате сумлінні двірники допомагають міським чиновникам заощаджувати бюджет. Іноді смітники під наглядом людей в уніформі димлять цілими районами.

Сміттєспалювальний завод і полігон твердих побутових відходів у Первомайській балці не лише мало допомагають вирішити проблему, але й створюють десятки нових екологічних криз. Так, понад місяць — з 12 липня до 20 серпня — севастопольська влада не могла загасити пожежу, яка розгорілася на полігоні. Площа займання становила 3,6 га. Протягом кількох тижнів городяни та гості Севастополя страждали від їдкого задушливого диму.

Задимлення було настільки сильним, що час від часу доводилося перекривати автомобільну трасу Севастополь—Сімферополь, яка проходить неподалік від полігону. Пожежники, кинуті на гасіння пожежі, казали в інтерв’ю журналістам: «Це як Чорнобиль»... За фактом «забруднення атмосферного повітря» Севастопольська міжрайонна природоохоронна прокуратура порушила кримінальну справу.

Тим часом проблеми в Севастополі не лише з якістю повітря, але й з водою. Тільки на початку вересня через аварію на магістральному водопроводі припинено її подачу в основні мікрорайони міста. А жителі ж іще не забули ситуацію минулого року, коли місто фактично залишилося без питної води. Те, що лилося з труб, на неї зовсім не було схоже: шокував різкий, неприємний запах від рідини з кранів. Тоді в магазинах вишиковувалися черги за п’ятилітровими пляшками з водою. Доходило навіть до бійок.

Причиною катаклізму стали синьо-зелені водорості зі ставка-відстійника. Вони вступили в реакцію з хлорованою водою в системі водопостачання, отруївши її хлорорганікою.

14 серпня ц.р. на сесії міськради депутати затвердили програму «Питна вода м. Севастополь на 2007—2020 роки». За 13 років перед­бачається витратити на розв’язання водних проблем понад трильйон гривень. Причому, як констатувала місцева преса, 432,5 млн. буде виділено на реалізацію програми з міського бюджету. Причому 61,98 млн. передбачається отримати від якихось підприємств, 114,35 млн. вкладуть неназвані інвестори в «добровільно-примусовому» порядку.

Проте програми програмами, а сьогодні лікарі міської інфекційної лікарні попереджають: незважаючи на те, що адміністрація міста вважає, ніби водопровідна вода не становить небезпеки, пити її в сирому вигляді не можна. Водоочисні споруди Севастополя розраховані тільки на воду першого класу. Сьогодні ж водообробці піддається вода другого й навіть третього класу, що не відповідає вимогам нормативних документів.

Ще одна проблема: об’єкт підвищеної екологічної небезпеки — вищезгаданий полігон ТПВ — розташований у зоні водозбору ріки Чорної, яка напуває Севастополь! І це при тому, що породи, які залягають у центральній частині Первомайської балки, мають підвищену тріщинність, чимось нагадуючи завапновану губку. За проектом, товщина шару відходів має становити десятки метрів, а отже, тиск на грунт — сотні тисяч тонн. Чи витримає таку вагу слабкий грунт? Накопичуючись біля греблі, яка перехоплює нижню частину балки, вода його просто продавить. Після чого концентрати отрут, які утворилися під шаром відходів, потраплять до водоносних горизонтів, і вони поширяться по всій площі Севастопольської зони, зробивши запаси артезіанської води непридатними для вживання.

Екологи давно заявляють: річковий стік балки Первомайська в обсязі 441 тис. кубометрів, з’єднуючись із продуктами розкладання утилізованого сміття, буде фільтраційним і поверхневим потоком виноситися до Інкерманської долини, річки Чорної та Севастопольської бухти. І це призведе до хімічного та бактеріологічного зараження всієї акваторії бухти та прибережної смуги міста Севастополя...

Хоча влада вперто іменує місто курортом (тобто, в буквальному значенні, лікувальне місце), відповідно до індексу забруднення води в Севастопольській бухті в 1997 році класифікувалися як забруднені, а на узмор’ї — як помірно забруднені. В середині 80-х років минулого століття в десятисантиметровому шарі грунту севастопольських бухт знаходилося понад 20 тис. тонн нафтопродуктів. Найбільш яскравим прикладом стали бухта Північна, чиє дно буквально завалене сміттям, і Балаклавська.

Крім нафтопродуктів, вистачає й інших джерел забруднення. Основний із них — не кораблі та судна, а саме місто. Сьогодні в Нахімовському районі в селищі Андріївка в море скидаються неочищені й недостатньо знезаражені каналізаційні стоки. Каналізаційні очисні споруди в аварійному стані. У Балаклавському районі неочищені каналізаційні стоки, минаючи глибоководне скидання, виливаються на поверхню моря з тунелю поряд із входом до бухти та міських пляжів. Але ж стічні води завдають непоправної шкоди екології, містять безліч різноманітних канцерогенних речовин...

Кілька років тому пропонувався простий та ефективний спосіб — вирощування мідій у придонних глибинах на спеціальних загороджувальних сітях. Практичне застосування цього методу вже дало високі результати. Молюски фільтрують і затримують до 70% нафтопродуктів, які містяться у воді. На жаль, через відсутність фінансування роботи зі створення природних очисних біоустановок нині не проводяться.

Мотивація та сама — в міста немає грошей (а потрібні, як на теперішній час, копійки). А що залишиться, коли Росія — найбільший роботодавець Севастополя (п’яту частину всіх надходжень регіону приносить ЧФ РФ) — покине його? Розбите корито? Хоча, як показує практика, військові залишають після себе далеко не зелену галявину...

До речі, про флотські проблеми. Військові арсенали російської та української армій і флотів заховані, звичайно, краще, ніж у горезвісній Новобогданівці. Проте, на відміну від неї ж, усі вони знаходяться в безпосередній близькості до густонаселених районів.

Крім того, далеко не все лежить у цих арсеналах. За даними спеціалістів, за дві останні світові війни ворогуючими сторонами в Чорному морі було виставлено понад 34 тис. мін різного класу, з яких знищено тільки половину. Сьогодні вздовж узбережжя Чорного й Азовського морів ще існує близько 70 районів мінних загороджень і місць затоплення боєприпасів (зокрема хімічних(!), які для судноплавства є небезпечними.

З року в рік на малих і великих глибинах, а також на суші севастопольці знаходять по кілька мін. Кількість бомб, снарядів вимірюють уже десятками й сотнями. Десь встигають сапери, а десь першими опиняються цивільні горе-умільці...

Недавній рейс наукового судна «Ендевор», яке проводило радарне донне сканування, виявив багато досі невідомих самим військовим і спеціалістам МНС точок масового затоплення контейнерів із невідомими вантажами.

Загалом навіть короткий перелік проблем екології в місті оптимізму не викликає. Проте комплексного підходу до екологічних проблем севастопольці не бачили ні в радянські, ні в нинішні часи. Нема з чим порівнювати. Хіба що з іншими країнами. Та й те — лише засмучуватися.

Севастополь носить звання міста-героя, він його заслужив у воєнні часи. А сьогодні героїзм одних — це злочинна халатність інших...