Чорнобильський синдром віддзеркалює антиекологічну сутність ринкової економіки

Чорнобиль… а через 25 років - «Фукусіма-1». У часовому проміжку між ними - безліч інших великих та малих екологічних катастроф. Чому вони стали характерним явищем нашого життя, і як убезпечитися людству від їх руйнівної сили в майбутньому?

Автори статті вважають, що глибинна причина і української, і японської катастроф на атомних електростанціях, як і всіх інших екологічних трагедій, від яких сьогодні здригається світ, полягає в антиекологічному способі господарювання. Радикальне вирішення глобальних та національних екологічних проблем можливе лише за умови трансформації світового господарства в екологічну, або «зелену» економіку. Лише так можна змінити хибну траєкторію соціально-економічного розвитку цивілізації.

Для переходу до «зеленої» економіки необхідно якомога швидше офіційно визнати й реалізувати ідею Екологічної Конституції Землі, яка передбачає стимули екологічно безпечного господарювання та санкції за антиекологічну діяльність.

DT.UA вже інформувало своїх читачів про сутність і труднощі просування ідеї Екологічної Конституції Землі, яка зародилася майже 20 років тому. Сьогодні, в контексті двох значимих подій - 25-річчя Чорнобильської катастрофи та недавньої трагедії в Японії, ця тема набуває особливої актуальності.

І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?

Тарас Шевченко

Чому Чорнобильська атомна електростанція постала не у си-
бірських лісах, а поруч зі столицею України? Чи розумно було в Японії, у сейсмічно небезпечній зоні нашої планети, будувати атомні електростанції лише з огляду на високу економічну ефективність атомної енергетики? Чому й сьогодні продовжують з’являтися у густонаселених місцях небезпечні господарські об’єкти, а екологічні катаклізми стали повсякденним явищем нашого життя?

Принципові відповіді на ці та інші болісні запитання сучасності покликані дати «Київський саміт з питань безпечного та інноваційного використання ядерної енергії» і міжнародна науково-практична конференція «Двадцять п’ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього», які відбудуться 19-22 квітня ц.р. у Києві з участю Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна.

Було б неприпустимою помилкою вважати, що дві найбільші світові катастрофи - на Чорнобильській атомній електростанції в Україні та на АЕС «Фукусіма-1» в Японії - як, до речі, і торішня аварія на нафтодобувній платформі у Мексиканській затоці (США), і багато-багато інших екологічних трагедій - сталися внаслідок випадкового збігу обставин.

Помилковим також є погляд, буцім трагедію японського народу, яка сталася 11 березня ц.р. внаслідок землетрусу та цунамі, спричинив виключно природний чинник. Колосальні втрати зумовлені не лише природними, а й антропогенними чинниками. Якби в Японії не було такої великої кількості атомних електростанцій, то наслідки землетрусу й цунамі виявилися б не такими тяжкими.

На жаль, світова спільнота й досі не усвідомила суті вчення В.Вернадського про біосферу і ноосферу, у якому йдеться про те, що людство стало «потужною геологічною силою». Транснаціональні корпорації де-факто не підпорядковуються урядам країн. Вони є закритими структурами, які діють за своїми правилами. Зробити відкритими ці структури для громадськості і змінити правила їхньої діяльності на безпечні для суспільства можливо лише за умови створення Екологічної Конституції Землі та ефективних органів контролю за дотриманням її норм.

Чи потрібно будувати нові атомні електростанції, і особливо в Україні? Адже є безпечніші альтернативні джерела енергії, хоча й дорожчі, можливо - менш ефективні, з економічного погляду. На нашу думку, потрібно рішуче ставити питання про використання альтернативних джерел енергетики і поступове закриття Рівненської АЕС, яка побудована на карстах, без належного геологічного обґрунтування. Хай нас не заспокоює МАГАТЕ, що Рівненська атомна електростанція, як і сусідня з нею Хмельницька, - безпечні об’єкти. «Фукусіма-1» була, вочевидь, не менш безпечною, ніж діючі українські атомні електростанції.

Отже, екологічні трагедії, котрі стрясають різні куточки нашої планети, - не випадковість, а наслідок антиекологічного способу господарювання. Слід однозначно визнати, що чорнобильський синдром - це типове, загальнопланетне явище нашої доби, результат економічної діяльності людини, яка, завдяки технічним досягненням, витворила собі фатальну ілюзію незалежності від природи. Сучасну людину homo economicus не цікавить ніщо інше, крім задоволення своїх необмежених потреб в умовах обмежених параметрів довкілля та природних ресурсів. Саме це і є глибинною причиною і української, і японської трагедій, і всіх інших великих та малих екологічних катастроф.

Тому необхідно в усіх навчальних закладах розпочати процес всеосяжної екологізації освітньої діяльності, завданням якої має стати розуміння і учнями, і вчителями органічної єдності та взаємозалежності людини і природи, а кінцевою метою - еволюція суспільної свідомості та економічного устрою. Екологізація освіти може забезпечити поступову трансформацію сучасної антиекологічної економіки в екологічну «зелену» економіку як на національному, так і на світовому рівнях.

Ідеться не про спеціальні шкільні дисципліни чи курси екологічного спрямування у вишах і не про власне фахову екологічну підготовку, а про включення (інтроекцію) екологічного імперативу в усі ланки навчального процесу, про виховання нової людини шляхом насичення знань кожного фахівця глибоким розумінням причинно-наслідкових взаємозв’язків та залежностей між людиною та її природним середовищем. Образно кажучи, має відбутися «зараження» дидактики екологічним «вірусом», який дозволить поступово змінювати ментальність сучасної людини, формувати новий спосіб еколого-економічного мислення фахівців усіх галузей знань, насамперед тих, хто творить і використовує новітні техніку і технології.

Про необхідність жити в гармонії з природою говорили вчені і філософи ще в сиву давнину. Представники філософського вчення стоїцизму (кінець IV ст. до н.е.) стверджували, що знання є засобом для надбання мудрості та вміння жити. При цьому ідеалом для справжнього мудреця вони вважали формулу: «жити - у злагоді з природою». В цьому сенсі технічно високорозвинені японці нас розчарували.

Ринкова економіка має бути реформованою не за ринковими критеріями - прибутковості. Критерієм ефективності розумного господарювання у гармонії з природою не може залишатися максимізація прибутку. З брутто-прибутку, який одержано (або може бути одержано) з вірогідною шкодою для природного довкілля, необхідно вилучати (причому - заздалегідь) суму коштів на компенсацію негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. Реальним для суспільства (звісно, не для бізнесмена) є нетто-прибуток (прибуток із мінусом екологічних втрат). Тому критерієм ефективності господарювання має стати максимізація не прибутку, а інтегрального еколого-економічного ефекту (сумарно: прибутків і екологічних збитків, викликаних отриманням прибутків).

Тому, розглядаючи під час київського саміту й конференції шляхи підвищення ефективності радіаційної безпеки, її учасники мали б спробувати ув’язати в єдину систему захисту Землі також інші екологічні проблеми, що створюють реальну загрозу життю і сталому розвитку: кліматичні зміни, зменшення озонового шару, вплив кислотних дощів, опустелювання та хижацьке вирубування лісів, багатогранні негативні впливи антропогенної діяльності на довкілля, здоров’я і добробут людей.

Над цими питаннями варто не лише глибоко замислитись. Їх потрібно вирішувати. Негайно! Всіма доступними засобами й інструментами. І одним із таких дійових інструментів, на наше переконання, мала би стати Екологічна Конституція Землі (ЕКЗ) - всезагальна універсальна угода, в якій має бути закладено стимули і санкції щодо вирішення екологічних проблем у їх взаємозв’язку з соціально-економічним розвитком. Саме такий взаємозв’язок є лейтмотивом конференцій ООН з довкілля і розвитку «Ріо-92» та «Ріо+20».

Концептуально ідея ЕКЗ складається з двох частин: дефінітивної і регуляторної (або інституційної).

У першій, дефінітивній, частині мають бути виписані узгоджені міжнародні правила та норми такої економічної діяльності, яка б стимулювала зміни у нинішній хибній траєкторії господарювання, не посилювала б екологічні загрози й не суперечила б законам природи.

Друга, регуляторна, частина мала б відображати необхідність створення Світової Екологічної Організації та інших органів регулювання й контролю за дотриманням виписаних у дефінітивній частині ЕКЗ норм, завдання та правила їх функціонування.

Наголосимо, що ЕКЗ повинна мати статус основного закону виживання людства і його сталого розвитку, який би забезпечував право кожної людини (громадянина своєї країни й водночас громадянина планети) жити у безпечному для її здоров’я середовищі та розумно користуватися природними багатствами.

Вперше ідея створення Світової Екологічної Конституції (саме під такою назвою) обговорювалася на міжнародній науковій конференції в університеті Гофстра (Нью-Йорк) у квітні 1992 р., за два місяці до початку проведення Конференції ООН з довкілля й розвитку - «Ріо-92». Її учасники схвалили резолюцію про організаційні структури міжнародного екологічного співробітництва, в якій, зокрема, йшлося про створення Світової Екологічної Федерації (в нинішній термінології - Світова Екологічна Організація).

Найбільш стисло сутність ЕКЗ викладено в редакційній статті міжнародного журналу Socialook International (2007, №2). Журнал послугувався матеріалами нашої доповіді на конференції Світового товариства екологічної економіки, що відбулася у грудні 2006 року в столиці Індії - Делі. У висновку журнал наголошує: «Велике значення має той факт, що шлях порятунку людства від екологічної катастрофи запропонував учений із постчорнобильської України».

Крім науковців, до лобіювання ідеї створення ЕКЗ, починаючи з 1997 року, долучилися також державні діячі і політики.

Вперше ініціативу створення Екологічної Конституції Землі на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1997 році озвучив президент України Л.Кучма. Вдруге він повернувся до цієї ідеї у Зверненні з нагоди закриття Чорнобильської атомної електростанції 15 грудня 2000 року.

У 2006 році підтримку ідеї ЕКЗ висловив прем’єр-міністр України В.Янукович у листі від імені уряду до учасників Міжнародної наукової конференції «Екологічна Конституція Землі як економіко-правова основа глобальної стратегії сталого розвитку та екологічної безпеки планети».

Ініціативу створення Екологічної Конституції Землі свого часу озвучували в ООН президент України В.Ющенко (2008, 2009) та міністр закордонних справ України А.Яценюк (2007).

Важливо підкреслити, що українська ідея Екологічної Конституції Землі у своїй другій, інституційній, частині (стосовно заснування Світової Екологічної Організації) збігається з офіційними ініціативами інших країн.

Зокрема, про необхідність «подальшого руху до створення Світової екологічної організації» йшлося також у спільному листі Ангели Меркель та Ніколя Саркозі від 21 вересня 2009 р. до Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна. Німеччина і Франція вважають, що рішення про створення такої організації має бути прийняте у 2012 році на Конференції ООН з довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро «Ріо+20».

Оскільки сутність тематики самітів ООН з довкілля і розвитку («Ріо-1992» та «Ріо-2012») полягає у необхідності переходу світового господарства й національних економік на шлях сталого розвитку (принципово новий спосіб господарювання, пов’язаний із необхідністю трансформації ринкової економіки в «зелену», або екологічну), сьогодні варто замислитися і над особистою позицією Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна, який уже кілька років послідовно обстоює необхідність формування принципово нової, екологічної економіки. Зокрема, в опублікованій у The Washington Post статті він зазначає: «У минулому столітті ми стали свідками трьох економічних трансформацій. …Зараз ми стоїмо на порозі ще однієї великої переміни: настає ера «зеленої» економіки...Вчені зробили свою роботу. Тепер справа за політиками» (див.: Ban Ki-moon. A New Green Economics. The Washington Post, December 3, 2007).

Якщо «вчені зробили свою роботу», то політики, хочеться вірити, зуміють скористатися її результатами, й цьогорічні квітневі форуми у Києві виконають свою місію щодо подальшого просування ідеї Екологічної Конституції Землі. Адже офіційне визнання та втілення цієї ідеї може започаткувати нову епоху в історії розвитку цивілізації. Епоху, позбавлену страху перед чорнобильським синдромом.