БЕЗПЕКА ПОЧИНАЄТЬСЯ З… ТАРІЛКИ ІНТЕРВ’Ю З БРИТАНСЬКИМ ПРОФЕСОРОМ, ЯКИЙ СТАВИТЬ БАГАТО ЗАПИТАНЬ, НОСИТЬ «НАУКОВИЙ» ГАЛСТУК І ЛЮБИТЬ УКРАЇНСЬКИЙ БОРЩ

Якщо не так давно, коли заходила мова про якість продуктів на ринку, найуживанішими словами були «нітрати», «радіонукліди», «пестициди», то останніми роками, внаслідок спалахів небезпечних інфекцій, акценти змістилися в бік останніх. Водночас противники трансгенних технологій віщують «загрозу ГМО», яка в очах захисників довкілля затьмарила решту небезпек, зокрема хімічне, радіаційне та інші забруднення.

Зрозуміло, питання, пов’язані з безпекою використання нових продуктів біотехнології, привертають увагу не лише вчених і фахівців, а й представників індустрії та широких кіл громадськості. Сільськогосподарська біотехнологія у світі прогресує бурхливими темпами — протягом останніх семи років площі під трансгенними культурами збільшилися в 35 разів і становили у 2002 році понад 58 мільйонів гектарів. ГМ-культури вирощуються в 16 країнах на шести континентах. Європа хоч і повільніше, однак теж виявляє дедалі більшу зацікавленість досягненнями біотехнології та їх практичним використанням. Однією з найцікавіших «гарячих точок» із цієї проблематики є Великобританія. Виходячи з демократичних традицій, ця країна має намір провести національні дебати про генетично модифіковані продукти, перш ніж уряд прийматиме рішення щодо поступального застосування сільськогосподарської біотехнології. Британський досвід може стати корисним для України, яка вже втомилася від безплідних дискусій. Зокрема у питаннях подальшого становлення державної системи біобезпеки, регулювання використання генетично модифікованих продуктів, які так чи інакше уже з’являються на нашому споживчому ринку, а також у галузі біотехнологічної освіти.

Нещодавно Україну відвідав британський експерт із питань біотехнології професор Вівіан МОЗЕС. Журналістка «Дзеркала тижня» скористалася нагодою взяти інтерв’ю у гостя з Туманного Альбіону. Наша зустріч відбулася в Британській Раді, де перед тим пан Мозес спілкувався з українськими науковцями. Одразу впала в око одна деталь у зовнішньому вигляді британця — «науковий» галстук (на ньому зображені назви хімічних елементів та формули). Професор виявився людиною напрочуд жвавою і балакучою і, перш ніж я ввімкнула диктофон, засипав мене запитаннями. Зрештою, ліміт часу, відведеного на зустріч, змусив нагадати, що від розмов час перейти до інтерв’ю.

Вівіан Мозес — біохімік за освітою, мікробіолог за спеціальністю, віддав науці понад сорок років свого життя. Протягом останніх двадцяти років свої наукові інтереси зосереджував на біотехнології та біотехнологічній освіті, зокрема на питаннях, що стосуються генетично модифікованих продуктів харчування та оцінки їхнього впливу на наше життя, а після виходу на пенсію став працювати на посаді професора біотехнології Королівського коледжу (Лондон). Був координатором двох великих проектів ЄС у галузі біотехнологічної освіти. Голова громадської організації «КропДжин», яка намагається донести до широкого загалу об’єктивну, науково обгрунтовану інформацію про досягнення сучасної біотехнології у рослинництві, виробництві продуктів харчування, кормів тощо. Професор Мозес є також директором Центру генетичної антропології.

— Пане професоре, наскільки гострою, на вашу думку, в сьогоднішньому світі є проблема безпеки продуктів харчування?

— Останнім часом ця проблема постала дуже гостро. І це жителі Великої Британії особливо відчули під час епідемії «коров’ячого сказу» (губчастої енцефалопатії), що кілька років тому спалахнула в нашій країні.

У квітні 1996 року британський уряд заявив: можливо, існує зв’язок між «коров’ячим сказом» та невиліковним захворюванням людей (хвороба Кройцфельдта-Якоба). І всі, звичайно, перестали купувати яловичину. Та вже наступного року обсяг її споживання майже повернувся до рівня, що був перед епідемією «коров’ячого сказу». Як ви, напевно, пам’ятаєте, існувала заборона експорту британської яловичини до інших європейських країн, аж доки Англія не стане вільною від цієї інфекції. Нині усі європейські країни (окрім Франції) — колишні імпортери погодилися закуповувати у нас продукцію великої рогатої худоби.

— Цікаво було б дізнатися, яка організація у вашій країні займається політикою в галузі харчування? Хто контролює якість продуктів на ринку?

— Агенція з питань харчових стандартів. Це державна установа, однак стосунки з урядом у неї досить-таки відсторонені. Агенцію заснували 2000 року після спалаху епідемії «коров’ячого сказу». Загалом при її створенні питання стояло так: рішення мають приймати фахівці, а не політики.

Інша організація, що стоїть на варті інтересів споживачів, — Комітет з нових видів харчування і технологій обробки продуктів харчування. Він несе відповідальність за всі продукти, які виробляються нетрадиційним шляхом, включно з генетично модифікованими. Від його рішення залежить, потрапить той або інший продукт на британський ринок чи ні.

— Кому підпорядкований цей комітет? Чи є він незалежною організацією?

— Це державна структура, однак при прийнятті рішень цілком незалежна, тож керується суто об’єктивними критеріями. До речі, до рекомендацій комітету прислухається уряд, інші державні інстанції.

— Англійці можуть стовідсотково довіряти інформації щодо якості та безпеки харчових продуктів?

— Так. Щодо достовірності інформації, то в ній не може бути сумніву. Однак ви сформулювали запитання таким чином: чи можна довіряти на всі сто відсотків? На мою думку, немає жодної інформації, яка би була достовірна на сто відсотків. Те ж саме стосується безпеки продуктів харчування. Якщо, приміром, хтось з’їсть забагато яєць, то в нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям. Однак при цьому ніхто не може сказати, що яйця небезпечні для здоров’я.

— І все ж, напевне, трапляються випадки, коли виробники в інтересах власного бізнесу намагаються вплинути на рішення комітету?

— Ніхто не стане ризикувати своєю репутацією. Жодної секретної інформації в роботі комітету немає. Стосунки сторін прозорі, і вся інформація публікується в Інтернеті.

— І люди завжди довіряють цій інформації?

— Певен, що так. Оскільки ця інформація об’єктивна і науково обгрунтована. Проте людина в усьому має право вибору. Те ж саме стосується й інформації. Приміром, існують організації, які борються за чистоту навколишнього середовища, при цьому вони проводять гучні кампанії проти генетично модифікованих (ГМ) рослин та продуктів, що з них виробляються. Під впливом інформаційної активності «зелених» чимало людей починає сумніватися: а чи цілком безпечні такі продукти? Але, як на мене, ключове питання полягає в іншому — а чи є у нас насправді свобода вибору? Так, у супермаркетах запевняють: ми не продаємо харчі з вмістом ГМО. Однак при цьому є велика ймовірність того, що багато продуктів харчування, які перебувають у продажу, генетично модифіковані або ж виробляються з ГМ-сировини.

— Щодо ГМ-продуктів у Європі існує певна пересторога. Великобританія, наскільки мені відомо, теж займає обережну позицію у цьому плані, хоча й менш консервативну, порівняно з іншими європейськими країнами.

— На моє переконання, це питання розглядається переважно у політичній площині. Наш прем’єр-міністр як освічена й прогресивна людина є прихильником розвитку сучасних біотехнологій у сільському господарстві. Великобританія має намір розпочати вирощування сільськогосподарських ГМ-культур. Нині здійснюється національна програма випробувань трансгенних рослин. Проводяться також спеціальні дослідження щодо їх безпечності для здоров’я. Можливо, наприкінці нинішнього року уряд прийме певні рішення про комерційне вирощування ГМ-рослин.

Маю сказати, що такі країни, як Франція, Австрія, Бельгія, Люксембург, набагато консервативніші в цьому питанні. До прогресивніших я би зарахував Німеччину, Іспанію, можливо, Швецію, Ірландію та Нідерланди. У Європі все ще триває дискусія: відчинити чи ні ворота власного ринку трансгенним продуктам? Іспанія — єдина європейська країна, яка культивує ГМ-рослини з комерційною метою.

— Нещодавно у США спалахнув черговий скандал — у відомства, яке відповідає за безпеку продуктів харчування та ліків, виникла підозра, що м’ясо потомства генетично модифікованих свиней могло потрапити в торговельну мережу. Європа квапиться запобігти таким несподіванкам, і деякі фірми стали маркувати свою продукцію як таку, що не містить ГМ-продуктів. Яка політика щодо цього у Великобританії?

— Не знаю подробиць згаданого скандалу, однак упевнений, що ніхто від того не постраждав. У США проводять цікаві і перспективні, у першу чергу для медицини, дослідження з перенесення корисних генів у тварин. Європа в цьому плані відстала, у нас суперечки точаться все ще навколо ГМ-рослин. У Великобританії траплялися окремі випадки нелегального випуску трансгенних продуктів. Зокрема для виробництва харчів використовувалася Bt-кукурудза «Старлінк», дозволена як корм для худоби. Ці продукти відкликали з ринку, а завод із їх виробництва зупинили.

Щодо маркування. У нас підготовлено відповідний проект закону, однак, наскільки мені відомо, остаточного вигляду він ще не набрав. Позиція ЄС у цьому питанні, як ви, напевне, знаєте, така: якщо продукт містить понад 0,9 % генетично модифікованої субстанції, він має маркуватися як такий, що містить ГМО. А, скажімо, продукти, які матимуть у своєму складі менше 0,9 % генетично зміненої субстанції, не маркуватимуться взагалі. У Великобританії до цієї проблеми інший підхід: маркуватися має лише та продукція, яка не містить ГМО.

— Тобто вирощена традиційним шляхом, або ж та, що у Сполучених Штатах має назву «органічної їжі»?

— Британська Агенція з питань харчових стандартів не вбачає ніякої різниці між органічною продукцією і продукцією, вирощеною фермерами із застосуванням хімічних добрив. Культивування органічної продукції також впливає на стан довкілля, адже для її вирощування необхідні органічні добрива і, відповідно, ферми великої рогатої худоби. Деякі фахівці навіть вважають, що так звані органічні продукти менш безпечні, порівняно з вирощеними традиційним для сільського господарства способом, оскільки несуть у собі загрозу інвазій чи інших інфекцій, які можуть передаватися з органічними добривами. Приклади отруєнь такими продуктами у нас відомі.

Наразі у мене немає під рукою конкретної інформації щодо успішності органічних продуктів на ринку. Однак існує думка, що популярність т. зв. органічної продукції уже сягнула свого апогею і надалі знижуватиметься. Хоча багато вважає: ці продукти мають власну нішу на ринку. Ціна на них, звісно, вища, ніж на звичайні харчі.

— Що, на вашу думку, насамперед потрібно для того, аби досягти безпеки продуктів харчування у забрудненому (маю на увазі екологічні проблеми) світі — жорсткий контроль, високі стандарти якості, нові технології, зокрема біотехнології?

— Нинішнє сільське господарство спричиняє величезний техногенний вплив на довкілля. Мабуть, немає потреби наразі говорити про стан наших грунтів, про те, що площі родючих земель катастрофічно зменшуються, а водойми і грунтові води украй забруднені отрутохімікатами. Вважаю, перспектива — за генетично зміненими сільськогосподарськими культурами, які безпечніші для навколишнього середовища, оскільки для їх вирощування потрібно значно менше хімічних добрив. Крім того, у таких культур чимало інших переваг. Так, шляхом генетичних комбінацій можна створювати рослини із наперед заданими характеристиками. І це у світі вже з успіхом робиться. Візьмімо, наприклад, розроблений науковцями Швейцарії так званий «золотий рис», який має підвищений вміст вітаміну А. Для країн Південно-Східної Азії, в яких населення потерпає від нестачі вітамінів, він має просто-таки неоціненне значення. У Китаї створено ГМ-сорт цієї культури, збагачений вітаміном А. Інший приклад: індійські вчені-генетики вивели особливий сорт картоплі — з високим вмістом високоякісного білка. Як відомо, крім того, що мільйони людей в Індії живуть за межею бідності, у цій країні існують традиції вегетаріанства. Отож, проблема білкового голоду там досить гостра. Тому збагачена картопля може стати, в буквальному значенні, рятівною для величезної кількості людей. До речі, ця наукова розробка здійснена індійськими ученими під егідою уряду цієї країни.

— Цікаво було б почути вашу думку про стан справ із безпекою продуктів харчування в Україні.

— Наскільки мені відомо, українські вчені та фахівці серйозно переймаються цією проблемою — розробляється, зокрема, концепція державної політики в галузі безпеки продуктів харчування для населення України. Мені цікаво було ознайомитися з діяльністю ряду державних та наукових установ. Зокрема я зустрічався з представниками МОЗ, побував в Інституті клітинної біології та генетичної інженерії НАНУ, міжнародно визнаною установою в галузі біотехнології рослин. Мене запросили прочитати лекції студентам Київського національного університету, Києво-Могилянської академії та Аграрного університету, взяти участь у науковій конференції.

— Яким критеріям має відповідати їжа майбутнього?

— Вона має бути якісною і недорогою, аби люди були здорові та ситі. Мені боляче чути, що сьогодні у світі мільйони голодують і вмирають від нестачі харчів. Хоча тепер є можливість зробити так, аби їх було вдосталь для всіх.

— Цікаво, ви особисто харчуєтеся за науковими рекомендаціями?

— Ні, як на мене, теорії харчування, дієти — то, швидше, для людей, у котрих є проблеми зі здоров’ям. Та для диваків. Я нормальна людина і їм те, що мені подобається, як кажуть, що лягає на душу. Головне при цьому — відчуття міри.

— А що вам найбільше сподобалося з української кухні?

— Борщ.

— Ви скуштували його вперше у житті?

— Ні, в Україні я вдруге. Уперше побував тут 1985 року. Туристом. Хотілося побачити місця, де жили предки. Мій дід родом з Умані, бабуся — з Житомира. Відтоді багато чого змінилося, особливо Київ: з’явилося багато сучасних новобудов, великих готелів, вулиці вже не такі спокійно-неквапливі, як колись, — їх заполонили потоки автотранспорту. А український борщ такий же смачний…