ІСТОРІЯ ЖОЗЕФІНИ МАЛОЇ

Наполеон на острові Святої Єлени... Хто тільки не писав про це! Найкраще, здається, Алданов. Та лише Іржі Губач у п’єсі «Корсиканка» наважився змалювати імператора як «простого хлопця з Корсики», котрому не поталанило. Точніше, спочатку таланило, а потім примхлива дама Фортуна покинула свого улюбленця напризволяще. І тут на острів Святої Єлени приїхала остання удача імператора — солдатська вдова, корсиканка Жозефіна Петі. Жозефіна Мала перевершила Жозефіну Велику, пані де Богарне, і зуміла допомогти «бідному хлопцю з Корсики», якому на той момент залишалося тільки писати мемуари.

«Корсиканка» за п’єсою Іржі Губача — прем’єрний спектакль Театру драми та комедії на Лівому березі (режисер — Олексій Лісовець). У ролі Наполеона — заслужений артист України Олександр Гетьманський, Жозефіну Петі грає яскрава й темпераментна Олеся Жураковська. Правда, зовні акторка зовсім не схожа на корсиканку, швидше вже — на героїчну російську жінку, що «й коня голіруч вона спинить, і в палаючу хату зайде». Але корсиканські пісні Жозефіна й Наполеон співають досить переконливо — тож Станіславський сказав би: «Вірю!».

Правда, спочатку постановка шокує. Погодьтеся, Наполеон у домашніх пантофлях і неголені, неохайні генерали — не вельми традиційне трактування подій, що відбувалися на острові Святої Єлени. Чекаєш мундирів, орденів і аксельбантів — усього показного блиску колишньої імператорської величі, а одержуєш — захаращену сцену й похмурого, неохайного Наполеона в компанії малоприємних генералів. Але тут, у цьому тісному, темному й трагічному світі, точніше — світочку, з’являється жінка — корсиканка Жозефіна Петі. І поступово, до фіналу спектаклю, з’являється все те, чого чекаєш із самого початку, — мундири, ордени та навіть велич духу. А заразом і коньяк «Наполеон», рецепт якого належить Жозефіні Малій.

Звісно, чеський драматург, а вслід за ним і київський режисер свідомо згустили хмари над останніми роками життя Наполеона. Імператор, певна річ, не жив у хліву, а його генерали не доїли кіз. Як гласить історія, Наполеон жив на цілком пристойній віллі Лонгвуд, а закоханий був не в солдатську вдову Жозефіну Петі, а в дружину власного генерала. Але, погодьтеся, такому імператору важко поспівчувати, а над долею Наполеона в трактуванні Губача-Лісовця можна сплакнути — і цілком щиро. Цього, власне, й домагався режисер.

Безумовно, пальма першості в спектаклі належала Олесі Жураковській. Яскрава, темпераментна акторка зуміла перетягнути на себе ковдру глядацької уваги. Відчувалося, що ця постановка передусім про неї — Жозефіну Петі, а вже потім — про Наполеона. А імператор потрібний лише для того, щоб на повну силу розкрилася героїчна душа «мадам генерал» — Жозефіни Малої.

Олександр Гетьманський грав утомленого життям чоловіка, який раптом зрозумів, що, власне, ніколи не жив. Тобто ніколи не був щасливий. А щастя — у дрібничках. Приміром, у мистецтві кривлятися, якого імператора терпляче навчає Жозефіна Петі.

Один із найяскравіших персонажів другого ряду — дивакуватий англійський (точніше — шотландський) капітан Попілтон (Петро Миронов). Ролі диваків завжди особливо вдавалися Петру Миронову, і капітан Попілтон — не виняток. Просто дивуєшся, як Попілтон — щонаймиліша людина, чесний служака й батько сімейства — примудряється виконувати безглузді накази губернатора острова сера Лоу й не втрачає при цьому свого шарму. Відчувається, що якби не осоружний губернатор, Попілтон і Наполеон чудово ужилися б. І нікому б не спало на гадку виганяти з острова Жозефіну Петі, як це сталось у фіналі.

До кінця спектаклю герої разюче змінилися. Наполеон змінив пантофлі й солдатську шинель на чоботи і розкішний мундир, генерали (заслужений артист України Володимир Іллєнко і народний артист України Микола Бабенко) теж гарно вбралися. Навіть кухар (Олег Месеча) був як справжній франт. І все тому, що перемогли самих себе. Власну слабкість та зневіру. А переможцям розкішні мундири личать. На відміну від переможених...