Міфи та реалії українського лісу

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з яких лісом вкрито 9,4 млн. га. Це становить 15,6% території України.

Хвойні ліси займають 42% загальної площі, у тому числі сосна — 33, твердолистяні — 43, із них дуб і бук — 32%.

За віком лісові насадження поділяються таким чином: молодняки — 32%; середньовікові — 44; достигаючі — 13; зрілі — 11%.

Протягом останніх чотирьох десятиріч відносно стабільного ведення лісового господарства на 2,3 млн. га збільшилася загальна площа вкритих лісовою рослинністю земель, у 2,4 разу зріс загальний запас деревини, в основному за рахунок цінних порід.

Природозаповідний фонд у лісах становить близько 60% загальної його площі в Україні.

Соціальні психологи ще не можуть доладно пояснити, як і чому в суспільстві виникають міфи. Як правило, вони, подібно епідемії, охоплюють маси людей, примушуючи повірити їх у найнеймовірніше. Найбільш вражає в новітніх міфах те, що вони впевнено існують навіть у нинішньому інформаційному суспільстві, котре, здавалося б, миттєво доносить до читача й глядача будь-яку суспільно значиму інформацію. І він — освічений і поінформований — мав би дати всьому свою тверезу оцінку. Ба, ні...

Контент-аналіз показує, що сьогодні однією з найгарячіших і широко обговорюваних тем у нашому суспільстві є проблеми українського лісу. Саме тут раптом почали шукати причини багатьох бід. Стверджується, що не кліматичні зміни, не катастрофічні потоки води з неба, а саме стан українських лісів відповідальний за страшні повені в Карпатах...

До речі, ще страшніші повені в Німеччині, Чехії, Польщі європейці не пов’язують зі станом своїх лісів. У США, Іспанії, Франції, Росії жахливі пожежі знищують сотні тисяч гектарів лісу, забирають десятки людських життів. В Україні, дякувати Богу, порівняно спокійно. Але нікому й на думку не спадає спитати: а чому ця біда обходить нас? Може, у цьому є заслуга українських лісівників, пожежників?..

У ЗМІ (особливо регіональних) українським робітникам лісу дістається по повній програмі. Всі обвинувачення можна зібрати в чіткий джентльменський набір. Насамперед, це твердження, що стиглий ліс в Україні вирубують начисто. Не менше дістається лісникам за те, що достигаючі ліси далеко не такі густі, як хотілося б, а от «у них, на Заході, зовсім інша річ». В обвинувальній риториці чуються й пропозиції щодо виправлення ситуації. Вони також на диво схожі — вихід критикам бачиться в тому, що в ринкових умовах ліс треба... приватизувати. Мовляв, у цьому — єдиний порятунок українського лісу від повної загибелі та деградації.

Діло дійшло до того, що у Верховній Раді розглядали Лісовий кодекс (своєрідну конституцію лісу), у котрому всім цим революційним змінам пропонували надати сили закону. Треба сказати, що керівництво лісової галузі до останнього часу з олімпійським спокоєм спостерігало за вируючими навколо інформаційними бурями. Певне, вважаючи, що найліпша відповідь на будь-які звинувачення — добра робота, а діло саме скаже за себе. Події показали, що в нинішніх умовах це не так...

Ситуація під контролем

Ще 15—20 років тому всерйоз про ліс в Україні ніхто й говорити не став би. От у Сибіру — це ліс, це масштаб, це проблеми. А в Україні — ні лісу, ні нафти, ні газу... Із здобуттям незалежності країни ми інакше подивилися на свої багатства. Виявилося, що й можливості у наших лісів чималі, й якість деревини прекрасна, а в деяких регіонах просто унікальна. Є у них й інші важливі переваги. Наприклад, дуже розвинена інфраструктура, близькість залізниць та автомобільних доріг і, головне, українські робітники лісу. Це не випадкові волонтери, котрі зібралися невідомо звідки на лісоповал, а, зазвичай, добре освічені фахівці, котрі передають свою майстерність із покоління в покоління й тому прекрасно зберігають традиції.

Порівняно з іншими галузями народного господарства начебто не такий уже й великий загін людей займається лісівництвом — усього сто тисяч чоловік, але, мабуть, мало хто може зрівнятися з українськими лісівниками в дотриманні кодексу професійної честі, вірності обов’язку й інших людських чеснот. Це вони допомогли зберегти ліс в Україні в тяжкі роки воєн, революцій, лихоліття, що переслідували нашу країну в її нелегкій історії. Вони допомогли зберегти галузь навіть тоді, коли державі було начебто і не до проблем лісу.

Перші роки незалежності теж легкими не назвеш. Були періоди, коли здавалося, галузь от-от розвалиться. Але вона все подолала, зберегла структуру, кадри. Більше того, знайшла в собі сили виділити зі свого середовища відповідальних керівників, які крок за кроком вивели її з прориву. Втім, слово людині, котра ситуацію знає зсередини, — голові Комітету лісового господарства України Миколі Колісниченкові:

— Насамперед хотів би підкреслити: це дуже добре, що суспільство не байдуже до долі українського лісу й до нашої роботи. Мене не лякає, а навіть налаштовує на оптимістичний лад те, що людей непокоїть доля лісу. Ліс відіграє важливу роль у житті України. Після недавніх негод у всіх південних областях відзначено: врожай зберігся на тих полях, де поруч є ліс. Це — істина, котру, здавалося б, знають усі, але її треба повторювати знову й знову, бо ми її явно недооцінюємо. Слід радіти, що суспільство прагне контролювати процеси, котрі відбуваються в цій галузі народного господарства.

Перше запитання, котре сьогодні ставлять усі — прості люди в автобусах і на вулиці, у селах і містах, депутати у Верховній Раді й чиновники в Кабміні, про нібито суцільне вирубування дерев у наших лісах, особливо в Закарпатті. Тому почну з тієї оцінки, яку дали нашим лісам геть незалежні експерти — швейцарські фахівці. На їхню думку, стан лісів Закарпаття характеризується «високим економічним потенціалом (зокрема деревини), котрий не використовується повністю; практика санітарних рубок для заготівлі високоякісної деревини й суцільних рубок застосовується, але без великого поширення».

Наші критики, виступаючи у пресі, нерідко оцінюють ліси України як занадто розріджені, виснажені. Це не так! Звернемося до статистики: саме за якістю вирощування лісів Україна знаходиться попереду таких країн, як Угорщина, Литва, Латвія, Франція, Хорватія, Естонія, Італія, Білорусь, Болгарія й інші. А Закарпатська область у цьому плані поступається лише Швейцарії.

— То чому ж настільки часто лунають сигнали тривоги?

— У нашому суспільстві ніхто не ставить під сумнів факт, що пшеницю слід косити щороку. А от рубка лісу раз у 80—90 років викликає тривогу. Хоча фахівці всього світу одностайні в думці, що спілий ліс потрібно рубати й створювати новий штучним шляхом або сприяти природному його поновленню. Звісно, дуби, вік яких сотні років викликають повагу. Зі збереженими старими деревами люди пов’язують багато романтичних історій. Згоден, у парках, заповідниках такі релікти варто охороняти, але в лісах накопичення перестиглих дерев призводить лише до погіршення санітарного стану лісу, а в окремих випадках навіть до його деградації. І як наслідок — санітарні рубки, пошкоджена низькосортна деревина, збитки.

Тож якщо в конкретному регіоні фахівці визначили, що ліс достигає, приміром, у 80 років, то його потрібно рубати саме в такому віці, тобто у віці біологічної стиглості. Але в Україні ми цього часто не робимо — ліс перестоює. Наведу світову статистику використання річного приросту деревини. Так, 1989 року в українських лісах рубали 51,9% приросту, 2003 року річний приріст використовувався значно менше — лише на 45%...

Водночас у Австрії рубають 77% річного приросту, Італії та Швеції — 81, Швейцарії — 84%. І все це відбувається в країнах, де дуже розвинений зелений рух, де дуже прискіпливі екологи. Однак тут геть не чутно протестів проти «вирубування лісів», тому що населення вірить фахівцям — якщо вони кажуть, що лісовий урожай достиг, зрозуміло, його треба збирати, і смішно з цим сперечатися.

Розуміють у Європі й те, що перестиглі дерева — біда для лісу, бо вони втрачають якість, більш схильні до хвороб. Використовувати для одержання ділової деревини 150-річну сосну або 200-річний дуб неможливо — у них серцевинна гнилість, численні тріщини в стовбурі й інші вади. Такий ліс стає легкою здобиччю шкідників, і під час першої ж бурі старі дерева не тільки скрипітимуть, а й падатимуть.

Обсяги заготівлі деревини у нас у країні науково обгрунтовані. Їх встановлюють і затверджують з урахуванням вимог Лісового кодексу.

— Тобто ситуація під контролем і зовсім ідеальна?

— Наші ліси справді постійно під контролем людей, котрі професійно займаються лісом. Ну а ідеального немає нічого. Ми не приховуємо, що значною проблемою є самовільні (незаконні) рубки. За нашою статистикою, в лісах щороку рубають понад 30 тисяч кубометрів деревини на суму майже 15 мільйонів гривень. Проблема більш актуальна для Карпатського регіону та Полісся...

Але погляньмо на соціальні причини явища — воно значною мірою зумовлене низьким життєвим рівнем населення в цих регіонах, недостатнім технічним оснащенням лісової охорони й відносно низьким рівнем роботи правоохоронних і судових органів. Крім того, скрізь, де ліс рубають, відразу висаджують молоді деревця. Тож лісу в Україні стає не менше, а більше. І це головне!

А чи потрібна нам лісова галузь?

У пресі не раз робилися спроби переконати в нагальній потребі радикальних реформ у галузі з тієї причини, що вона нібито геть дотаційна. Навіщо, мовляв, нам така? Академік Ігор Юхновський у своїй статті «Про що шумить український ліс» у «ДТ» (№ 12, 2004 р.) узагалі поховав її промислове значення, стверджуючи: «…що стосується економіки країни, то тут внесок лісової галузі дуже незначний. Вартість продукції та послуг лісового господарства становить лише 0,2—0,4% від сумарного валового випуску. Частка деревини в загальному експорті трохи вища — близько 1,5%, що звичайно також не є визначальною величиною. Отож, із погляду розвитку економіки, не має великого значення — рубаємо ми ліс чи не рубаємо, експортуємо деревину чи не експортуємо».

— Учені, котрі досліджують ліс і мають світовий авторитет, члени різних академій, у тому числі й Національної академії наук України, у якій перебуває Ігор Рафаїлович, зазначили, що такі заяви ставлять під сумнів їхню кваліфікацію. І додали: як подивилися б фізики, якби фахівці з питань лісу почали давати їм рекомендації з проведення ядерних реакцій?..

— Щоб поставити крапку в цій розмові, — сказав Микола Колісниченко, — візьмемо тільки такі дані: з бюджету галузь отримала 116 мільйонів гривень, а внесла туди 193 мільйони, у Пенсійний фонд — 131 мільйон. Ми забезпечили роботою майже сто тисяч чоловік. Причому люди регулярно одержують весь час зростаючу зарплатню. Для розвитку галузі 2003 року було потрібно 400 мільйонів гривень, а держава виділила лише 105. Отримані бюджетні кошти направляють на лісокультурні роботи, охорону лісу від пожеж, боротьбу зі шкідниками та хворобами лісу, на створення захисних лісових насаджень і полезахисних смуг. Передусім державні кошти витрачають на півдні та сході України, де ліси не мають промислового значення. Для цих же цілей додатково направляють кошти, зароблені лісогосподарствами в лісових регіонах.

Де ж тут дотаційність? Приміром, у Житомирській області — «лісовому Донбасі» України — на одного робітника лісу реалізовано 2003 року продукції більш як 14 тисяч гривень. А за перше півріччя 2001-го — уже більш як 11 тис. грн. Середня зарплатня тут досягла 611 гривень.

Показова динаміка: із 392 підприємств нашої галузі 2002 року 51 було збиткове, а 2003 року — тільки 3. І якщо темп зростання виробництва товарів народного споживання торік становив 8,4%, то вже цього року — 28,4%.

Не можна підходити до всіх лісів України з однаковою міркою. Ліси Полісся та Закарпаття — наш скарб. Тут висока продуктивність, цілком порівнянна за своїми показниками з кращими лісами Європи. Хоча й тут є свої проблеми — немає серйозної інфраструктури, не вистачає спеціальної техніки, що не травмувала б схили, не побудовано ще потрібної мережі доріг. До речі, саме через відсутність елементарних доріг у деяких місцях Карпат ліс не рубають у потрібних обсягах — до нього не можна підступитися.

У плані головних пріоритетів лісової політики в Карпатському регіоні в найближче десятиріччя важливо забезпечити баланс між екологічними, економічними та соціальними функціями лісів. Ресурсну роль лісу не можна зменшувати, а рекреаційну, за відсутності відповідної туристичної інфраструктури, не варто перебільшувати...

Зовсім інший комплекс проблем у степовій зоні, Криму. Це добре видно з даних, які отримали вчені. Показано, що оптимальна лісистість у цілому по Україні має бути 19%. Але при цьому для Полісся вона має становити 32%, а є 26,8, для лісостепу — 18,0 і 13,0 відповідно, для степу — 9,0 і 5,3, для Карпат — 45,0 і 42,0, для Криму — 19,0 і 10,4% відповідно.

Як бачимо, у лісостепових і степових регіонах, а також у Криму треба виконати дуже велику роботу. Бо посадити ліс на землі, на якій він не ріс протягом останніх десятків і сотень років, — велика й важка проблема. Взагалі в південних регіонах ліс потребує й більшої турботи. Тут швидко розповсюджуються небезпечні комахи. Весною цього року загальна площа пошкоджених лісів на півдні становила понад 160 тисяч гектарів!

Особлива проблема на півдні, у степовій зоні — лісові пожежі. Щороку саме тут виникають 50% усіх пожеж у лісах Держкомлісгоспу. ТБ показує, які страшні пожежі бушують у світі. Щороку в країнах Європи виникають понад 140 тисяч лісових пожеж на площі 900 тисяч гектарів. Вогняна стихія в Україні пошкоджує близько п’яти тисяч гектарів лісу. Завдяки заходам, яких вживають у нашій країні, середня площа однієї пожежі по Держкомлісгоспу становить 0,5 га. Це порівняно небагато, і говорить про оперативність і дієвість заходів. Таким чином, і за цим показником ми виглядаємо в Європі цілком пристойно.

Тож, підбиваючи підсумки, можу сказати, що нічого по-справжньому серйозного в доказах опонентів я не побачив. Дивує лише те, що ці помилки щодо українського лісу й дій висококваліфікованих фахівців, які працюють тут, повторюються з року в рік, преса виносить їх на обговорення знову й знову. На жаль, це кривдить наших людей, в основному, чесних і самовідданих трудівників. У недалекі часи тих, хто провинився, у нашому суспільстві посилали на лісоповал. Тоді розуміли: тяжчої праці немає. Вона й тепер нелегка. Нашим робітникам доводиться переносити й холод, і спеку, й комарів, і важкі побутові умови. Крім того, це ще й дуже небезпечна робота. Ми багато чуємо про те, якою ціною, скількома людськими життями дістається кожна тонна вугілля. Але й у нас за кожен мільйон кубометрів деревини доводиться платити двома людськими життями. Ліс дуже підступний, і він так просто не розстається зі своїми багатствами.

Я не проти критики, але давайте говорити про наші реальні хиби, котрі у нас, на жаль, теж трапляються. Ділова критика — це значно корисніше, ніж повторювання міфів з бородою, за багато з яких уже навіть незручно стає. Особливо коли про них говорять солідні й освічені люди.

Повірте, у лісовій справі є багато вельми складних питань. Тому не будемо думати, що в усьому можна розібратися лише прийшовши до лісу й обвівши все навколо зацікавленим поглядом. Потрібні ще й серйозні дослідження. Їх ведуть наші вчені, котрі мають міцний авторитет у європейській і світовій лісовій науці. У цьому ми переконалися, спілкуючись з австрійськими, чеськими, швейцарськими й іншими спеціалістами. Для них думка наших учених важлива. Чому ж ми іноді не віримо їм?

Погляд за обрій

— Хочу підкреслити: доля лісу, розвиток галузі — це моє життя, і я хочу, щоб галузь мала майбутнє, щоб не сталося так, як у деяких інших країнах, — продовжує Микола Колісниченко. — Так, в одному регіоні Італії, де мені довелося побувати, колись був ліс, але його вирубали років чотириста тому. І от тепер італійці виробляють прекрасні, може, найкращі у світі меблі, але... з чужого лісу. У тому числі й нашого...

Микола Колісниченко разом із делегацією українських робітників лісу побував на найкращих меблевих фабриках в Італії та Німеччині. Сьогодні в Україні можна побачити сучасні деревообробні виробництва, укомплектовані новітньою німецькою, італійською технікою. Як показує досвід, вона набагато більш економічна, екологічна від усього того, що працювало тут раніше. Результати в наявності — продукція оновлених виробництв нічим не поступається іноземній.

— Вірю, — каже М.Колісниченко, — що гарні меблі згодом ми також навчимося робити у великих обсягах, однак Україні потрібно зберегти власний ліс. А зберегти його в наших умовах ми можемо тільки в одному випадку — якщо він буде в основному державним. Хоча нині багато кажуть про якісь переваги приватного володіння лісом. Світовий досвід показує — це не так.

Ніякий приватник не збереже ліс з однієї простої причини: якщо сьогодні саджаєш ліс, то врожай, котрий поверне вкладені гроші, збиратимеш тільки через 80—90 років. За такого повільного (майже сто років!) обороту капіталу ніякому найчеснішому бізнесменові нема сенсу на стільки років заморожувати кошти. На такі стратегічні кроки здатна тільки здорова, мудра держава, котра живе не одним днем. От тому ми маємо зберегти нашу структуру, наших фахівців, яким, без перебільшення, немає ціни.

Статистика свідчить: у XVII—XIX століттях, коли ліс переважно перебував у приватній власності, площа лісів в окремих губерніях (Чернігівській, Харківській, Полтавській, Київській) знизилася вдвічі й більше разів.

Лісорозведенням дотепер займалася наша держава за допомогою лісгоспів, які належали їй же. Тому площа лісів у нашій країні за останні десятки років ніколи не зменшувалася, а, навпаки, мала стійку тенденцію до зростання. Розрахунки вчених показують, що нам потрібно підвищити лісистість у країні з нинішніх 15,6% до 19—20% у найближчому майбутньому. Для цього нам доведеться посадити більше двох мільйонів гектарів нових лісів і захисних насаджень. Бажано це зробити в найближчі 10—15 років. Це під силу державним лісгоспам із їхньою потужною структурою, висококваліфікованими кадрами, давньою традицією лісорозведення та лісовідновлення.

Підраховано: після вступу нашої країни в СОТ в Україні звільниться до восьми мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь. Принаймні два мільйони з них слід засадити лісом. Саме на це вже планують кошти в майбутньому бюджеті. Прекрасно, що у нас збереглися кадри, які колись широко займалися посадкою лісосмуг. Тут знову ж слід наголосити на далекоглядності колективу фахівців лісового господарства. Галузь, попри хронічний брак коштів, зберегла фактично повністю дотаційний підрозділ, що займався посадкою захисних насаджень. Цих людей колись називали лісомеліораторами. Тепер їхній професіоналізм і високе вміння будуть затребувані.

— Лісова галузь от уже котрий рік демонструє стабільність, — розповів «ДТ» віце-прем’єр Іван Кириленко. — Вона пережила гірший час, коли зарплатня була маленькою, і доводилося виплачувати колосальні борги. Нині ж показники, що характеризують роботу галузі, демонструють великий ріст і поступальний рух уперед. Хоч що тут візьми — йде ріст, ріст, ріст. І це реальна динаміка, а не на папері. Роботу високо оцінили Президент і уряд.

Робітники лісової галузі проявили характер і показали всім, що у разі професійної єдності можна домогтися гідного результату. Один із прикладів — указ Президента, котрий усе розставив по своїх місцях. Згоден, з’явився він у найостанніший момент. Це завдало чималих хвилювань усім, хто вболівав за долю галузі.

Однак галузь — найстабільніша в області кадрів, у розумінні реформування, поступального руху вперед. Цим одиниці володіють і одиниці це розуміють.

Наступного року в бюджеті передбачено 7,2 млрд. грн. на аграрну, у тому числі й лісову галузь. Це набагато більше, ніж планувалося в попередні роки. Переконаний, що за такої підтримки уряду лісове господарство покаже ще видатніші результати.