ІНФОМАГІСТРАЛЬ

Буша змусять «позеленіти»
його ж співвітчизники

Нинішнього американського президента Джорджа Буша донедавна промисловці любили більше, ніж екологи. Особливо після того, як у березні нинішнього року він відмовився визнавати обмеження на емісію парникових газів, ухвалену Кіотським протоколом 1997 року. Більш того, навіть термін «глобальне потепління» нинішня американська адміністрація не хотіла використовувати. Так собі, короткочасна зміна клімату, несуттєва на тлі безпрецедентного зростання американської економіки. При цьому ні тритомна доповідь більш ніж півтори сотень найавторитетніших учених усього світу, підготовлена під егідою ООН, ні відозва найкрупніших учених 16 країн світу вжити термінові заходи зі скорочення викиду парникових газів на американського президента особливо не вплинули. Більш того, ним було дане соціальне замовлення саме американським ученим установити, чи не є вся ця пропаганда справою рук ідейних ворогів американського імперіалізму. Адже саме американці, які за чисельністю становлять близько 5 відсотків від загального населення Землі, викидають в атмосферу понад 25 відсотків усіх парникових газів.

Проте в доповіді американських учених, оприлюдненій минулого тижня, висновок зроблений цілком однозначний: так, за останні 50 років зафіксоване зростання середньорічних температур на планеті, і справді антропогенний чинник відіграє в цьому суттєву роль. Більш того, повені, що почастішали, і зливові дощі разом з незапланованими посухами саме і є наслідком цього найглобальнішого потепління. Отже, в інтересах усього людства й Америки зокрема чинники ризику такого потепління (тобто викид парникових газів) необхідно суттєво знизити. Що й зобов’язалися свого часу зробити США, підписавши Кіотський протокол, і робить уже чимало американських компаній, не чекаючи адміністративних розпоряджень.

Тримаючись з гідністю, американський президент під час свого європейського турне від завдань зі скорочення емісії парникових газів не відмовлявся. Проте всіляко чинив опір спробам перекласти основну відповідальність саме на його країну. Він дотримувався думки, що країни, які розвиваються, теж не потрібно ігнорувати. Втім, із такою постановкою питання сперечатися ніхто й не збирається. Розбіжності виникають лише в процесі розробки механізмів: чи платити їм за те, що вони парникових газів викидають набагато менше, ніж розвинені країни, чи карати за те, що викидають їх узагалі. І все було б дуже сумно, якби не було так смішно, що саме першим шляхом збираються йти безпосередньо американські компанії, які вклали уже багато мільярдів доларів у скорочення обсягів емісії парникових газів. А інтереси крупного бізнесу нинішній американський президент захищає беззастережно.

ГМ крокують планетою

Попри сумніви, які поширюються із приводу декларованої безпеки генетично модифікованих рослин, площа посівів, зайнятих ними, неухильно зростає. Лише за минулий рік ними було засіяно понад 100 мільйонів акрів (40 мільйонів гектарів), що в 25 разів більше, ніж чотири роки тому. І це без врахування площ, які зайняті культурами, заплідненими пилком ГМ-рослин, засіяних насіннями з домішками генетично модифікованих рослин, а також контрабандним насінням. «По суті, джин уже випущений із пляшки, — стверджує Нейл Харл, професор сільського господарства й економіки Айовського університету. — Якщо завтра заборонять генетично модифіковані рослини, то це означатиме початок тривалого процесу. Потрібно буде чимало років, якщо не десятиліття, щоб домогтися конкретного результату». І справді, торішній скандал, викликаний виявленням зерен ГМ-кукурудзи сорту StarLink, дозволеної лише як корм для худоби, в кукурудзяних чіпсах у мережі американських супермаркетів, показав, як тяжко заштовхати джина, який вирвався на волю, назад у пляшку. За останні шість місяців американські та японські фермери витратили понад мільярд доларів, щоб гарантувати повне вилучення кукурудзи цього сорту з технологічних ланцюжків, які забезпечують виробництво продуктів харчування для людей. Проте той факт, що на частку ГМ-кукурудзи припадає, як мінімум, один відсоток усього американського посівного матеріалу, перетворив це завдання на воістину сізіфову працю. Адже про який саме один із ста відсотків йдеться, ніхто і не підозрює. До того ж, саме на США, Бразилію й Аргентину припадає до 90 відсотків світового обсягу експорту кукурудзи.

Проте за офіційними даними велика частина генетично модифікованого насіння висівається в Сполучених Штатах Америки, найкрупнішому експортері сільськогосподарської продукції. В основному це кукурудза та соя. Проте чимало видів рослин легально або ж не зовсім уже експортовано в багато країн світу, насамперед до Китаю, Індії, Австралії та Південної Африки. Більш того, ГМ-рослини виявляються в тих країнах, де їх заборонено вирощувати (насамперед у країнах Західної Європи), і навіть на полях тих фермерів, які активно виступають проти широкого наступу небезпечних, із їхньої точки зору, продуктів біотехнології. У цьому винні як ділки «чорного» ринку, так і халатність постачальників, які не в змозі повністю ізолювати ГМ-насіння від традиційних сортів, а також перезапилювання культурних чи диких рослин, які ростуть по сусідству з ГМ-рослинами. А скептики тим часом уже малюють виключно похмурі картини нашого найближчого майбутнього, в якому завдяки перехресному запиленню ген стійкості до гербіцидів перейде до найнебезпечніших бур’янів. Причому саме в тих країнах, де грошей на дотримання нехай навіть елементарної агротехнічної культури хронічно не вистачає. Адже якщо для американських, японських і європейських фермерів зберігається хоча б ілюзія вільного вибору, то для багатьох азіатських і африканських держав, чиє населення в масовому порядку гине від голоду, вибір найменшого зла із двох може виявитися повністю умовним.