«Село неначе погоріло…» Чергові народні: Сердючка і Білик, Поплавський… І Він

Найсвіжіший президентський указ №726, у якому до Дня незалежності на найвищому рівні оцінено навколофанерну діяльність деяких персонажів світських хронік, викликав у країні чергове пожвавлення і чудові емоції. Люди радіють, тріумфують. Кидають чепчики та вимагають продовження «банкету». (І я без шматка хліба не лишусь, продовжуючи улюблену тему). Верховний Головнокомандуючий у деяких проявах свого темпераменту все ж таки досить послідовний. Зокрема у впертому утвердженні персональних уявлень про «прекрасне» і «художнє» у вигляді кітчу як основи культурної політики (пане Вовкун, поки що відпочиньте…). Сперечатися з цими пріоритетами, як відомо, безглуздо, смішно. Безрозсудно. Насправді проситься лише убоге — «no comment». Подих не встигли перевести після недавно обласканого російського поп-фрика, як наступними «народними» країни без зволікання відразу стали: Білик Ірина Миколаївна (в указі написано — «співачка»), Данилко Андрій Миколайович (Вєрка Сердючка), Поплавський Михайло Михайлович (наше все).

З нагоди таких очікуваних і радісних дорожніх пригод і нагороджені (кожен окремо), і редакція (зокрема) отримують чимало sms, листів і телеграм — від трудящих. Одне з таких колективних послань, адресоване чомусь «ДТ», і пропонуємо читачам.

«Здрастуй, дорога редакціє!

Ми, вцілілі інтелектуали села Хоружівка (вчителі, лікарі, бухгалтери, агрономи тощо), коротаючи спекотні літні вечори, інколи гортаємо праці знаменитого критика Віссаріона Бєлінського, який колись писав про неминучість «примирення з дійсністю».

…Як же він мав рацію, цей цінитель нашого земляка М.В.Гоголя! З нею — із дійсністю — дійсно воювати марно. Хочеш — не хочеш, а доведеться миритися з нею. Бо ж, як писав Корнійчук, «у нашому селі – біда за бідою».

Підло зіб’ють ціни на наше молоко — що ж, продаватимемо джерельну воду.

Силоміць примусять сіяти ріпак на кожному клаптику замість пшениці — і посіємо, а потім пожнемо, та ще й зарядимо біопаливом усю Європу. Не пропадемо. Якось «примиримося». З дійсністю.

У Хоружівці спекотно. Справжні тропіки. «Село неначе погоріло...», як писав поет Т.Г.Шевченко. Котрий день чекаємо дощів. А то час би й картоплю копати, а земля як скеля.

Телевізор дивитися ніколи. Про культуру дізнаємося з «брехунця». До ночі — або в хліві, або на городі. «Принцеса цирку» на «1+1» закінчилася, а інше дивитися небезпечно (особливо ТСН про вбивства). А ще усією Хоружівкою ми любили телепередачу «Зірки у цирку». Але й вона закінчилася. А потім виявилося, що в наших новинах «цирку» ще більше – то джеків-отруювачів на всіх каналах цілодобово ловлять, то «Тараканову» на Сардинії з якимись запроданцями виявили на гарячому… Справжнісінький цирк. Очевидно, улюблений вид мистецтва у керівництва країни?

Це ж колись (так-так, сільська еліта ще пам’ятає ті веселенькі деньки) не лише ексцентрики чи канатохідці у партверхівки були в пошані. І оперу бувало нам представлять. Або виховний спектакль із Ужвій у головній ролі. А то, бувало, й співачки оперні своїм голосом заспівають «Ой, у вишневому садку, там соловейко щебетав...» Яке ж то було диво!

А які артисти раніше в телевізорі співали! Всі — народні. Та ще й з голосами. Не ті, що сьогодні. Пам’ятаємо Гнатюка, Кондратюка, і нашого земляка Мокренка з Сумщини. І Мірошниченко Євгенію, дай, Боже, їй здоров’я. Який то був голос! Зі швачки ж в артистки народні вибилася. Всю країну своїм вокалом вразила. На всіх двох каналах її одночасно показували. І народ гуртом збігався до телевізора. Тепер, звісно, давно її не видно. А тільки чутно про неї. У вашій газеті читали, як знущаються зі співачки деякі підлеглі нового володаря ордена князя Ярослава Мудрого — і живою її добивають, не дають клаптика землі під сцену для театру... От же «людиська хижі!», як писала про таких Леся Українка. Напишіть нам про неї докладніше — у найближчих номерах. Хоча кому тепер легко? Хіба нам легко – в Хоружівці?

Хіба гаранту просто? Хіба йому, бідолашному, є час хоча б укази читати, що на підпис підносять? То потоп, то війна, то Говерла, то Крим, то Параска, то «змова Тараканової» (у секретаріату під носом). І скрізь йому встигай!

А тепер про головне. Ми, вцілілі інтелектуали Хоружівки, звісно, безроздільно обожнюємо представників нашої орденоносної естради. Бо, як писав поет Пастернак: «Любить иных — тяжелый крест, а ты прекрасна без извилин…» Так, «иных» — давно немає (у телевізорі), а ці — «без извилин» — із нього не вилазять. І думають, що чим більше нав’язують себе нам, народу, тим більший той народ дурень… Але ж ми не такі! І коли деяким дали — «народних», то всім селом ми й здогадалися — «за що»…

Блондинці з особливим IQ І.Білик: за видатний україномовний репертуар останнього фанерного періоду, виконаний виключно «живим голосом» на деяких корпоративних вечірках для різних олігархів.

Зореносній і доленосній В.Сердючці (арт. А.Данилко) — за опошлення (і зміцнення) дружби народів із допомогою високоінтелектуальної композиції «Лаша гудбай!», а також за кассандрівське передчуття украй тяжких катаклізмів, які проникли в її ж філософський твір «Сиси-писи, мы едем в Тбилиси, будем танцевать и зажигать...»

Ректору й успішному господарнику М.М.Поплавському — за все… Ми його, правда, щиро любимо.

І немає сумніву у самозбереженої інтелігенції Хоружівки: наша культура після таких почестей обов’язково розквітне!

А щоб заколосилася ця культура ріпаковим цвітом, передаємо через редакцію газети наш колективний наказ. Уже найближчим часом — бажано до ви-
борів — в ім’я суто культурного блага просимо Вас усім селом — від усієї душі і від усієї громади негайно присвоїти й іншим звання…

Колективам телепрограм «Шанс» і «Фабрика зірок» — звання заслужених діячів мистецтв України. За виготовлення «співаків» у промислових обсягах і без жодних претензій на професійну освіту (встановили ж «планку» своїм указом).

Колективу радіостанції «Шансон» — теж звання заслужених (діячів). За те, що «на своїй хвилі», поряд із творчістю В.Сердючки, несуть нам винятково високі моральні позиви — від гурту «Лісоповал», Каті Огоньок і Люби Успенської.

Всій групі (поголовно) нашого улюбленого серіалу «П’ять хвилин до метро» — теж звання заслужених. За те, що такого більше ніде не побачиш, окрім як на нашому ТБ.

Всьому бардаку телепрограми «Дім-2» на каналі «Тет» — вони теж заслужили — звання «заслужених». За пропаганду сексу, вуайєризму (це ми в словнику таке слово знайшли) і високих духовних ідеалів для української молоді. А Ведучій К.Собчак — персонально звання «заслуженої артистки України» за те, що дочка одного з батьків російської демократії.

Стилістові С.Звєрєву — заслуженого. За легендарні майстер-класи московського цирульника в ролі ексклюзивного викладача Університету культури під керівництвом нового народного артиста України.

Танцюристові Б.Моїсеєву — цьому відразу звання «народного». За те, що став обличчям найбільш рейтингового українського телеканалу «Інтер» — у багатьох його передачах. За вокал — можна окремо, орденом.

Гумористам Є.Петросяну та О.Степаненко — тільки звання народних артистів України! За те, що завдяки їхньо-
му незламному «Кривому дзеркалу» канал «1+1» Хоружівка все ще дивиться.

Співаку В.Козловському — теж народного. За те, що навіть прізвище зобов’язує.

Гурту «Заклепки» чи іншому аналогічному гурту — народних, не менше. За нижню білизну у вигляді іміджу.

Бабі Парасці (Королюк) — звання народної артистки СРСР. Можна заднім числом.

Пугачовій Аллі Борисівні — встановити скульптурну статую (скульптор — А.Гайдамака) на історичній батьківщині Ю.Тимошенко, тому що і творчість, і авантюрна вдача примадонни дуже близькі вашому любимому прем’єр-міністру.

Сподіваємося, що наш — народний — наказ буде вчасно виконано. А якщо не буде — так і не буде другого терміну. Народ не пробачить.

Дякуємо за увагу. Привіт Сім’ї.

З низьким українським поклоном уцілілі інтелектуали села Хоружівка».

Підписи — нерозбірливо.