Харчова безпека США: що побажати Україні?

Американцям є чого в нас повчитися! — гордо підсумувала наша група з чотирьох фахівців і журналіста після трьох тижнів перебування в США. Ми ознайомлювалися з тамтешньою системою безпеки харчових продуктів і дійшли висновку, що вона — не ідеальна. Скандал зі шпинатом, зараженим колібактерією, понад місяць обговорювали провідні американські ЗМІ. Щодня сповіщали про кількість нових жертв, шпиталізованих із діагнозом «колібактеріоз». У кожному штаті ми розпитували державні служби контролю за харчовими продуктами про розслідування небезпечної недуги. Їм знадобилося кілька тижнів, аби визначити географію полів із зараженим шпинатом. А всі їхні дії з профілактики масової захворюваності звелися до попередження по телебаченню: «Утримайтеся від споживання шпинату».

Харчовий тероризм просто під носом

— В Україні такий випадок не циркулював би у медіа більше двох днів, — говорить Алла Григоренко, заступник директора департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я України. — Саме стільки необхідно нашій державній санепідслужбі, аби визначити, з яким збудником інфекції маємо справу, звідки він узявся, та оперативно зреагувати на його розповсюдження. Вже в перші години епідемічних ускладнень районні санстанції повідомляють у Міністерство охорони здоров’я: скільки постраждалих і з яким діагнозом, їхній вік, стать, місце роботи і проживання, дані про походження продукції, результати перших лабораторних досліджень. Розслідування спалахів харчових отруєнь та гострих кишкових інфекцій входить до обов’язків будь-якого лікаря-епідеміолога або лікаря з гігієни харчування Державної санепідслужби України. Ми вповноважені не тільки заборонити продаж небезпечних продуктів, а й конфіскувати та знищити їх.

Американські фахівці щиро дивувалися і всі як один висловили бажання відвідати Україну. Хотіли ретельніше вивчити систему харчової безпеки, яка залишилася нам ще від Союзу. Найбільшою позитивною відмінністю нашої системи від американської виявися широкий вплив держави на всю національну систему безпеки. Саме на державному рівні, на основі досліджень місцевих учених у нас затверджуються показники безпеки продуктів. У США користуються міжнародними вимогами, нормативами Кодексу аліментаріусу, встановленими для всіх країн, які входять до СОТ. Таких країн 150, а норми — однакові.

Якщо порівняти міжнародні нормативи з українськими, то низка показників безпеки матиме збіги. Але серед наших трапляються і значно жорсткіші за іноземні.

Зі слів журналістки Марлен Лукас — спеціаліста з аграрної тематики тижневика The Gazette (штат Айова), ми дізналися, що випадки недбальства у виробничому процесі трапляються як мінімум десять разів на рік. У випадку зі шпинатом вийшло так, що на поля Каліфорнії потрапили іригаційні води. Але працівники ферм і далі пакували забруднене листя в пакети, які одразу відправляли на полиці супермаркетів.

Ще одну прогалину у харчовій безпеці США ми виявили на м’ясокомбінаті у провінції штату Айова. На наше запитання, чи проходять працівники медичний огляд, менеджер Деймон Річардс стенув плечима.

— Хіба ви не боїтеся, що на виробництві працюватиме людина, хвора на туберкульоз? — запитали ми.

— Такій людині не варто влаштовуватися до нас на роботу, — здивовано відповів нам Деймон.

Справді, основний критерій працевлаштування — чи до снаги новачку той чи інший шмат роботи. З таким підходом в Америці безпечно їсти можна хіба що в китайських та мексиканських ресторанах. Їжа там добре просмажена і приперчена. Запивати її пропонують міцними напоями.

Легковажність американців у деяких аспектах дивує. Щоб запобігти актам тероризму, в аеропортах, при посадці в літак, вони вилучають пляшки з мінералкою і навіть дитячим харчуванням. Але поруч, у супермаркетах, працюють відкриті кулінарії з самообслуговуванням. Як пояснила нам Люсі Ларсен, менеджер супермаркету WHOLE FOODS у Денвері, гарячі продукти, виставлені для відвідувачів, працівники магазину перевіряють лише раз, наприкінці дня. Здавалося, наші фахівці налякали дівчину до смерті, коли пояснили, що це найслабша ланка у системі харчової безпеки.

Ветеринарна служба, санстанція чи національний центр з питань якості харчів?

Безумовно, не можна однозначно судити про харчову безпеку Штатів. Нам, скажімо, необхідно запозичити активну й розгалужену мережу асоціацій. В Америці вони створені не тільки для вирішення економічних питань. Асоціації фермерів, виробників молочної продукції, пекарів лобіюють інтереси своїх членів, розробляють нові санітарні правила. Вони формують громадську думку, активні у громадській діяльності.

Крім того, з позитивного досвіду, який варто перейняти, — навчання персоналу на виробництві. Новачки вивчають не лише специфіку свого фаху, а й складають тест на знання санітарно-гігієнічних правил. Схожа система існувала й на радянських підприємствах, частково існує й сьогодні. Проте в Україні система навчання персоналу потребує певних змін.

Найповчальнішим прикладом з поїздки до Штатів виявився чіткий розподіл функцій між інспекціями з харчового контролю. Департамент сільського господарства (USDA) проводить моніторинг сирої продукції. Управління США з контролю за продуктами і лікарськими засобами (FDA) досліджує готову продукцію.

В Україні державна санітарна служба конкурує зі службою ветеринарної медицини.

— У нашій країні традиційно склалася система контролю, в якій служба ветеринарної медицини перевіряла здоров’я тварин, дотримання вимог під час забою та здійснювала ветеринарно-санітарну експертизу туш забитої живини, — розповідає Алла Григоренко. — У подальшому, коли продукція могла бути забруднена тільки людиною, нагляд здійснювався державною санслужбою. Цей контроль був і залишається частиною системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, що охоплює всі фактори навколишнього середовища (вода, ґрунт, повітря, всі харчові продукти тощо) в їхньому взаємозв’язку з захворюваннями населення.

Нині створюється ситуація, коли одна й та сама продукція контролюється за однаковими показниками одразу двома відомствами. Це викликає нарікання виробників та призводить до подорожчання продукції.

Взірцем неврегульованості вітчизняного законодавства є ухвалений нещодавно в першому читанні Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про ветеринарну медицину», який водночас наразився на опір виробників і викликав подив у фахівців державної санслужби. По суті, зазначений законопроект суперечить чинному Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», який був ухвалений у 2005 році як пріоритетний щодо вступу України до СОТ.

— Вкрай негативно цей закон позначиться на малому, середньому бізнесі та простих громадянах, — вважає Наталя Янко, учасник програми міжнародних відвідувачів, головний державний санітарний лікар Волинської області. — Уже сьогодні статтею 5 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» передбачено розмежування повноважень між державною санепідслужбою та службою ветеринарної медицини. Тому незрозумілий запропонований ветеринарами новий розподіл повноважень між контролюючими службами, що знову повертає системи контролю та нагляду до дублювання функцій.

На запитання, чи працюють ветеринари на молокозаводі у місті Літл Рок (штат Арканзас), менеджер Черб Колман відповів:

— Що їм тут робити! Роль ветеринарного лікаря завершується видачею довідки про стан здоров’я тварини, чиє молоко йде на переробку. Готову продукцію, а також умови виробництва контролює громадська інспекція FSIS разом з управлінням охорони здоров’я штату. Кожна ланка — це вузькоспеціалізовані фахівці.

Українські санітарні лікарі вважають: сьогодні відсутні об’єктивні підстави для впровадження альтернативної системи нагляду за продукцією тваринного походження. Кажуть, в Україні достатньо системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Вона має понад 800 санстанцій з лабораторними структурними підрозділами. А працює там близько 60 тисяч фахівців.

— Як позитивний приклад можна навести систему контролю безпеки харчових продуктів у Польщі, яка є членом СОТ і ЄС, — каже Наталя Янко. — Вони максимально зберегли санепідслужбу — практично в такому ж вигляді, як і в Україні, усунули дублювання функцій контролюючими службами. У них не проводиться обов’язкової сертифікації продуктів. Сьогодні в Україні пропонують зруйнувати існуючу систему і створити щось нове. А тому ухваленню законів, які мають регуляторний вплив, повинні передувати громадське обговорення, дослідження вигод і витрат бізнесу, держави і громадян.

Однак самі ветеринари не драматизують ситуації. Дмитро Масюк — ще один учасник програми міжнародних відвідувачів, заступник декана факультету ветеринарної медицини Дніпропетровського державного аграрного університету — пояснює, що санслужби применшують значення ветеринарів. Сьогодні лабораторії ветеринарної медицини оснащені не гірше, ніж лабораторії санстанцій, і акредитовані вони за європейськими стандартами. Але проблема навіть не в тому, хто буде моніторити продукти, питання — чи буде робота служб ефективною, і чи довірятимуть їм українці?

— Процес, що відбувається нині, — це перехідний етап. Коли ми наблизимося до вступу до Європейського Союзу, ми почнемо шукати способів, як гармонізувати діяльність служб, — стверджує Дмитро Масюк. — Особисто я бачу вихід в організації національного центру з питань якості продуктів харчування — альтернативної агенції, де працюватимуть медики різних фахів. Цей центр повинен мати громадський статус. Ми вже працюємо над таким проектом у Національному аграрному університеті. Там створено навчально-науковий інститут ветеринарної медицини та якості й безпеки продукції аграрно-промислового комплексу. Також функціонує Українська лабораторія якості й безпеки продукції АПК, яка вже до кінця цього року буде акредитована іноземними фахівцями за європейською системою. Такі лабораторії є не тільки в столиці, а й у регіонах. Наприклад, при Дніпропетровському державному аграрному університеті створюється центр якості та біобезпеки ресурсів АПК. Це, до речі, втілений у нас американський досвід: у США такі незалежні центри існують при багатьох університетах. Один з них ми відвідали в Айова-сіті. Фахівці університетської лабораторії проводять аналіз продукції у всьому штаті, і їхньому незалежному моніторингу американці довіряють найбільше.