МІНЕРАЛКА З «СЮРПРИЗОМ»

Сенсаційними даними поділився з журналістами головний санітарний лікар Чернігівської області М.Донець: за останні три роки сім відсотків проб питної води й один відсоток виготовлених із неї напоїв дали позитивну реакцію на наявність антигену гепатиту А. Не витримує критики і якість води в сільських водогонах. Після реформування колективних сільгосппідприємств вони залишилися без нагляду. Деякі з цих водоносних систем наповнені жахливим коктейлем, у якому гранично припустиму концентрацію нітратів перевищено вдесятеро.

Характерно, що ці дані, опубліковані в одній з обласних газет, місцева влада зовсім не вважає за привід тривожитися. Навіть стаття з ними була приурочена до Всесвітнього дня води й розміщена на одній шпальті з анекдотами та некрологами. Психологічно це цілком зрозуміло: чернігівські керівники дуже не люблять сенсацій на кшталт цієї. Воду ж п’ють — як і всі жителі обласного центру — артезіанську.

Не додаючи нічого до медичного аспекту проблеми, спробуємо довести, що кожна сота пляшка лимонаду чи мінералки «із сюрпризом» — предмет занепокоєння не лише мешканців Полісся.

Місцевим представникам малого бізнесу поки що не вдається робити гроші з повітря. Однак із води вони навчилися їх робити добре. Заводики «з розливу» спухають на Чернігівщині, як пухирі. Причому часто й густо там, де жодними цілющими джерелами й не пахне. (Нещодавно такий цех хотіли спорудити, вирубавши фруктовий сад, який прилягає до школи №16. Те, що ніколи мінеральні джерела в цьому місці не били і, крім стічних вод каналізаційного колектора, який проходить через сад, інших підземних акведуків там немає, — можемо засвідчити особисто, оскільки живемо по сусідству.) Інвестиції для такої справи потрібні мінімальні. Це колись ошатна пляшка і гарна етикетка були свідченням солідності фірми. Нині, в епоху одноразової тари й різографів, визначити за видом товару його якість дуже проблемно.

Попит на прохолодні напої, особливо у весняно-літній період, стабільний. Можливості заробити обмежені найчастіше лише виробничими потужностями. Виникає природне запитання: якщо заробити на газировці так просто, чому ж цю «золоту жилу» не відкрили для себе підприємці далекого зарубіжжя? Чому всесвітньо відомих виробників безалкогольного питва не так уже й багато? Відповідь проста: річ у якості. І, слід сказати, якість вихідної сировини — води — найчастіше ставала каменем спотикання навіть для індустріальних гігантів.

Солідні виробники впоралися з цим завданням по-різному. Однак зрозуміло, що дорога високотехнологічна апаратура, здатна убезпечити продукт від мікробів, не погіршивши при цьому його органолептичних характеристик, доступна не кожному. І мінеральні джерела на своїй території, як чернігівський комбінат «Десна», що випускає безалкогольні напої і пиво, має не кожен.

Що робить у такому разі місцевий виробник? Він елементарно підключається до водогону.

Проте навіть у Чернігові, де є найчистіша артезіанська вода, пити її, не скип’ятивши, можна лише на свій страх і ризик: міський водогін надто старий. У відрі, заповненому з крана ввечері, до ранку на дні утворюється шар осаду — пісок, глина, іржа... Все, на що багаті труби з численними пошкодженнями. За межами ж міста починається справжній екологічний фільм жахів, з окремими епізодами якого за роки журналістської роботи ми мали справу безліч разів (від дохлої ворони в резервуарі сільської водонапірної вежі до миші, яка захлинулася у пляшці питва місцевого розливу, і «проклятої» санстанцією радіоактивної криниці, звідки місцеві жителі, втім, однак п’ють, оскільки більше їм пити нізвідки).

Місцеве населення рятується тим, що кип’ятить воду. Кажуть, це навіть проти хлорорганіки допомагає: шкідливі сполучення частково випадають у нерозчинний осад. І все одно рівень онкологічних захворювань у чернігівській глибинці вищий, ніж у місті. Часи, коли пасторальне життя на тлі природи було запорукою здоров’я, канули в Лету.

А тепер два чисто економічні питання: чи є в райцентрах, селищах, селах, де виробляються багаті на гепатит А та інші шкідливі компоненти напої, ринок збуту для цієї продукції? Немає, звісно. Сільські жителі Чернігівщини, як правило, бідні люди, розраховувати на них як покупців не резонно. Інше питання: де вигідніше продавати пиво й безалкогольну продукцію — у Чернігові чи в Києві? Транспортні витрати приблизно однакові. Та ціни в Києві, природно, вищі...

Лише в Чернігівському районі з початку року було зареєстровано кілька десятків випадків захворювання на гепатит А. Схоже, настав час уважно вчитуватися в етикетки на пляшках мінеральної води. Адже кип’ятити газировку й лимонад, як ви розумієте, немає сенсу...