Краса України, Поділля, плюс джаз-фестиваль

У столиці Поділля пройшов 15-й міжнародний фестиваль «Дні джазової музики у Вінниці». Концертний зал обласного телецентру на 700 місць був ущерть заповнений шанувальниками жанру. Вони буквально розмели квитки, ціну яких (20 гривень) вважаю суто символічною, як на наш час. Виступи записували і того ж дня транслювали в регіональному телеефірі. Усього відбулося шість концертів за участі семи колективів, які об’єднують музикантів тринадцяти країн. Із них три склади виступили також на паралельно проведеному одеському «Джазовому карнавалі».

Відкрив фестиваль секстет артистів із Тунісу, Польщі та Швеції. Його родзинки — брати Амін і Хамза Мраїхи. Вони грають на древніх струнно-щипкових східних інструментах уді і кануні. Уд — предок європейської лютні, а канун нагадує стародавню цитру. У поєднанні із сучасними електробасом, перкусією, кнопковим акордеоном і саксофоном тембри виниклих у давнину інструментів Магрібу утворили свіже звучання, своєрідний стиль, близький до world-music. Однак професійний рівень ансамблю не залишив відчуття зрілості, майстерності, виглядав дещо непригладженим. Втім, як і сценічний імідж учасників...

У другому концерті було два відділення. У першому прозвучав відмінно зіграний молодий, але який подає великі надії, квартет із Великобританії. Двоє зі складу вже бували в Україні, беручи участь у львівському фестивалі Jazz Bez-2008. Нині гурт змінив назву на The Groove Syndicate і оновив склад учасників. До нього входять англійці Джефф Бартолом’ю (труба), Еван Дуффус (рояль), Роб Патерсон (контрабас) і польський барабанщик Шимон Фортуна. Усі навчалися на джазовому відділенні Лондонського університету Міддлсекс (Middlesex University). Вразило повне, насичене, глибоке звучання чудового контрабаса, привезеного організаторами з Києва. Гостро-ритмічно, дещо засухо звучав добротний рояль, наданий компанією Yamaha. Запам’яталися упевнений цікавий барабанщик і досить рухливий, вправний, хоча не завжди тембрально ідеальний трубач. Музику грали розумну — спокійно, точно, зіграно, упевнено спираючись на молоду майстерність, гармонійну свіжість і поліметри. Дуже перспективний колектив...

Британців змінило тріо в складі канадської вокалістки Сієнни Дален і двох данців: піаніста Мадса Берентцена і басиста Крістора Бредсгаарда. На початку цього року гурт концертував у п’яти містах України, тож знайомий нашим слухачам. Розпочали чотирма піснями, написаними піаністом для альбому, підготовленого до прем’єри. Берентцен — талановитий інструменталіст і композитор, його манера сприймалася жваво, природно. А от спів магістра джазового вокалу (Дален має відповідний диплом університету в Торонто і там-таки викладає) був якимсь холодним, емоційно «дозованим». Голос гарний, ніде правди діти, співачка вміє імпровізувати, володіє різноманітними прийомами, але дуже вже скупо їх витрачає. Погоджуся з ведучим концерту Олегом Семком, який назвав манеру виконавиці «романтичним джазом»: у перших піснях вчувалася суміш шансону і кулу в стилі 60-х. Пізніше тріо дещо розкріпачилося. Посвіжішала гармонія, пожвавилися одноманітні темпи, розширилися вокальний діапазон і тембри, співачка стала більше імпровізувати, але все ж залишила зал досить прохолодним. Загальна енергетика вечора знизилася.

Завершив вечір квартет Шахаба Толуї з Ірану. Лідер добре володіє гітарою і урізноманітнив програму грою на перському інструменті сетарі (не плутати із сітаром, індійським струнним інструментом), трохи співав у східній традиції в унісон із награшами. З ним в ансамблі вийшли міцні музиканти з Чехії і Словаччини: другий гітарист Томас Вічітіл, контрабасист Мартін Капусник і перкусист Томас Рейндлі. Антураж соліста нагадав імідж Ала Ді Меоли (іранець теж був вбраний у біле й оточений чорними постатями колег). Асоціації виникли й у музиці: американська зірка і Шахаб не уникли потужного впливу фламенко. На цьому, мабуть, паралелі закінчуються, оскільки в стилі іранського музиканта дуже сильне перське коріння. Що робить його неповторно-несхожим, цікавим. Більшість композицій будувалися за принципом сольного гітарного або вокального заспіву, що його підхоплював перкусист, граючи на сajon (кайоні, або кахоні, дерев’яній «скрині», на якій сидять верхи), таблі (парних невеличких індійських барабанчиках), маленьких бонгах і тарілочках. Виступ запам’ятався добротним ансамблем, продуманістю композицій, яскравим колоритом, міцним рівнем усіх учасників.

Наступного дня в денному концерті співали діти. У Вінниці під керівництвом Сергія Отюгова працює муніципальний джазовий оркестр «Вінбенд». Його злагоджене виконання стандартів та акомпанементи залишили позитивне враження, а спів маленьких джаз-леді звучав зворушливо і безпосередньо.

У черговому музичному «заїзді» брав участь квартет співачки Шенгетаї. Молодою виконавицею із Зімбабве опікувалося французьке інструментальне тріо. До джазу це мало віддалений стосунок, особливо якнайпростіший акомпанемент на рівні самодіяльності паризьких околиць.
Гармонійний супровід південноафриканських пісень вирізняла перебільшена простота, інструменти звучали прямолінійно-елементарно, імпровізацією не пахло. Особливо засмутив барабанщик.

Зате все чудово закінчилося. Хедлайнер фестивалю, американська зірка Ел Фостер був в ударі. 66-річний барабанщик знаменитий тринадцятьма роками співробітництва з Майлзом Девісом — легендарним трубачем, засновником кількох стилів джазу. Партнерами Фостера в різні роки були й інші уславлені джазмени. З 1996 року Фостер гастролює зі своїм гуртом, у якому працюють контрабасист Даг Вайсс, піаніст Адам Бірнбаум та ізраїльський саксофоніст Елі Деджибрі. У цьому складі музиканти дали по всьому світі понад тисячу концертів, нещодавно грали в Росії та Білорусі, а тепер і до України добралися. Фостер і партнери у вересні відіграли в Коктебелі, Києві і на одеському «Карнавалі». Кажуть, в Україну їх заманила вінницький продюсер Ірина Френкель.

Культура, майстерність, зіграність, точний розрахунок, вишукана імпровізація квартету приковують і заворожують. Грають без нот (ще б пак, після тисячі концертів!). Фостер не тільки створює ритмічну «подушку», у нього чарівний, оксамитовий тембр, що просто-таки насичує слух. Лідер жодного разу не «виломився» з ансамблю, ніхто не використовував жодних яскравих прийомів чи зовнішніх музичних ефектів. Усе було підпорядковано змісту, музиці, красі. Недарма Майлз Девіс у своїй книжці назвав Фостера «по-справжньому одухотвореним хлопцем».

І якби організатори менше захоплювалися врученням дипломів, грамот і святковими промовами, фестиваль вийшов би цілком європейським.