Чи назрів закон про ринок деревини в Україні

Стаття в DT.UA від 15 квітня 2017 р. відомого журналіста Романа Якеля "Аукціонні торги втрачають своє значення" заслуговує на дуже серйозну увагу й обговорення в компетентних органах влади, сфери науки і торгівлі. Це також стосується ЗМІ, наукової громадськості, стосується також морально-інтелектуальної відповідальності їх перед українським народом. А не тільки перед суб'єктами малого і середнього бізнесу лісопромислової діяльності.

Автор статті зазначає: "У 2016 р. щонайменше 6,5 млн кубометрів лісу було реалізовано за прямими договорами або "лівими" схемами". Далі зауважує: "Зі 16,7 млн кубометрів лісу, заготовленого всіма лісокористувачами в 2016 р., … усі ці разом узяті аукціонні продажі не дотягують до 6,5 млн кубометрів, тобто мінімального обсягу продажів, який, за твердженням делегатів з'їзду, припадає на прямі договори або "ліві" схеми". Правомірно зазначити, що наведена цитата віє підприємницьким контекстом. Зовсім інший він би мав зміст, якби інформація була подана у формі суспільно справедливої її спрямованості, а саме: "Зі 16,7 млн кубометрів лісових матеріалів, заготовлених усіма лісозаготівниками в 2016 р., … аукціонні продажі не дотягують і до 6,5 млн кубометрів". Отже, понад 10 млн куб. лісових матеріалів, вироблених в Україні, показаних у діловій і статистичній звітності, реалізовані невідомо як…

І так рік у рік. До того ж цього ніхто з можновладців не бачить. Непрямий висновок, звичайно, можна зробити з повідомлення Міністерства внутрішніх справ України: "У Рівненській області затримані всі директори лісових господарств за незаконну вирубку лісу. Про це повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у своєму Facebook. За його словами, співробітники Управління захисту економіки Національної поліції разом з Військовою прокуратурою провели спецоперацію з викорінення корупційної складової в лісгоспах від нижчої ланки до верхівки". Більш ніж сумне явище…

Чи не правда, це - досить значущі докази безлічі фактів і чинників істотного порушення економічної діяльності в галузі українського рослинництва, лісівництва й лісокористування, точніше - користування головною товарною продукцією лісівництва - деревиною. Торгівля лісом (деревиною в стані росту) - квінтесенція лісівництва як галузі рослинництва. Продуктивною силою для якого є земля (ґрунти), з показниками її родючості - за відомими у науці едатопами, тобто з урахуванням їх трофності (багатства ґрунту органічними речовинами) і стану вологості (гігротопи). Класична система розподілу земельних угідь за едатопами має 24 гнізда, що відбивають їх природну продуктивність. Це означає - їх відповідність для вирощування деревини (лісу) найбільш відповідних їм корінних деревних порід. Саме за ними у сусідній Польщі лісогосподарські підприємства оплачують земельний податок (плата за землю) без зв'язку із затвердженням і маніпуляцією розмірами річної розрахункової лісосіки. Згідно із Законом про ліси Польщі "Державні ліси покривають свої видатки з власних доходів за принципом фінансової самостійності (ст. 50)". Це зрозуміло і справедливо. Безперечно - прийнятно в Україні… Для оплати земельної ренти значення має лише розподіл лісових земель і насаджень за класами бонітету на основі матеріалів лісовпорядження та її перерахування на умовні гектари, залежно від переважних у насадженнях деревних порід. Другий аргумент - ціни за даними державної статистики на пиловник (лісові матеріали великі) хвойних порід за підсумками торгівлі за ІІІ квартал попереднього плановому року (злотих/м³).

Нетерплячих читачів прошу не поспішати з висновками, начебто викладене не стосується формування ринку лісових матеріалів. Відтоді як лісівництво стало галуззю рослинництва (XIX сторіччя), а відповідні суб'єкти лісогосподарського виробництва набули статусу землекористувача, об'єктом їхньої праці й продуктивною силою, об'єктом земельних відносин стала земля, земельні угіддя замість колишнього "лісу", тобто лісових ресурсів на "нічийній" землі. В Україні межі лісових земель (у народі - лісів) встановлюються органами державної влади й органами місцевого самоврядування згідно із Земельним кодексом України. І, головне, "об'єктом плати за землю є земельна ділянка", а не лісові ресурси [ЗК, ст. 206]. Однак Податковий кодекс України (ст. 256) встановлює, що "об'єктом оподаткування рентною платою є деревина". І не просто "деревина", а "деревина, заготовлена…" (ст. 256.2.1; 256.2.2). І це питання залишається поза увагою антикорупційних відомств областей і держави. Хоча відповідь на нього також лежить "у площині деградації моральних засад українського суспільства в цілому", як зауважено журналістом DT.UA Лідією Суржик у статті "Доктор Плагіат" (7.04.2017), хоча зовсім з іншого приводу, але вочевидь того ж походження.

Наявна суперечність між нормами Земельного, Лісового і Податкового кодексів України, ігнорується положення про те, що головним джерелом доходу для лісогосподарського підприємства (далі - лісгоспу) є організація вирощування і щорічне вилучення деревини з лісових угідь, її реалізація суб'єктам лісової промисловості (СЛП). Від цього походить і термін "Рубка головного користування" (РГП). Реалізація деревини СЛП у стані росту, з урахуванням чинних лісогосподарських норм і правил, є як основним завданням лісогосподарського виробництва, так і домінантним джерелом валового доходу лісгоспу (історичний термін - лісового доходу).

Із цього випливає, що організація ринку лісосічного фонду (ЛСФ), тобто продаж лісу "на пні" суб'єктам лісопромислового виробництва, - завершальна стадія лісовирощування. Натомість ринок лісових матеріалів формують суб'єкти лісозаготівельного виробництва. Така організація лісокористування склалася історично зовсім не випадково. Вона успішно функціонувала в Україні до кінця 50-х років минулого століття! Адже лісогосподарські підприємства (лісгоспи) через невеликі обсяги лісосічного фонду обмежені в придбанні складної й дорогої лісозаготівельної техніки із забезпеченням належного коефіцієнта її корисного навантаження. Те саме стосується машин і механізмів для будівництва під'їзних колій і місць складування, цехів з обробки деревних стовбурів на лісові сортименти, місць зберігання й відвантаження лісових матеріалів тощо.

Досвід об'єднання в одній юридичній особі лісогосподарського і лісопромислового виробництва в 60-ті роки минулого століття, створення т.зв. лісгоспзагів, що набуло поширення тільки в українському лісівництві, як добре відомо фахівцям, себе не виправдав. Допитливі опоненти можуть звернутися до збережених ще статистичних відомостей аж до 1990 року. Зважаючи на це, Міжвідомча аналітично-консультативна рада з питань розвитку продуктивних сил і виробничих відносин при КМ України (МА-КРПСіВВ) на основі своїх позавідомчих досліджень (уперше в практиці українського лісівництва!) пропонувала: "Більш прагматичним на сьогоднішній день видається рішення щодо удосконалення існуючої системи функціонування лісового комплексу. Для цього необхідно: *розділити функції лісового господарства та лісової промисловості". Останнє створило б умови і наукові засади для формування ринку лісових матеріалів, розвитку конкуренції між суб'єктами лісогосподарського виробництва, прозорої й правдивої пропозиції СЛП головної продукції лісівництва - лісосічного фонду для отримання валового доходу.

Так ба! Відомча лісогосподарська наука і "громадськість" усіма праведними й неправедними способами почали доводити виключне право лісгоспів на проведення ними ж заготівлі лісових матеріалів. І успішно, хоча й всупереч морально-етичним суспільним нормам, а також на противагу пропозиціям МА-КРПСіВВ, провели це в Лісовий кодекс України. Його стаття 19 говорить: "Постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації…".

Мені достеменно відомі перипетії з прийняттям у 2006 році ЛК України, оскільки за службовим обов'язком і як помічник-консультант народного депутата України Юрія Кармазіна брав участь у підготовці й подачі альтернативного законопроекту, підготовленого ним з групою інших народних депутатів України. Законопроект народних депутатів В.Самоплавського і М.Шершуна, запропонований високопоставленими і впливовими менеджерами лісового комплексу України, звісно, містив елементи "лісгоспзагізації" замість колишніх "лісівництва" (землекористування) і "лісокористування" (користування деревиною), відокремлених у процесі їхньої господарської й фінансової діяльності. На пленарному засіданні Верховної Ради України було ухвалено їхній законопроект. У такий спосіб були зведені в ранг Закону, м'яко кажучи, малозрозумілі, тіньові норми для "постійних лісокористувачів" ("право самостійного господарювання в лісах", замість "самостійного господарювання на землях лісогосподарського призначення"; "виключне право на заготівлю деревини" замість "продажу на аукціоні ЛСФ" та ін.). Наведені норми відразу ж зруйнували всі одвічні ринкові механізми вилучення з лісів (лісових екосистем) головної продукції лісівництва та її реалізації суб'єктам лісопромислового виробництва "на пні". Лісогосподарське виробництво у всіх областях стало й залишається останню чверть століття дотаційним.

Минули роки з часу прийняття в Лісовому кодексі зазначених помилкових норм, невидимих тільки тим, хто не хоче бачити їх надкорупційну спрямованість. Затримують органи Національної поліції України керівників лісгоспів, які всього лише використовують недосконалість лісового законодавства. І автор реферованої статті, шанований і широко відомий кореспондент Роман Якель, досі ще говорить про ринок деревини, хоча розповідає про лісові матеріали, що зовсім не те саме. І переконує, пославшись на голову Західноукраїнської асоціації деревообробників і лісозаготівельників Ігоря Соболевського, громадськість у тому, що "Ми повинні відстояти в законопроекті норми про те, що заготівля деревини є кінцевою фазою ведення лісового господарства".

Дозволю собі нагадати громадськості й керівникам органів влади, а також суб'єктам лісогосподарської і лісопромислової діяльності про таке. Кінцевою фазою лісівництва (галузь рослинництва) є вирощування лісу (деревини), необхідної за своїми фізико-технічними властивостями, для реалізації її на ринку лісосічного фонду згаданим "лісозаготівельникам", з метою отримання доходу. Лісозаготівельники, розробляючи лісосічний фонд, виробляють лісові матеріали з урахуванням попиту суб'єктів бізнесу деревообробного виробництва, насамперед для задоволення попиту місцевих товаровиробників. І тільки лісгоспи, бувши зацікавленими в постійному збільшенні лісового доходу для забезпечення самооплатності й прибутковості свого виробництва, просто змушені будуть ураховувати потенційний попит на лісові матеріали місцевих СЛП, сприяти його максимально повному задоволенню своїми лісогосподарськими заходами. Сучасним менеджерам виробництва і науки в лісовому секторі економіки було б корисно знати (і до того прагнути!), що з утворенням Лісового департаменту в далекому XVIII сторіччі було покладено початок статистичній звітності за доходами і видатками на ведення організованого лісового господарства щодо кожного з лісових підприємств (лісництва, лісгоспи). Зокрема, по Київській губернії лісові доходи постійно
збільшувалися й досягли за 1897 р. 1153 тис. крб сріблом у порівнянні з 3,5 тис. крб сріблом за 1804 р., тобто зросли в 327 разів...

На поставлене у заголовку до цієї статті й у публікації Р.Якеля питання щодо Закону про ринок деревини можна відповісти чітко: назрів, якщо мати на увазі організацію ринку деревини в стані росту, тобто ринку лісосічного фонду, а не ринку лісових матеріалів. Лісові матеріали - товар зовсім іншого виду економічної діяльності, з іншими системами організації виробництва, матеріально-технічного й фінансового забезпечення. І тому давно назріло питання про адаптацію лісового законодавства до ринкових норм.