«Польські шовіністи створили всі умови, аби знищити Франка»

Вони одружилися. Були щасливі. Однак обставини складалися так, що в постійних злиднях, у щоденній боротьбі за кусень хліба романтика зникла. А ще було вороже ставлення до самої Ольги, яка для Галичини так і померла - «москалихою».

- Чи мала вона на нього серйоз­ний вплив?

- Франко належав до тих людей, які ніколи нікого не слухаються. Якщо він був у чомусь переконаний, як той тур, ішов напролом, і ніхто ніколи не міг його зупинити.

Яскравий приклад - коли він знайшов рукописний твір, як йому здалося, Міцкевича. Всі навколо доводили, що автор - не Міцкевич, а Франко був переконаний у протилежному. Ніщо не могло похитнути його переконання.

- Діти Франка…

- Першим був Андрій. Фран­ко на нього молився. Це була здіб­на дитина. Андрій писав вірш за віршем, давав батькові на рецензію, а той був проти публікації, бо вважав, що це ще не той рівень.

Так Андрій нічого й не видав. Залишив рукопис книжки, який ми свято бережемо, але не друкуємо, бо від батька на це не було дозволу. Хоча вірші Андрія абсолютно не гірші від тогочасної пое­зії.

В усьому Андрій був дивовижною людиною. Уявіть собі: у батька паралізовані руки. Його треба нагодувати, доглянути. І син виконує ці обов’язки!

Франко був у розпачі, коли Андрій 1913 року помер…

Син Тарас - науковець. Він мав почуття гумору і написав багато гумористичних речей.

Третій син - Петро, письменник, футболіст, улюбленець жінок. Перший український льотчик, який керував ескад­ри­льєю в галицькій армії. Згодом був запрошений як іноземний спеціаліст-хімік на велику Україну, працював там під час Голодомору. Петро був депутатом Верховної Ради України, деканом торгово-економічного факультету, першим директором музею Франка… Загинув у перші дні Другої світової...

Донька Ганна закінчила вчительську семінарію, перед війною виїхала до своїх тіток до Києва - там і залишилася. Коли розпочався терор, вона була на Закарпатті і змогла виїхати в Канаду. Мала двох синів. Однак вони одружилися з німкенями, і, фактично, в тому напрямі родина для нас втрачена. Ганна залишила чудові спогади про батька…

- А які сучасники мали на нього визначальний вплив - у різні періоди життя?

- Великий вплив мав Драго­манов. Але ж він відіграв і фатальну роль. Через недосвідченість у конспіративній роботі Франко став підсудним.

Постійним його товаришем був Михайло Павлик, із яким вони часто дискутували.

Про стосунки з Павликом Франко написав у посмертній елегії: «Все погане, що було, нехай забере земля, а все добре нехай залишиться людям». Це був правдивий товариш. Франко вважав, що він надто наївний, не мав своєї точки зору, часто підпадав під вплив Драгоманова. Цікава деталь: М.Павлик конче хотів одружити Франка зі своєю сестрою Анною, яка любила Франка до самої смерті, так і не вийшла заміж.

- І про Франка - як про перекладача…

- У цьому він не має собі рівних серед наших письменників. Знання 17 мов дозволяло йому робити переклади з оригіналів. Від стародавніх індійських епосів до творів сучасних письменників.

До речі, німці дізналися про Шевченка з перекладів Франка. Його знаменитий вислів про Кобзаря «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа...» написаний німецькою мовою.

Ми любимо цитувати Фран­ка, але забуваємо його слова: «Що Україна можлива лише у тому випадку, якщо її буде напов­нено суттю… Що українському мужику абсолютно байдуже, в якого пана вмирати з голоду - у свого чи в чужого…»

- Пане Романе, не можу оминути тему, яку останнім часом мусують різні ЗМІ. Це тема нібито «плагіату» - так стверджує ваш опонент, один із львівських істориків…

- Це спланована акція особисто проти мене. Сам історик не є її ініціатором. І розпочалася вона давно. Тоді, коли, на догоду польсько-українським відносинам, Франка почали кидати під ноги… Його називали майже дурнем, бо виступив проти тієї угодовської політики.

Після проголошення польсь­ко-української угоди на форумі Галицького сейму 1890 року голі обіцянки історик сприймає за реальність. Поляки пообіцяли українцям-народовцям дати школу, кафедру української літератури, університет. І все заради того, аби продати голоси і в парламенті виставити свою фракцію, щоб остаточно закабалити Галичину. А те, що українці тоді програвали у парламенті, де приймалися певні закони - де проводився відкритий геноцид української нації, де повністю ігнорувалися інтереси українського народу?

І все чому? Тому, що ми були розбиті угодами… з тими ж таки дурнями-народовцями, яких сам Франко назвав проститутками.

Про це ніхто не хоче гово­рити.

Але ж хіба це не зрада національних інтересів?

Чи має це розуміти історик?

Зрозуміло, що ті, хто отримує гранти, мусять їх потім від­робляти… І мені ту людину просто жаль. Організована певна група, яка займається дис­кре­дитацією. Організовуються прес-конферен­ції, виступи на телебаченні тощо.

Мені навіть телефонували - і пропонували відмовитися від Шевченківської премії…

- Минуло скільки часу, а здається, що суперечки навколо Франка, майбутнього України ніколи не вщухнуть.

- Гадаєте, він сам цього не передбачав? Передбачав... Його поема «Похорон» (1899 р.) - відповідь на наші сумніви: чому ми такі? Ми маловірні, нам постійно бракує ідеалу, весь час потрібні герої і таке інше… А Франко піднімав людину… Давав людині своїм словом - надію і віру.