Дельфіни — самовбивці?

У Криму зафіксовані випадки викидання дельфінів на узбережжя півострова. Ці розумні тварини «йдуть на смерть» як поодинці, так і цілими зграями. Попавши в біду, вони голосно кричать. Їхній крик можна почути за кілька кілометрів. Вчені-біологи не на жарт стривожилися і посилено шукають відповідь, що ж змушує дельфінів чинити такі дивні «самогубства»...

«Добровільна» загибель китоподібних на узбережжях давно хвилює людину. Це траплялося в усіх океанах і в багатьох морях. Нині такі випадки почастішали. На березі закінчують свої дні представники всіх 80 видів ряду китоподібних. Але найчастіше так гинуть тварини зі стадним способом життя. На частку грінди припадало 70% випадків викидань. Друге місце посідають чорні косатки, за ними йдуть кашалоти й дельфіни.

Одні учені вважають, що це пов’язано з втратою розуму ватажком, за котрим слухняно йде стадо. Інші схиляються до версії «поклику предків»: адже далекі прабатьки дельфінів жили на суходолі, от вони й тягнуться до берега — спрацьовує генетична пам’ять. Деякі фахівці припускають, що дельфіни час від часу потрапляють у так звану зону магнітної аномалії, тому втрачають орієнтацію і опиняються на суші. А чемпіон світу з пірнання Жак Майоль стверджував, що масове «самогубство» дельфінів — це їхній протест проти жорстокого ставлення людини до китоподібних, щось на кшталт самоспалення старообрядців. На жаль, це всього лише припущення, гіпотези.

У березні 2001 року на півострові Пелопоннес, біля села Кіпаріссія на піщаний пляж Іонічного моря викинулися і загинули одинадцять дельфінів. Через два тижні трагедія повторилася — без видимих причин викинулися на берег, щоб там померти, ще вісім тварин. Учені провели розтини, але ніяких ознак хвороб, отруєнь чи фізичних ушкоджень не виявили.

Дослідникам, як це часто буває, допоміг випадок. Якось увечері, проглядаючи газети й журнали в місцевій бібліотеці, учені наштовхнулися на невелику замітку, в якій власті попереджали рибалок про те, що в затоці Кіпаріссіакос — у тій самій, де відзначалася масова загибель дельфінів, — проводитимуть якісь «звукові» випробування. Звук для морських тварин є свого роду навігаційним «радаром» для плавання під водою. І якщо хтось створює такі звукові перешкоди, то цим він немов «осліплює» морських тварин, позбавляючи їх правильної орієнтації.

Незабаром ученим удалося дізнатися, що в Іонічному морі підводний дослідницький центр НАТО проводив цілком таємні випробування низькочастотного сонара, котрий міг виявляти нове покоління безшумних підводних човнів противника. Цей сонар використовує звуки (на рівні 235 децибелів і навіть вищі), генеровані спеціальним передавачем, укріпленим позаду призначеного для випробування судна. Саме такі звуки — настільки потужні, що їх можна приймати на іншому кінці Атлантики, — і явилися причиною масової загибелі дельфінів у Іонічному морі. Тварини, котрі втратили орієнтацію, у паніці викидалися на берег, де і гинули.

Багато науковців вважають, що одна з головних причин масової загибелі китоподібних — інстинкт збереження виду. Той, хто потрапив у скрутне становище, подає сигнал біди. Родичі приходять на допомогу і виштовхують хворого з води. Ледь голова бідолахи покажеться на поверхні, спрацьовує дихальний рефлекс. Хворому немов надають невідкладну допомогу. Але інстинктивне бажання допомогти ближньому обертається трагедією, якщо сигнал подає тварина, котра викинулася на берег. Особини одна за одною намагаються добратися до неї, і в результаті все стадо опиняється на березі. Таким чином на узбережжі можуть виявитися десятки, сотні й навіть тисячі тварин. Ось типовий випадок.

14 березня 1955 року до Оркнейських островів, щоб укритися від негоди, наблизилася зграя грінд. Вони зайшли в мілку протоку глибиною близько п’яти метрів і майже п’ять діб проплавали між островами. Драма розвивалася так. Із берега очевидці помітили, що в стаді є кілька тварин, які були поранені до цього мисливцями. Можливо, сигнали біди поранених грінд затримали стадо в неблагополучній протоці. Тварини збуджено плавали в небезпечному районі, відмовляючись залишити тих, хто потрапив у біду. Катастрофа вибухнула вночі, під час шторму, коли в череді здійнявся пронизливий вереск... У кінцевому рахунку спочатку 16, а потім 37 грінд опинилися на пологому кам’янистому березі острову Уестрей...

Цікаво, якими будуть дії дельфінів, якщо людина спробує виштовхнути їх з обмілини на безпечну глибину? Ось тут і відбувається найдивніше: врятовані тварини через кілька годин чи навіть діб знову викидаються на берег в іншому місці; якщо ж їх рятують ще і ще раз, вони затято повторюють фатальні спроби.

Якось у Чорному морі відомий учений-біолог Аверін Томілін заміряв температуру в хворого дельфіна-білобочки. Стоячи по пояс у воді за один метр від берега, він притримував дельфіна руками. Той не опирався, якщо його голова була повернута до берега. Але варто було повернути морду убік від берега, як він усіма силами повертався до суші, намагаючись обпертися об дно грудними плавниками.

Що ж змушує мешканців моря, котрі вже отримали жорстокий урок, знову викидатися на берег? Підсвідомий пошук контакту із сушею хворих особин, — гадають учені. Адже давні предки китоподібних, освоюючи водну стихію, у разі небезпеки поверталися на землю. Мабуть, такий інстинкт у недужих мешканців моря зберігся й сьогодні.

Дельфіни страждають від сили-силенної нервових, шлункових, шкірних і інших хвороб, іноді гинуть від стафілококової інфекції, бешихових запалень, інфарктів, злоякісних пухлин, цирозу печінки, абсцесів, запалення легень.

Нині у Світовий океан людина викидає потужний потік отруйних речовин — важких металів, гербіцидів, пестицидів... Дедалі більше дельфінів стають жертвою забруднення морів сирою нафтою. У деяких місцях знаходили трупи тварин із закупореним нафтою дихалом.

У севастопольських бухтах, а також в акваторії м.Феодосії Кримського півострова вміст ртуті на сьогодні вп’ятеро перевищує гранично припустимі норми, миш’яку — у 50, отрутохімікатів — у 500, а в цілому вміст шкідливих речовин у воді — у 1000 разів вищий від встановленої норми. Це вже не морська вода, а якийсь хімічний розчин. Крий боже випадково при купанні ковтнути таку водичку чи з’їсти рибу, впійману в цих акваторіях. Морські ссавці за своє довге життя мимоволі накопичують шкідливі сполуки в своєму організмі, які й сприяють різноманітним захворюванням. Шкіра дельфінів, які викинулися недавно біля берегів Криму, вкрита виразками, внутрішні органи пошкоджені.

Тим часом поліпшення якості морської води не додає оптимізму:

— Сьогодні лише 14% стічних вод міста проходять очищення. Севастополь — одне з небагатьох великих міст на Чорному морі, де практично немає очисних споруд, — каже Микола Шадрін, старший науковий співробітник Інституту біології південних морів НАН України.

Прогнози вчених цього інституту досить похмурі: «За безліччю ознак — збіднінням морської флори та фауни, хімічним аналізом і забрудненням — Чорне море близько до передсмертного стану. У недалекому майбутньому воно може стати смердючою водоймою, позбавленою живності й барв...»

Першими це відчули дельфіни — індикатори чистоти морської води. Ці розумні й добродушні тварини своєю самопожертвою попереджають нас про насування екологічної катастрофи.