Сковорода, Чайковський, Троїцький

У повітрі запахло порохом локальної театральної революції. Режисер Влад Троїцький, прийнявши з рук Раду Поклітару "диригентську" паличку художнього керівника Дитячого музичного муніципального театру на Подолі, днями заявив про можливі цікаві перетворення навколо цього театру та в нього всередині. Частина театрального соціуму від цього вже жахнулася, друга частина тільки збирається, а третя (частина), в основному молоде крило нашої критики, аплодує сміливим заявам популярного раціоналізатора.

Дитячий музичний театр на Подолі - вже давно неспокійне місце на сценічній карті столиці. Йому не завжди щастило на художніх керівників та директорів. Його часто сварили (і я в тому числі) за обурливі ярмарки-продажі трусів та ліфчиків прямо у фойє. Одного директора колись "тихо пішли", ще одного мало не посадили.

Потому поклали великі сподівання на талановитого в усіх сенсах Раду Поклітару. Як яскравого координатора творчого життя колективу.

Проте щільна завантаженість балетмейстера, його хронічні телевізійні "халтури" навряд чи могли залишити місце в наднасиченому графіку - ще й для художнього керівництва неспокійним театром. Тим більше таким. Під 400 осіб "бойових багнетів". І, до речі, часто дарма необізнані люди інколи намагаються покартати театр за "архаїку". Ті ж таки проекти Поклітару, багато інших репертуарних проявів дадуть фору (у розділі яскравої експериментальності) навіть Національним музичним. Отож не все там добре, але й не все так погано.

Явище Троїцького як нового керівника (без конкурсу, але й без "заповіту") - для багатьох, звісно, історична несподіванка. Енергійна людина і батько-засновник "Гоголь-фесту", театру "ДАХ", "Дахи-брахи", навряд чи спочатку міг розглядатися як куратор нішового дитячого театру. З не такою вже рідною для Влада естетикою (і цільовою аудиторією на додачу). І ще з сакральною місією - виховання музичних смаків підростаючого покоління... І вже точно все це мало поєднувалося з тенденціями авангардного, андеграундного, часто деструктивного експериментального театру - тобто з простором пошуків самого Троїцького. Як цікавого художника і неспокійної людини.

Все це так. Але тепер скажіть - а ХТО ще? Коли маневр для пошуку вакантної керівної одиниці для такого ось столичного специфічного театру звужений тут (у нас) практично до нуля. Вибирати ні з кого. Довірити великий колектив практично нікому. Якщо і є хтось, то або надто молодий і ненадійний, або старий і безнадійно відстав. "Правда в тому, що ми старі і керувати більше не можемо. Чи можуть керувати наші середняки? Як випливає з попереднього досвіду - ні. І в цьому мій розпач", - писав в епоху розквіту МХАТу К.Станіславський. Коли (тоді) вибір усе-таки був! Та ще й який. Ми ж (в умовах поточної театральної реальності) вже за порогом "розпачу". Тепер знайти в Україні адекватного, компетентного, енергійного, творчого лідера для творчого колективу - практично неможливо. І цей факт підтвердять скрізь. Від Мінкульту до околиць.

"Плоди освіти", тобто гримаси й корупція всередині наших незліченних і часто безглуздих театральних "шкіл" призвели до дефіциту творчих керівних кадрів. Немає "ватажків" не те що для музичного театру... Для драматичного - їх теж практично немає (поодинокі винятки - учні Е.Митницького).

І це не тільки проблема "селекції", виховання, просування. А, очевидно, ще й світогляду. Куди він повернутий у нашій країні - бачимо.

Троїцький, за якого особисто я вболіваю душею, - людина широких поглядів і персонаж неймовірної медійно-підприємницької активності. Його попередня віддаленість від чистої форми музичного театру ще не означає, що він глухий до неї. Що він не здатний прийняти і відтворити ці "ноти".

Безперечно, такт важливий не тільки в музиці... А й у революційних починах. Які вже заявлені.

У планах нового художнього керівника... Створення на місці Дитячого муніципального театру - "Центру Сковороди", поліфонічного музичного утворення (назва, очевидно, навіяна пам'ятником у цій місцині?). Запрошення трудового колективу до експерименту. Запрошення експериментаторів з-за кордону. Створення нової опери та нової хореографії. Функціонування театру з 8-ї ранку по 12-ту ночі. Бажання оновити стилістичну й репертуарну палітру. Сподівання на музичний діалог із сучасною дитиною - мовою сучасною, але виразною...

Заяви про наміри інтригують. Водночас підводять до межі, за якою попередня форма театру трансформується кардинально. І від неї не залишається практично нічого. Ні ріжок, ні ніжок.

І разом із "тією", попередньою, формою, очевидно, мають розчинитися в минулому і базисні цінності того театру. Насамперед як музичного. Оскільки "новобуд" Троїцького, про що він заявив, передбачає Центр...

…І, здається мені, тут український режисер бере за взірець московську модель "Гоголь-центра" Кирила Серебрянникова. Який, обійнявши посаду художнього керівника в до того драматичному театрі, тут-таки зробив із нього "постдраматичний" (з усіма наслідками, що звідси випливають).

У Троїцького - у стратегії його перебудови - все-таки буде більше труднощів. Зробити з "драми" "постдраму" - ще півбіди. А ось із музики для дітей музику... для кого?.. - міркування на перспективу.

Взагалі, чи зможуть "мирно" уживатися в майбутньому новобуді, скажімо, безтурботний музичний ранок "Зайчик-листоноша" (твір І.Якушенка для найменших) із можливою вечірньою гастроллю якоїсь скандальної театральної сенсації, типу мехетешного "Человека-подушки", обвинуваченого батьками й матерями Росії в педофілії...

І тут не лише злий жарт. Тут і акцент на можливий "контрапункт". На доречність-поєднуваність під одним дахом творів для дітей (з усіма виховними та просвітницькими надзавданнями) і жорсткої естетики сучасного центру актуального мистецтва. Чим (по суті) і може стати майбутнє новоутворення.

Розуміючи важливість оновлення конкретного театрального організму (та й процесу в цілому), все ж не до кінця усвідомлюю, хто на стартових етапах цієї революції запишеться в соратники художнього керівника. Тим більше що в даному питанні для нього важливий тільки один партнер. Це Міське управління культури. Держатель акцій театру.

Поки що Управління зберігає тривожне мовчання. І на всі мої заклики прокоментувати подальші плани - відмовчується або просить почекати. А я згадую, наскільки легше було "революціонувати" на новій ниві тому ж москвичу в його "Гоголь-центре". Російському режисеру в аналогічній ситуації дали абсолютний карт-бланш. Дали чудове фінансування. Його лобіювали-підтримували як на рівні чиновників Москви (людина Абрамовича), так і на рівні кремлівських "яскравих" кардиналів, чиї
піЕси той реформатор ставив про запас і передбачливо.

Отож нашим революціонерам у їхніх великих перетвореннях поки що і спертися ні на кого. Бізнес за ними не піде. Бо бізнесу на театр в Україні наплювати. Чиновники (поки що) вичікують.

Понад те. Зробити з державного муніципального театру якийсь новий Центр - це ж ціла арія з опери Чайковського "Опричник". Оскільки для цього знадобляться сотні заяв, звернень, затверджень, узгоджень на рівні Київради. До того ж, за моїми даними, в юрисдикції й підпорядкуванні нашого Управління культури немає таких загадкових субстанцій, як "центри", а є - музеї, театри тощо. Спробуй зламай махину.

Тим часом під лежачий камінь вода не тече. Справу зроблено. Людину призначено. Від неї очікують якщо не шедеврів, то бодай творчих рухів. І він їх анонсував.

…Залишилося вирішити найскладніше з усіх можливих завдань на новій ниві - в конкретному театрі... Поєднати "тишу" творчості з "громом" назрілих (революційних) перетворень. Завдання не для слабака.