Куяльник: блукання між двома соснами

Куяльницький лиман слід терміново рятувати. Багатий на лікувальні грязі й ропу, він висихає вже кілька років підряд. Його зелені береги перетворюються на смітник, а висохле дно - на соляну пустелю.

Нині вода в окремих місцях відступила вглиб на сотні метрів. І, щоб добратися до живлющої вологи, треба спочатку довго йти по скрипучій пухкій соляній кірці, яка ковзає під ногами, а потім брести по коліно в пошуках глибини.

За останні роки рівень води в лимані впав до катастрофічних масштабів. Цієї весни лиман ще більше обмілів. І хоча літні дощі трохи випрямили водне дзеркало, та спекотний серпень уже вніс свої корективи. Висока солоність може призвести до незворотних наслідків. І вона загрожує не тільки екосистемі лиману. Торік сильні вітри, як стверджують очевидці, підхопили сіль, що випала, і вздовж берегів та по розораних полях пронеслася біла соляна буря, залишивши на згадку про себе жахливе видовище.

Останніми роками громадськість, екологи, вчені, депутати, журналісти - всі б'ють на сполох. Чиновники теж перейнялися бідами Куяльника. Для його порятунку ще в жовтні 2011 р. обласна рада затвердила регіональну програму збереження і відновлення водних ресурсів у басейні лиману. До 2016 р. було розписано заходи, терміни та обсяги фінансування. Однак програма не виконується.

Для порятунку Куяльницького лиману потрібні великі кошти. Але обласна влада вважає, що знайти гроші - не проблема. Як тільки вчені скажуть своє вагоме слово, вони негайно розпочнуть рятувальні заходи.

З півночі на південь

Свої рекомендації для порятунку Куяльника вчені дали ще три роки тому. Це заходи, які час від часу чиновники записують у свої рішення - ще з часів розпаду Союзу. І, засукавши рукави, нічого фактично не роблять.

Ідеться про оздоровлення пересихаючої річки Великий Куяльник, яка, разом із трьома своїми притоками та чотирма балками, живить лиман прісною водою. У посушливі роки вона пересихає повністю - і влітку, і восени. Навіть після сніжних зим до лиману добираються лише слабкі струмочки води.

В усьому винні штучні водойми, вириті в басейні річки. Їх кількість за останні 20 років потроїлося. Тепер їх - понад 140. Крім старих ставків і водосховищ, з'явилися нові ставки, кар'єри, копанки завглибшки до п'яти метрів. Вони й забирають воду.

Видобування піску та будівництво дамб стало катастрофою для малої річки. Років три-чотири тому, коли влада, з подачі громадськості, примусила правоохоронців зайнятися цією проблемою впритул, було порушено кримінальні справи. Але після тієї незаконної діяльності залишилися величезні розкопані території. Ба більше, як зазначають екологи та громадськість, видобуток піску триває.

На стік води впливають й інші процеси: замулення, ерозія, заболоченість. Береги Великого Куяльника лише частково засаджені деревами й чагарниками. Більшість території розорано, а в заплаві річки люди випасають худобу.

У регіональній програмі з порятунку Кульницького лиману всі ці проблеми чітко відбито. Як їх вирішувати, теж сказано. Заходи ті ж самі, п'ятирічної й десятилітньої давності. Необхідно насамперед розчистити русло річки й відновити стік. Встановити водоохоронні знаки навколо лиману, річок, балок. Облаштувати прибережні захисні смуги. Заборонити всілякі копанки, кар'єри. І випас худоби. Загалом, треба навести елементарний лад.

Із моменту прийняття програми минуло понад півтора року. Але за цей час навіть заявок на фінансування робіт із розчищення русла не надходило, не кажучи вже про інші заходи. Виділялися гроші тільки на науково-дослідні роботи, які підтвердили ще раз, у якому жалюгідному стані перебуває річка, її притоки, балки та сам басейн Куяльницького лиману.

У травні 2010 р. для контролю та координації заходів із його порятунку створили басейнову раду річки Великий Куяльник та Куяльницького лиману. Однак цей орган так і не зміг розпочати роботу. Чомусь обласна влада, яка вважає своїм першорядним завданням вирішення проблем Куяльника, досі не наділила раду повноваженнями. Її становище й склад так і не затвердили, попри вимоги депутатів та екологів.

Одне слово, природний спосіб порятунку лиману чиновники відсунули на задвірки. Навести лад на відтинку 180 км (а річка протікає територією чотирьох районів і 77 населених пунктів) виявилося значно складніше, ніж реалізувати грошовий проект об'єднання лиману з морем. Саме цей варіант порятунку Куяльницького лиману влада обіцяє негайно втілити в життя. Хоча морська вода небезпечна для лікувальної грязі та ропи. Солоність у лимані й так перевищує норму майже втроє. До того ж води Одеської затоки, куди потрапляють нафтопродукти й очищені (?) каналізаційні стоки, - не найкраще підживлення. Проте нині чиновники вважають морський варіант єдино швидким і правильним способом порятунку Куяльника. Такого погляду дотримуються й ряд вчених.

Велика вода

В історії лиману, що зазнає, як відзначають спеціалісти, циклічних змін і всихання, бували періоди заповнення його морською водою. На початку минулого століття через штучний канал воду з Одеської затоки запускали двічі. Тоді на Куяльнику видобували сіль. Слід зазначити, лиман, що утворився приблизно в XV ст., відокремившись від моря, становив собою солоне озеро. Отож промисел, організований ще в 60-х роках XIX ст., було поставлено, як на той час, на широку промислову основу. Його сліди на тілі лиману залишилися на все подальше життя. Рештки дерев'яних конструкцій досі стирчать із дна Куяльника. Як бачимо, втручання людини в складну біологічну систему, якою є лиман, марно не минулося. Проте лікувальні грязі та ропа, як і раніше, рятують людей від безлічі недуг. Отже, тендітна екосистема лиману й цього разу витримає велику воду, вважають прибічники об'єднання лиману з морем. Але є й інші посилання. Надалі, коли лиман знову втрачав свої розміри й знову виникала спокуса живити його морською водою, вчені, яким неодноразово доводилося боротися за збереження унікальних ресурсів, відмовлялися давати згоду на цей крайній захід.

До речі, вчені з Одеського державного екологічного університету, які займалися впритул вивченням стану лиману, у своїх рекомендаціях 2010 р. наполягали на природному способі наповнення Куяльника, закликаючи терміново розпочати роботи з розчищення русла та наведення ладу в користуванні водними ресурсами в басейні річки. Але тепер, коли час змарновано, вони теж ратують за об'єднання лиману з морем.

З огляду на складність питання та відсутність єдиної думки, влада вирішила перестрахуватися, виділивши з бюджету додаткові кошти трьом інститутам, які мають підтвердити, що прихід води з Одеської затоки не становитиме небезпеки для екосистеми лиману і його лікувальних ресурсів. До кінця серпня Інститут біології південних морів НАН України, Фізико-хімічний інститут ім. Богатського НАН України і Український НДІ медичної реабілітації та курортології Мінздоров'я України мають дати остаточну відповідь.

Судячи з попереднім даних, висновки будуть позитивними. За словами чиновників, щойно результати вчених ляжуть на стіл, вони відразу розпочнуть розробку проекту, і, можливо, наступного року труба з'єднає Куяльницький лиман із Одеською затокою, звідки вода надходитиме самопливом. Лиман на 6,5 м нижчий від рівня моря.

А поки що влада й громадськість навперебій організовують суботники з очищення берегів Куяльницького лиману від сміття. Якщо прийде велика вода, буде катастрофа - все попливе.

Потрібна велика чистка

Береги та схили лиману - це окрема тема. Це надзвичайно цінні території. Тут ще збереглися ковилові степи з їхньою багатим природним розмаїттям. Але з кожним роком вільних земель все меншає. Їх розорюють або віддають під забудову. За даними обласного управління екології, триває розробка містобудівної документації аж до урізу води, а рештки нерозподілених прибережних земель водного фонду місцеве начальство зараховує до сільськогосподарських угідь.

Для порятунку цих земель кілька років тому вирішено було створити національний природний парк "Куяльницький". Саме статус парку мав стати рятувальним колом для лиману і для збереження багатства тутешніх степів. До його складу планували вести всі землі навколо лиману з прилеглими балками і ярами. Включно з територією санаторію ім. Пирогова. Загалом, це близько
10 тис. га.

2011 р. область отримала погодження Мінприроди України. Було виготовлено картосхему, підготовлено наукове обґрунтування. У рамках міжнародного проекту, націленого на збереження степового біорозмаїття, виділено кошти. Нинішнього року Одеський міськвиконком погодив передачу до складу майбутнього парку 161 га землі, частина якої (67,5 га) перебуває у віданні санаторію. Але загалом створення парку, що охоплює землі Одеси і трьох районів області - Біляєвського, Комінтернівського та Іванівського - рухалося з великими потугами. Районне начальство саботувало цей процес. Сільські ради теж не виявляли до цієї ідеї жодного інтересу. А тепер створення парку - взагалі під великим сумнівом, хоча він став частиною регіональної програми з порятунку Куяльницького лиману, взятої депутатами під особливий контроль.

У квітні цього року в обласній раді було зареєстровано депутатську групу "Куяльник", очолювану ректором Одеського державного екологічного університету, депутатом кількох скликань Сергієм Степаненком. До її складу ввійшов і голова Одеської облради Микола Пундик. Саме ця група стала сьогодні "законодавицею" і порятунку Куяльника. Саме "завдяки" їй питання про національний парк благополучно... відсунулося на задвірки. Тепер усім територіям навколо Куяльницького лиману чиновники хочуть надати статус курорту державного значення. Необхідні коректування вже зроблено.

На початку липня цього року сесія обласної ради внесла зміни до рішення, прийнятого два місяці тому, щодо схем планування територій і рекомендувала районним адміністраціям та місцевим радам зарахувати округ санітарного захисту Куяльницького лиману до територій курортно-оздоровчого призначення. Тобто землі, які раніше вони планували ввести до складу природного парку.

На їхню думку, заповідний статус менш сприятливий для збереження ресурсів лиману, ніж статус курорту. Бо закон про природно-заповідний фонд працюватиме лише на охорону водно-болотних угідь, а закон про курорти - на збереження лікувальних грязей, ропи, мінеральних вод тощо. Але головний їхній аргумент - в іншому. Статус природного парку перешкоджатиме в майбутньому розвиткові інфраструктури курорту світового класу, на який має перетворитися Куяльник. Адже на заповідних землях нічого не можна будувати, зокрема й санаторії.

Одеський державний екологічний університет уже підготував проект закону України "Про проголошення території Куяльницького лиману - курортом державного значення".

Але ідею створити національний природний парк поки що не відкинули. Як запевняють чиновники, за необхідності найцінніші землі можна буде віднести до природно-заповідного фонду. Тобто природний парк за потреби буде створено всередині курорту. Вони вже заявили, що такий варіант, судячи з роз'яснення Мінприроди, можливий.

І насамкінець

Куяльницький лиман - це велетенський пласт проблем, які держава пустила на самоплив. Сюди можна зарахувати і безконтрольний видобуток лікувальної грязі, якою торгують в Інтернеті. Останніми роками Київ цікавив лише розміщений на березі лиману санаторій ім. Пирогова, який перебуває в руках Укрпрофоздоровниці. Прокуратура намагалася повернути державі частину проданого майна. Але до розвитку курорту "Куяльник", а саме так іменує себе оздоровниця, ці спроби жодного стосунку не мали. Найстаріша грязелікарня, що завоювала звання курорту в радянські роки, так до кінця й не оговталася після розвалу Союзу і теж потребує нових ідей та грошових вливань.

Для вирішення всіх нагромаджених проблем потрібні комплексний підхід, увага і допомога держави. Нині для порятунку Куяльницького лиману місцеві чиновники керуються постановою Ради міністрів УРСР від 7 березня 1985 р. "Про межі округу та зон санітарної охорони курорту "Куяльник" в Одеській області". І розраховують на розробку державної програми збереження й розвитку курорту Куяльник.

Можливо, після затвердження Кабміном 1 серпня 2013 р. концепції державної цільової програми розвитку туризму і курортів до 2022 р. та отримання завдання на розробку до кінця поточного року цієї програми приділять увагу й Куяльнику.