Чи породичаються українські та польські зубри?

Чимало навіть освічених людей вважають, що головне для великих ссавців — мати вдосталь їжі. Але насправді їм потрібно більше. Головною умовою збереження і розвитку популяції тварин є можливість обміну генофондом, що у випадку з великими ссавцями або представниками рідкісних видів можливо лише на значних територіях. Ці проблеми є навіть у Західній Європі, де, як відомо, флорі і фауні приділяють величезну увагу.

Особливо складною в цьому плані є ситуація в українській частині Карпат, зокрема на території Турківського та Сколівського районів Львівщини. І це при тому, що тут — історична зона проживання зубрів. Про це промовисто свідчить назва одного з сіл — Зубриця. Але з часом звір звідси пішов. Нині тут налічується лише шість зубрів, тоді як у кількох десятках кілометрів по той бік кордону — на польській частині Карпат — їх кілька сотень!

Може виникнути запитання: навіщо вони потрібні Україні?

— На думку екологів, — розповідає заступник директора з наукової роботи Інституту екології Карпат НАН України Окса­на Марискевич, — зубри перебувають на самісінькій вершині природної піраміди, бо не мають ворогів. Але найбільше зубри потрібні для збереження біорізнома­ніття не лише тваринного, а й рос­линного світу. Відомо, що нині в українській частині Карпат спостерігається заростання полонин. Вільний від лісу простір життєво необхідний для існування численних представників карпатської флори і фауни. У свою чергу, зубри для повноцінного існування потребують великої кількості рослинності. Тому вони є органічним компонентом карпатської екосистеми, бо створюють такі мікросередовища, на яких рівень біорізноманіття набагато вищий, ніж у суцільних лісових заростях. Таким чином, утримується своєрідний баланс між лісовим і луговим ландшафтами.

Звичайно, Україна не може претендувати на такі великі стада, які є в наших сусідів, але чому б їх не мати? Адже всі умови для їх проживання у нас є. Щоб змінити ситуацію, слід шукати можливості, — переконана Оксана Марискевич.

Аналогічні проблеми ще недавно мали багато країн, зокрема Румунія. Але тепер там є чого повчитися. Багатий досвід накопичено в Нідерландах, де одними з перших у Європі почали створювати екологічні коридори для вільного переміщення тварин. Схожий природний коридор голландці запропонували створити й між українською та польською частиною Східних Карпат. Про це йшлося на нещодавній робочій нараді, яка проходила в Турківському районі Львівської області.

Як розповів учасникам наради керівник нідерландського екологічного фонду Деодатус Флоріс (ініціатор і спонсор проекту екологічного коридору між Україною та Польщею), екокоридор на межі сусідніх держав — це частина загальноєвропейської екологічної мережі. Її ідея полягає в тому, щоб з’єднати природоохоронні території Європи переходами, якими тварини могли б вільно мігрувати.

Для чого це робиться? З одного боку, щоб розширити межі для добування ними їжі, а з іншо­го — щоб зменшити імбридінг (схрещен­ня тварин — близьких родичів), який за малої кількості особин у популяції призводить до виродження субпопуляції (або частини популяції). Така загроза існує і в Європі, оскільки природоохоронні території там дуже маленькі. Щоб тварини з віддале­них заказників могли контактувати та забезпечувати повноцінне відтворення видів, створюють такі переходи. А щоб генетичний набір був якомога різноманітнішим, важливо створювати їх на як­найбільших територіях, аби тва­рини могли вільно пересуватися.

Щороку на підтримку заходів із забезпечення природного різноманіття, зокрема створення екокоридорів для переміщення тварин і птахів, Нідерланди виділяють значні кошти. При цьому роблять це не тільки у себе вдома, а й допомагають іншим країнам. Віднедавна відповідний меморандум та робочу програму про таку співпрацю підписано і між Нідерландами та Україною. Проект було започатковано в 2008 році у рамках документа «Міжнародна політика щодо охорони біорізноманіття» з ініціативи міністерства природи, сільського господарства Нідерландів та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Триватиме він до 2010 року. Кошти — 160 тисяч євро виділяє уряд Нідерландів.

Як вважають учені, найбільше потребують такої допомоги великі ссавці, які занесені до Червоної книги або перебувають на межі зникнення, — зубри, бурі ведмеді, дикі коти, рисі та інші тварини.

В Україні давнім місцем перебування карпатської рисі, бурого ведмедя, дикого кота, оленя, ін­ших рідкісних видів тварин і птахів є Національний природний парк «Сколівські бескиди», який займає площу в 35,6 га. Ще одним місцем їх проживання і розмноження є складова частина міжнародного резервату біо­сфе­ри «Східні Карпати» — регіональний ландшафтний парк «Надсянсь­кий» (19,5 га) та регіо­нальний ландшафтний парк «Верх­ньодністровські бескиди», які межують із двома природоохоронними об’єк­тами Польщі — регіональними ландшафтними парками «Долина Сяну» та «Гур Слон­них», на території яких проживають понад 200 особин зубра, є бурі ведмеді, дикий кіт та інші червонокнижні види. Таким чином природа сама подбала, аби тварини мали гарне середовище для проживання та розмноження. Нині між заповідними зонами існують перешкоди у вигляді різних інженерних споруд, автомобільних та залізничних шляхів, урешті, державних кордонів. Усе це унеможливлює міграцію тварин.

Але є й інші проблеми. На думку Деодатуса Флоріса, приватизація земель в Україні призвела до того, що уряд втратив можливість управляти цими землями з тим, щоб забезпечити біорізноманіття природи, яке є надбанням усього людства.

На щастя, як розповів перший заступник начальника Держ­управління охорони навколишньо­го природного середовища у Львів­ській області Степан Татух, пропонована для створення екомережі територія не надто освоєна людьми. Тут збереглися лісові території та луки. Дуже важливо й те, що є розуміння з боку місцевих громад. Для втілення проекту вже отримано погодження від шести сільських громад, двох лісових господарств та регіонального ландшафтного парку «Надсянський». Тепер належить іще переконати депутатів цих сільрад та відповідних районних рад, щоб вони ухвалили необхідні рішення.

Ще одна складність полягає в тому, що зараз інтенсивно ведеться будівництво, і Турківщина не виняток. Є побоювання, що деякі сільські ради можуть внести до своїх ухвал певні застереження щодо будівництва. А відтак коридор може звузитися. Крім того, планується будівницт­во кількох європейських доріг. А отже, потрібно вести переговори з власниками доріг про споруджен­ня певних переходів, мостів, коридорів під автотрасами для переміщення тварин. І не лише червонокнижних, а й звичайних — оле­нів, косуль, зайців, їжаків тощо.

На низку серйозних питань звернула увагу заступник директора Інституту екології Карпат НАН України Оксана Марискевич. За її словами, в українському законодавстві питання функціонування екокоридорів жодним чином не прописано. І якщо їхніх меж не буде винесено «в натуру», сільські ради лише на підставі нанесеного на карту коридору не зможуть ухвалити жодного рішення.

Друга проблема — компенсаційні механізми. Чи не викличе такий проект обмеження у веденні традиційного сільського господарства на цих територіях? Цілком можливо, що в межах коридорів дикі звірі можуть заходити на приватні землі й робити шкоду — цих питань також ніде не прописано.

Коментарі

Деодатус ФЛОРІС, керівник проекту з Нідерландів «Транскордонний екологічний зв’язок українських Карпат»:

— Нідерланди почали створювати екокоридори майже 15 років тому. В країні є дуже великі національні парки, в одному з яких кількість благородного оленя сягає близько 400 особин. Зараз проводимо роботу зі створення коридору з іншим парком, а також плануємо подовжити до кордону з Німеччиною, щоб тварини могли вільно мігрувати.

Завдяки екокоридору істотно зросла популяція косуль. Якщо ще чотири роки тому неподалік мого будинку жило чотири косулі, то зараз їх майже 70 особин. Вони вільно пасуться. У стадії реалізації проект із розведення бобрів, які ще не так давно перебували на межі знищення. Тепер у Нідерландах їх близько 200 особин.

Ярослав ДУБИНА, науковий співробітник Національного природного парку «Сколівські бескиди»:

— Наш національний парк функціонує десять років. Маємо кілька програм його розвитку. Одна з них — розведення гуцульських коней, а ще — репродукція зубрів. У разі збільшення популяції цих тварин на території України, нинішніх заповідних територій буде замало. Вочевидь, між ними потрібно буде створювати екологічні коридори для поповнення й розведення популяцій, а це лише посилить привабливість українських Карпат.