Наступ ГМО

Рішення ЄС допустити на свій ринок продукти, отримані із застосуванням методу генної інженерії, супроводжувалося переліком досить жорстких обмежень. Проте деякі аналітики вважають такі методи, з одного боку, занадто суворими, а з другого — безглуздими.

Як відомо, маркуванню підлягають усі продукти, частка ГМО в яких становить 0,9 відсотка й вище. Складності, що виникають при цьому в міжнародній торгівлі, загрожують істотно ускладнити життя чиновникам із СОТ. До того ж соя і коноплі в процесі переробки на олію таке маркування зазвичай втрачають, хоча більша частина цих культур у Північній Америці має чужорідні гени. І, нарешті, найголовніший аргумент критиків маркування зводиться до того, що Європа сама давно користується генетично модифікованими ферментами при виробництві вина, сиру й пива, але ніяких згадувань про це на етикетках немає.

Статистика засвідчує: нині у світі на частку ГМО припадає 15 відсотків пшениці, сої, конопель і бавовни. Надалі ця частка зростатиме ще швидшими темпами. Публікації про те, які ризики таїть використання нових технологій, у західній пресі можна надибати тепер набагато рідше, ніж згадування про переваги ГМО, котрі не вичерпуються лише врожайністю й дешевизною. Адже для їх вирощування потрібно набагато менше пестицидів, які отруюють навколишню природу. Та й витрати енергії при цьому набагато нижчі.