Чорнобиль: радіоактивне забруднення психіки?

Над упорядкуванням 600-сторінкової доповіді про медичні, екологічні та соціально-економічні наслідки чорнобильської катастрофи працювали понад сто експертів, які представляють вісім спеціалізованих установ ООН. На форумі, присвяченому двадцятій річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС, що наближається, у Відні оприлюднена 100-сторінкова оглядова доповідь про наслідки найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Журналісти, у кращому випадку, ознайомилися з 10-сторінковим прес-релізом, розміщеним на сайтах ВООЗ, МАГАТЕ і деяких інших організацій. Тому дивуватися тому, що навіть настільки авторитетні видання, як The Economist і International Herald Tribune, наводять взаємовиключні «витяги» з історичного документа, не доводиться.

Як виявилося, у загальну купу звалили наслідки самої катастрофи, від радіоактивного опромінення, вплив неадекватної інформаційної політики після катастрофи, наслідки розпаду Радянського Союзу, прагнення національних урядів одержати міжнародну фінансову допомогу, а також активізацію міжнародного лобі атомної енергетики.

Не останню роль у створеній плутанині з оцінкою наслідків чорнобильської аварії зіграла недосконалість пострадянської системи обліку медичних даних. Цілком безперечними жертвами українського «мирного атома» вважаються 47 рятувальників, які одержали високу дозу опромінення, і дев’ять дітей, котрі загинули від раку щитовидної залози. Життя ще 4 тис. чоловік перебувають під загрозою. Більшість із них на момент аварії були дітьми й вживали радіоактивне молоко, або входили в загін рятувальників, які трудилися над ліквідацією наслідків ядерної катастрофи. Проте із тих 4 тис. чоловік, у яких рак щитовидної залози, викликаний підвищеним опроміненням, все-таки був діагностований, вижити вдалося 3991 - безпрецедентно високий рівень, котрий став можливим завдяки більш ретельній діагностиці та впровадженню найсучасніших методів лікування.

Набагато більшу шкоду здоров’ю постраждалих регіонів завдав, як стверджують фахівці, «паралізуючий фаталізм», обумовлений відсутністю стимулів до активної боротьби, спокуса покладатися на зовнішню допомогу у вирішенні внутрішніх проблем (як на рівні сім’ї, так і на рівні держав), а також «готовність» захворіти. Витрати п’яти відсотків національного бюджету на надання всіляких пільг жертвам чорнобильської аварії визнано недоцільними. На відміну від виділення коштів на зміцнення саркофагу, створення нових робочих місць і вдосконалення системи соціальної роботи.