Лісовій справі терміново потрібне оздоровлення

У тижневику DT.UA (№ 4, 2016 р.) опубліковано дві статті, дуже важливі для економічного розвитку країни і, зокрема, лісової справи - "Бюджет-2017: податки не хочуть до нас повертатися" та "Спотворена конкуренція?". Законодавчо у найважливішому нормативно-правовому акті країни з лісівництва, в Законі "Лісовий кодекс України" цього терміну (виділений шрифтом. - А.Б.) просто немає. У Національному класифікаторі видів економічної діяльності (КВЕД) є підклас "Одержання продукції лісового господарства" (02.01.2), серед якої немає "вирощування деревини як головної його продукції". Певна річ, терміни "лісівництво" й "лісове господарство" не синоніми. Перший - галузь рослинництва, другий - економічна діяльність. Як за таких умов можна розробити і обґрунтувати, з необхідними для прозорості розшифровками, головний фінансовий Закон "Про Державний бюджет України" на той чи інший фінансовий рік? І це триває десятиліттями, вже чверть століття!

Як зазначає Л.Симонова, автор однієї зі згаданих вище публікацій, говорячи про бюджет-2017, "кількість розшифровок бюджету набагато збільшилася, але, на жаль, цього все ще недосить для того, аби досягти західного рівня прозорості".

Можна тільки додати, що це стосується й лісової справи, галузей "лісівництво" та "лісокористування". Про це я неодноразово писав у ЗМІ, зокрема в DT.UA. Врешті-решт, у Законі України "Про державний бюджет України на 2016 р." вперше за роки незалежності дохід за кодом "Рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів" був встановлений у розмірі 270 млн 500 тис. грн, а витрати тільки по Державному агентству лісових ресурсів України - 131 млн 693,8 тис. грн. Фінансовий результат передбачався позитивним - майже 139 млн грн.

Ще, певна річ, немає даних про виконання Держбюджету за 2016-й, але у проекті на 2017-й закладено: доходи - 315 млн грн; витрати на Державне агентство лісових ресурсів - 201 млн 040,1 тис. грн. Очікуваний фінансовий результат - майже 114 млн грн. Рентабельність - +56,7%. Очевидно, враховується, що Бюджет на 2016 р. буде загалом виконаний. Спостерігаються нібито позитивні фінансово-економічні показники державного лісівництва, відновлення співвідношення середини ХХ ст.

Однак відсутність згаданих розшифровок не дозволяє бачити у бюджетному процесі використання головної продукції, основи основ лісівництва - деревини у стані росту та реалізації її на ринку суб'єктам лісопромислового виробництва.

Деякі проблемні питання щодо цього констатує у своїй статті Роман Якель ("Спотворена конкуренція?"): "З одного боку, громадськість небезпідставно обвинувачує лісівників у незаконних рубках, а з другого - влада й суспільство запитують: де ж ділова деревина, і чому не зростають її обсяги? Правда, вживаючи термін "незаконні рубки", автор мимоволі втручається в досить складний процес, на жаль, політичний. Зовсім не торкаючись лісівничих механізмів вирощування та реалізації (продажу) головної продукції лісівництва - деревини у стані росту (технічний термін - "на пні") - суб'єктам лісопромислового комплексу. У цьому полягає принципова відмінність галузі "Лісівництво" (землеробство) від галузі "Лісокористування" (лісопромислова діяльність). Хочеться комусь таке визнавати чи ні, але це - різні види економічної діяльності, із зовсім різними об'єктами праці: в лісівництві - земля (ґрунт) як продуктивна сила для вирощування деревини, у лісокористуванні - деревина як сировина для виробництва лісових матеріалів, їх промислової обробки, механічної або хіміко-технічної переробки, з виготовленням високотехнологічної промислової продукції.

Конфлікт інтересів між ними, тобто між лісівництвом і лісокористуванням, в Україні виникає на рівні ринку товару "Деревина у стані росту (технічний термін - "на пні")" - продукція лісівництва - та ринку "Лісові матеріали" - продукція промислового лісокористування. У практиці її називають продукцією лісозаготівель, тобто виробництва лісових матеріалів у процесі розробки зрубаних дерев на лісові сортименти. Цей конфлікт інтересів виникає у зв'язку і шляхом спотворення (а також усвідомленого порушення!) основної норми земельного законодавства - "Використання землі в Україні є платним" (ЗК, ст. 206). Переведення з допомогою різних хитрощів плати за використання землі на продукцію лісокористування (об'єктом оподаткування рентною платою за спеціальне використання лісових ресурсів є заготовлена деревина) означає руйнування століттями нагромадженої системи й досвіду землекористування для ведення лісівництва, користування саме лісом. Це - деревина (ліс!) у стані росту. До того ж поділ деревини при оцінці у стані її росту за обліковими (й оцінними) категоріями на ділову (без кори) - велику, середню та дрібну; дров'яну (з корою) правомірний лише для таксації лісу у стані росту, а не для оцінки вироблених лісових матеріалів.

Хотілося б запитати, куди дивляться податкові органи країни, не кажучи про численні структури протидії корупційній діяльності всіх рівнів. Чи не настав час притягувати "ентузіастів" таких механізмів "рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів" до відповідальності? Хоча б назвати їх поіменно й покартати…

Чверть століття минуло з часу проголошення незалежності, однак у лісовому господарстві все ще застосовуються технології "комплексного лісового господарства і лісозаготівель" другої половини ХХ ст. (див. рис). Проте, на відміну від радянського періоду, з "виключним правом на заготівлю деревини", а також правом "власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації" (ЛК, ст. 19).

Саме в цьому полягає не спотворення, а неприкрите перекручення теорії і практики лісівництва та лісокористування, а також ринкових відносин. Не можуть в одній юридичній особі (центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства та його лісгоспи на місцях) суміщатися права суб'єкта лісогосподарського виробництва (землекористувача) з правами лісокористування (користування деревиною) та державного контролю, встановлені Лісовим кодексом України (ст. 281).

Вилучення з лісових екосистем деревини у стані росту і виробництво з неї лісових матеріалів ринкового попиту можливе лише із застосуванням потужної лісорубної техніки, складних транспортних засобів та дорожньо-будівельної техніки. Не кажучи вже про обладнання і роботу так званих нижніх складів (бірж) та обслуговування їх засобами розвантаження, навантаження й сортування, переробки лісових матеріалів тощо. Весь цей комплекс робіт - фабрично-заводське виробництво з усіма фінансово-економічними механізмами та наслідками, що з цього випливають.

Автор статті "Спотворена конкуренція?" пише: "І щорічна заготівля деревини становить зовсім невелику частку від загального ресурсу - 225–250 тис. кубометрів. Із цих обсягів державні лісогосподарські підприємства виставляють на аукціони тільки 50 тис. кубометрів ділової деревини. Дуб, як цінна порода підвищеного попиту, займає в них, орієнтовно, тільки 10 тис. кубометрів (із незначними щорічними відхиленнями)". І далі запитує: "Де ж ділова деревина, і чому не зростають її обсяги?" У пошуку відповіді на це запитання - вся суть перекручення лісового законодавства, деякі елементи якого описані вище. Чим меншим буде обсяг вилучення деревини лісгоспами, і чим нижчою буде його сортиментна структура, тим меншим буде податок "рентна плата", більшою - маржа для суб'єкта підприємницької діяльності - лісгоспу як землекористувача.

Державні лісогосподарські підприємства як землекористувачі наділені несумісними правами "лісокористування" і "державного контролю", згаданих вище. При цьому вони не обтяжують себе обов'язками: "забезпечує раціональне і повне використання потенційної продуктивності земель лісових, вилучення з лісових екосистем деревини для виробництва лісових матеріалів з метою задовольнити попит на них сільського господарства, населення, промисловості, насамперед суб'єктів місцевого лісопромислового виробництва". Ці обов'язки, на жаль, ніде не прописані. Натомість Лісовим кодексом України встановлено вихолощені тези, такі як: "забезпечує формування державної політики у сфері лісових відносин", а також "організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів" (ЛК, ст. 28 і 281). Із десятиліття в десятиліття у державні програми лісового господарства записується "нарощування лісопромислового потенціалу", а вилучення деревини для виробництва лісових матеріалів, як зазначено у статті Романа Якеля, не зростає. І це стосується всіх лісових підприємств державного лісівництва України.

Не зростає ще й тому, що в Законі "Лісовий кодекс України" спотворено зміст лісівництва - лісового землеробства (до речі, всупереч Земельному кодексу України) і встановлюється в другому його розділі "право користування ЛІСАМИ". Хоча має йтися про право користування ЗЕМЕЛЬНИМИ УГІДДЯМИ, обліковою категорією ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ "землі лісогосподарського призначення", і в їх складі - "землі лісові". Вони ж - "лісові екосистеми", в народному лексиконі - ліси. З цього випливає необхідність здійснювати раціональне землекористування з метою вирощувати ліс (деревину) для виробництва лісових матеріалів. Супутні лісівництву та побічні користування, як і всілякі природоутворюючі функції лісових екосистем, мають функціональний зв'язок із природним їх розвитком, як і надання тих чи інших послуг - лише додаткові можливості для отримання лісового доходу, не пов'язаного з вилученням деревини як товару для реалізації.

Однак не тільки фінансового результату господарської діяльності лісгоспів, а й екологічного стану лісових екосистем ні в областях, ні в ЦОВВ ніхто реально не контролює, попри надмірно розширену їх чисельність. Показовий приклад. У 1950-х у Міністерстві лісового господарства в Україні була тільки одна приймальня, а 2008-го їх стало вже чотири. Такий стан речей і в обласних управліннях лісового господарства. І ніхто, ніколи й ніде з тієї безлічі фахівців різних рівнів (менеджерів) не заклопотався проблемами старіння лісових екосистем, обов'язково пов'язаних зі зниженням фізико-технічних показників одного з найважливіших вирощених товарних ресурсів - деревини. Закрадається думка, що ними належним чином не керують "згори" все з тієї ж причини - через професійне невігластво…

Я докладав чимало зусиль до того, щоб в українському лісівництві називати речі своїми іменами. На щастя, небезуспішно, і в цьому мені допомагали багато вчених та спеціалістів. Крім того, взяли діяльну участь і підтримали пропозиції народні депутати України Ю.Кармазін та І.Юхновський. Зрештою, до Земельного кодексу України (першої з пострадянських республік!) внесли облікову категорію землекористування "Землі лісогосподарського призначення" (2006 р.), що повною мірою відповідає європейському земельному законодавству.

Шлях до цього був дуже довгим. У перший Земельний кодекс України 1992 р., зрозуміло, перенесли із радянського законодавства облікову категорію "Землі лісового фонду" (ЗК, № 2200-ХІІ, ст. 2, п. 5). Цю ж облікову категорію з ентузіазмом перенесли в перший Лісовий кодекс України, і вона проіснувала легітимно до 2006 р. (Нелегітимно - досі!)

Завдяки згаданим зусиллям під час другої редакції Лісового кодексу України Верховна Рада прийняла зміни до Земельного кодексу України, зокрема: "у статтях 19, 22, 25, 55, 56, 57, 83, 84, 162, назві розділу 11 слова "лісовий фонд" у всіх відмінках замінити словами "лісогосподарського призначення" у відповідних відмінках". При цьому Кабінетові міністрів України в шестимісячний термін від дня набрання документом чинності пропонувалося "підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, які випливають із цього Кодексу".

Здавалося б, питання вирішили позитивно і з урахуванням європейського земельного законодавства: у лісовому господарстві об'єктом економічних відносин стане земля (ґрунти) з її показниками природної продуктивності по класах бонітету, які встановлюються за матеріалами лісової таксації та лісовпорядження. Але сталося інше: запропоновані Верховної Радою України вимоги внести "зміни до законодавчих актів, які випливають із цього Кодексу" внесли в… назви. Не змінивши при цьому внутрішнього змісту відповідних розділів і статей Лісового кодексу, не кажучи вже про безліч повсякденних облікових та звітних документів і навіть щорічний облік земельних ресурсів, зокрема у складі Державного земельного кадастру України. Уже 2012 р., наприклад, Держлісагентство України випускає "Довідник з лісового фонду України", хоча правильною і більш сучасною була б назва "Довідник про стан і використання земель лісогосподарського призначення".

Підсумовуючи, слід зазначити, що в умовах недосконалості земельного і лісового законодавства, без усвідомлення й законодавчого закріплення об'єктом праці в лісівництві і найважливішим засобом виробництва землі, земельних ділянок - як головного природного ресурсу та багатства українського народу, розробляти показники доходів і витрат на лісогосподарське виробництво вкрай складно. Потрібна ідентифікація суб'єктів землекористування і впровадження головної його вимоги - плати за землю, не залежно від кількості вилучення деревини землекористувачем, а з урахуванням природної продуктивності земель лісових, оцінюваної за класами бонітету. Матеріали оцінки земель лісових є по всіх лісгоспах у розділі "Розподіл земель лісових за типами лісорослинних умов". Це не моя фантазія, так, наприклад, передбачено в Законі "Про ліс" у сусідній Польщі. І не менш важливим у ст. 50 цього закону записано: "Lаsy Państwowe prowadzą działalność na zasadzie samodzielności finansowej i pokrywają koszty dzialalności z własnych przychodów ("Державні ліси покривають свої видатки із власних доходів і господарюють за принципом фінансової самостійності").

До речі, у Польщі такого поняття, як "розрахункова лісосіка", немає. Немає і її затвердження на урядовому рівні, не кажучи про децентралізацію державного управління. Вирахування розрахункових лісосік було обґрунтоване й зрозуміле на початкових етапах лісівництва та лісовпорядження. Щорічне вилучення деревини з лісів у сусідніх з Україною воєводствах і виробництво лісових матеріалів з одиниці площі удвічі-втричі перевершує "досягнення" українських лісівників, зокрема по областях Українського Полісся й Карпатського регіону. Отже, для кардинальної зміни механізмів вирощування лісу в Україні та всілякого сприяння розвиткові діяльності лісокористування на основі ринкових відносин потрібні інші фінансово-економічні механізми. А з боку органів державної влади й органів місцевого самоврядування потрібна реальна підтримка суб'єктів лісопромислової діяльності, зокрема малого та середнього бізнесу, насамперед місцевого, у їх пріоритетному доступі до ринку лісосічного фонду.

В Україні конче потрібне термінове "оздоровлення" земельного і лісового законодавства. Тільки за цієї умови можна розраховувати на серйозне поліпшення фінансово-економічних показників лісового господарства, збільшення обсягів вилучення деревини з одиниці площі, а також виробництва лісових матеріалів для забезпечення ринкового попиту сільського господарства, населення та промисловості.

Окремо слід підкреслити, що ідентифікація землекористування і розширення повноважень відповідних суб'єктів лісогосподарської діяльності не позначаться негативно на екологічних показниках та стані лісових екосистем, оскільки кожен із них буде сам зацікавлений у більшому доходу з одиниці земельних угідь. І не тільки від вилучення деревини для виробництва лісових матеріалів. Заходи з реформування лісового господарства шляхом утилітарного лісівництва слід перевести на регіональний рівень із ідентифікованими землекористувачами в межах і під контролем місцевих органів влади, а також під виключно їхню відповідальність.

Термін "деревина" у ЛК вжитий із корупційних міркувань, оскільки йдеться про заготівлю (промислове виробництво) лісових матеріалів.