«Чорнобиль. Велика брехня»

Цими днями у московському видавництві «Время», а трохи пізніше у США побачить світ книжка-розслідування Алли Ярошинської -

Алла Ярошинська - філософ, політик, белетрист. Її документальну повість «Чорнобиль. Цілком таємно» удостоєно Альтернативної Нобелівської премії (1992, Швеція). Першу у світі «Ядерну енциклопедію», яка вийшла під її редакцією (1996), визнано національним надбанням. Автор більше ніж двох десятків книжок, виданих багатьма мовами. Народний депутат горбачовського призову. Після розпаду СРСР - радник Бориса Єльцина. Працювала в ООН у сфері проблем ядерного нерозповсюдження. Член міжнародного письменницького ПЕН-клубу.

У романі «Чорнобиль. Велика брехня» автор оприлюднює секретні документи про злочинне приховування правди владою СРСР про глобальні наслідки ядерної катастрофи, яка «накрила» не тільки 75 мільйонів людей у колишньому СРСР, а й у Європі, та на інших континентах, публікує результати досліджень незалежних медиків, стає на захист забутих владою чорнобильських жертв. Пропонуємо читачам уривок з книжки.

«Нещодавно мені до рук потрапив унікальний документ із позначкою «Цілком таємно. (Робочий запис.) Прим. єдиний». Засідання політбюро ЦК КПРС від 29 квітня 1986 р. Схоже, це перше засідання, на якому розглядалося питання про Чорнобиль. На третій день після вибуху. Вів його сам Горбачов. Були присутні всі члени політбюро. Тут уперше вирішувалося, яку інформацію дати світу та країні. Після повідомлення В.І.Долгих про «світіння кратера» реактора, про «закидання мішків з вертольотів» («Для цих цілей мобілізовано 360 осіб плюс 160 добровольців, але є відмови від роботи»), про «три язики» хмари - західний, північний і південний», вони почали обговорювати й проблему, «як подавати інформацію».

«Горбачов М.С. (...) Що чесніше ми поводитимемося, то краще». (Браво, Михайле Сергійовичу!) Але вже через абзац: «Коли подаватимемо інформацію, треба сказати, що станція була поставлена на плановий ремонт, щоб не падала тінь на наше обладнання». А як же перебудова і нове мислення? На чорнобильську аварію вони не поширювалися. Чи не тому Чорнобиль і став каталізатором розпаду комуністичної імперії?

З протоколу добре видно метання членів «благородного зібрання». Вони вигадують, як краще обдурити світ і власний народ. Плани виникають по ходу.

«Громико А.А. Необхідно (...) дати братнім країнам більше інформації, а певну інформацію дати Вашингтону і Лондону. Відповідні роз’яснення потрібно було б дати й радянським послам.

Алієв Г.А. Може, дати інформацію нашому народу?

Лігачов Є.К. Можливо, не варто робити прес-конференцію.

Горбачов М.С. Напевно, доцільно зробити одну інформацію про хід робіт з ліквідації аварії.

Яковлєв О.М. Зарубіжні кореспонденти шукатимуть чутки. (...)

Рижков М.І. Доцільно дати три повідомлення: для наших людей, для соцкраїн, а також для Європи, США та Канади. До Польщі можна було б послати людину.

Зимянін М.В. Важливо, щоб в інформації зазначити, що ядерного вибуху не було, а був лише витік радіації в результаті аварії.

Воротніков В.І. Можна сказати, що було порушення герметичності при аварії.

Добринін А.Ф. Правильно. Адже в Рейгана напевне вже на столі лежать фотознімки. (...)

Горбачов М.С. Постанова приймається».

Під протоколом від руки підписане: «А.Лук’янов». Той самий Анатолій Лук’янов, який через кілька років очолив за пропозицією Горбачова Верховну Раду СРСР, а потім у серпні 1991 р. став співучасником путчу комуністичного реваншу.

Настроїв і рішень цього засідання політбюро точно дотримували в роботі його оперативної групи з проблем Чорнобиля. Журналістів на її засідання не допускали. Тільки один раз, 26 травня 1986 р. (протокол №18 оперативної групи), запросили редакторів центральних газет. Їм дали партійний наказ: «Головну увагу приділити заходам, ухваленим ЦК КПРС і урядом, для забезпечення нормальних трудових і соціально-побутових умов життя евакуйованого населення, ліквідації наслідків аварії, широко показувати активну участь трудящих у реалізації цих заходів».

Майже на кожному засіданні обговорювали повідомлення для ЗМІ. Всі тексти затверджувалися голосуванням, з конкретною датою публікації.

«Таємно. Протокол №1. 29 квітня 1986 р. (...) 10. Затвердити текст Урядового повідомлення для опублікування у пресі. Затвердити текст інформації керівникам низки капіталістичних країн про аварію на Чорнобильській АЕС та вжиті заходи для усунення її наслідків. Затвердити текст керівникам ряду соціалістичних країн про стан справ із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».

Того самого дня це питання розглядало й політбюро. У постанові зазначено: «4. (...) підготувати інформацію про хід робіт з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС для населення нашої країни, керівництва братніх партій соціалістичних країн, а також глав держав і урядів інших європейських держав, США і Канади (тексти додаються)».

Усе, як пропонував глава уряду Микола Рижков на першому засіданні політбюро щодо Чорнобиля. Для внутрішнього використання - одна інформація, точніше дезінформація, для братів по соціалістичному табору - інша, для «клятих» капіталістів - третя.

В одному з додатків уже даються конкретні вказівки: «Софія, Будапешт, Берлін, Варшава, Бухарест, Прага, Гавана. Белград - Радпослам. Терміново відвідайте т. Живкова (Кадара, Хоннекера, Ярузельського, Чаушеску, Гусака, Кастро, Жарковича або особу, яка його заміщає, і, пославшись на доручення, передайте таке (...) Поясніть, що аналогічну інформацію буде передано керівництву США та низці західноєвропейських країн. Додайте, що за необхідності з нашого боку передаватиметься друзям додаткова інформація».

Цікавий нюанс - «додаткова інформація» «передаватиметься друзям». А не друзям?

«Таємно. Протокол №3. 1 травня 1986 р. (...) Направити в райони, що прилягають до зони розміщення Чорнобильської АЕС, групу радянських кореспондентів з метою підготовки матеріалів для преси та телебачення, які б свідчили про нормальну життєдіяльність цих районів». Твір на задану, так би мовити, тему.

Привернути увагу керівництва країни до тяжкого становища людей, які проживають у радіоактивних зонах, спробував журналіст «Известий» з Білорусі. Його записку додано до протоколів.

«Таємно. Телетайпісткам. Цієї телеграми не показувати нікому, крім головного редактора. Копію знищити. (...) Повідомляю до Вашого відома, що радіаційна обстановка в Білорусії значно ускладнилася. У багатьох районах Могилевської області виявлено радіоактивне зараження, рівень якого значно вищий за рівень тих районів, про які ми писали. За всіма медичними канонами, проживання людей у цих районах пов’язане з величезним ризиком для життя. У мене склалося таке враження, що наші товариші розгубилися і не знають, що робити, тим паче що відповідні московські інстанції не хочуть вірити в те, що сталося (...) Повідомляю Вам про це телексом, тому що всі телефонні розмови на цю тему в нас категорично заборонені. 8 липня 1986 р. М.Матуковський».

А ось як старанно готувалися до прес-конференцій для радянських та іноземних журналістів.

«Таємно. 4 червня 1986 р. (...) Додаток до протоколу №21. Директиви для висвітлення на прес-конференції основних питань, пов’язаних з причинами і ходом ліквідації наслідків аварії на четвертому блоці Чорнобильської АЕС (...) 2. При висвітленні ходу ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: показати успішне виконання широкомасштабних технічних і організаційних заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків аварії (...) 4. Вказати на неспроможність претензій і оцінок як окремих офіційних осіб, так і преси з ряду західних країн, які заявляють про нібито істотну екологічну та матеріальну шкоду, завдану за рахунок розповсюдження невеличких кількостей радіоактивних речовин з повітряними масами з зони Чорнобильської АЕС».

Ну і як же при цьому не «посилити пропагандистські заходи, спрямовані на викриття брехливих вигадок буржуазних органів інформації та спецслужб, про події на Чорнобильській АЕС»? Це розпорядження з таємного циркуляра ЦК КПРС від 22 травня 1986 р. кочує в різному викладі з документа в документ. Ну треба ж хоч якось боротися з радіацією! І от уже головний комуніст України Володимир Щербицький доповідає в таємному посланні в Кремль: «Уважно вивчається громадська думка, організовано регулярне інформування партійного активу і населення (партійний актив уже начебто й не належить до населення, якась вища каста. - А.Я.), викриваються вимисли буржуазної пропаганди, різного роду чутки». І як їм самим не було огидно все це писати й говорити?

Таємні брехливі вказівки офіційним особам, послам і кишеньковій пресі що, кому і як подавати про ядерну катастрофу в СРСР, стали на багато років такою собі доброю традицією. У радянський час напередодні кожних чорнобильських роковин політбюро ЦК КПРС розробляло й стверджувало «План основних випереджальних контрпропагандистських заходів». Особливо наполегливо пропонував свої послуги товариш Фалін, який очолював у 1987 р. гебістське агентство преси «Новости», боячись «можливих спроб підривних центрів імперіалізму використовувати роковини аварії на Чорнобильській АЕС для розгортання чергової широкомасштабної антирадянської кампанії» (додаток до цілком таємного протоколу Секретаріату ЦК КПРС №42 від 26.02.87).

Певне, йому це зарахувалося, тому що незабаром Фаліна підвищили до рангу секретаря ЦК КПРС. Сьогодні він сам отаборився в одному з таких «підривних центрів» у Німеччині, скромно рекомендуючись тепер «істориком». Правку «плану» контрпропагандистських акцій здійснював особисто Єгор Кузьмич Лігачов, найодіозніша фігура в політбюро. За заплановану брехню напередодні перших роковин катастрофи, 10 квітня 1987 р., на засіданні Секретаріату ЦК КПРС проголосували, як завжди, одноголосно (цілком таємний протокол №46): «...Голосували: тт. Горбачов - за, Алієв - за, Воротніков - за, Громико - за, Лігачов - за, Рижков - за, Соломенцев - за, Чебриков - за, Шеварднадзе - за, Щербицький - за».

«За» було завжди стовідсотковим. Попри те що на своїх цілком таємних сходках вони відверто називали наслідки вибуху в Чорнобилі «наслідками малої війни» (А.Громико), які можна порівняти із «застосуванням зброї масового знищення» (М.Горбачов, С.Соколов). Але це «положено» було знати тільки «жерцям». Чернь же переконували, що «здоров’ю людей нічого не загрожує», і реевакуювали вагітних жінок і дітей у «чорні» радіоактивні зони» (В.Щербицький), відправляючи своїх подалі від лиха».